Моринці
Визначення і загальна характеристика
МО́РИНЦІ — село Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. 2017 з Морин. (підпорядк. с-ще Берлютине та с. Ситники), Виграїв., Пішків. (с-ще Зелена Діброва та с. Нехворощ) і Сотниц. сільс. рад утвор. Морин. обʼєднану територіал. громаду (110,75 км2, 1898 осіб). М. знаходяться за 133 км від Києва, 90 км від обл. центру та 12 км від райцентру. На пн.-зх. околиці бере початок р. Фоса (притоки Росі, бас. Дніпра). За бл. 3,5 км на Зх. проходить межа з Богуслав. р-ном Київ. обл.; за бл. 3 км на Пн. Сх. — села Голяки та Мельники Канів. р-ну Черкас. обл. Площа 1,966 км2. За переписом насел. 2001, проживали 317 осіб; 2019 — 257 осіб; переважно українці. Зупин. пункт на лінії Миронівка–ім. Т. Шевченка Одес. залізниці. Побл. М. — автомобіл. шлях нац. значення Київ–Знамʼянка. Виявлено давній курган, поселення трипіл., черняхів. та зарубинец. культур. За нар. переказами, назва походить від першого поселенця Моринка. М. вперше згадуються у писем. джерелах 16 ст. Жит. брали участь у козац.-селян. повстаннях 1-ї пол. 17 ст., Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, повстанні під керівництвом фастів. полковника С. Палія, гайдамац. русі та Коліївщині. За Андрусів. перемирʼям 1667 і Прут. миром 1711 навколишні землі залишали під владою Польщі. За люстрацією 1765, М. відносилися до Корсун. староства. Тоді було 49 будинків. Після 2-го поділу Польщі 1793 М. відійшли до Рос. імперії. 1796–1837, 1921–23 — у складі Богуслав., 1837–1920 — Канів. пов.; 1797–1925 — Київ. губ. На поч. 19 ст. М. належали до Сотниц. економії Корсун. маєтку. 1855 морин. селяни на чолі з М. Гайденком взяли активну участь у Київ. козаччині. 1886 проживали 738, 1900 — 1071 особа. На поч. 20 ст. діяла початк. школа, працювали 2 вітряні млини. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–25 — у складі Корсун., 1925–27 — Черкас., 1927–30 — Шевченків. округ; 1932–54 — Київ., від 1954 — Черкас. обл. 1925 було 306 дворів, мешкали 1350 осіб. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (донині у М. і Ситниках встановлено імена відповідно 260-ти і 180-ти жертв; 2018 у М. освячено памʼят. знак). Багато осіб зазнали сталін. репресій. Від серпня 1941 до лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни загинули 78 воїнів-земляків (1968 відкрито, а 1985 перебудовано мемор. комплекс). 1958 було 220 дворів, проживали 736 осіб, 1970 — відповідно 223 і 631, 1980 — 216 і 508, 1990 — 189 і 408. Є поклади гранітів, піску та глини. Ростуть грабові та дубові ліси, невеликі масиви сосн. насаджень. С.-г. підприємства (найбільше — «Урожай») та фермер. господарства спеціалізуються на тваринництві та вирощуванні зерн., корм. і тех. культур, зокрема й цукр. буряків. У М. — навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа-дитсадок» (від 1987 — ім. Героя Рад. Союзу А. Харковця, який тут навч. у довоєн. час; 1989 встановлено бронз. погруддя та мемор. дошку); Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Обʼєкти природно-заповід. фонду місц. значення: памʼятки природи Великий курган (0,15 га, геол.), Криниця сотника (0,01 га) та Тарасівка (1,12 га; обидві — гідрол.), заповідне урочище Ганзик (3,5 га; усі охороняються від 2000). Серед видат. уродженців — фізіолог рослин В. Яворська, поет, кінорежисер, кіносценарист М. Саченко, учасник 2-ї світової війни, Герой Радянського Союзу Г. Попович.
Літ.: Похилевичъ Л. И. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. К., 1864; Біла Церква, 2005; Малий енциклопедичний словник Корсунщини. Т. 2. Корсунь-Шевченківський, 2004.
Л. В. Жуковська
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
