Моринці

МО́РИНЦІ — село Корсунь-Шевченківського ра­йону Черкаської області. 2017 з Морин. (під­порядк. с-ще Берлютине та с. Ситники), Виграїв., Пішків. (с-ще Зелена Діброва та с. Нехворощ) і Сотниц. сільс. рад утвор. Морин. обʼ­єд­на­ну територіал. громаду (110,75 км², 1898 осіб). М. знаходяться за 133 км від Києва, 90 км від обл. центру та 12 км від райцентру. На пн.-зх. околиці бере початок р. Фоса (притоки Росі, бас. Дні­пра). За бл. 3,5 км на Зх. проходить межа з Богуслав. р-ном Київ. обл.; за бл. 3 км на Пн. Сх. — села Голяки та Мельники Канів. р-ну Черкас. обл. Площа 1,966 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 317 осіб; 2019 — 257 осіб; пере­важно українці. Зупин. пункт на лінії Миронівка–ім. Т. Шевченка Одес. залізниці. Побл. М. — автомобіл. шлях нац. значе­н­ня Київ–Знамʼянка. Виявлено давній курган, поселе­н­ня трипіл., черняхів. та зарубинец. культур. За нар. пере­казами, назва походить від першого поселенця Моринка. М. вперше згадуються у писем. джерелах 16 ст. Жит. брали участь у козац.-селян. пов­ста­н­нях 1-ї пол. 17 ст., Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, пов­стан­ні під керівництвом фастів. полковника С. Палія, гайдамац. русі та Коліївщині. За Андрусів. пере­мирʼям 1667 і Прут. миром 1711 навколишні землі залишали під владою Польщі. За люстрацією 1765, М. від­носилися до Корсун. староства. Тоді було 49 будинків. Після 2-го поділу Польщі 1793 М. ві­ді­йшли до Рос. імперії. 1796–1837, 1921–23 — у складі Богуслав., 1837–1920 — Канів. пов.; 1797–1925 — Київ. губ. На поч. 19 ст. М. належали до Сотниц. економії Корсун. маєтку. 1855 морин. селяни на чолі з М. Гайденком взяли активну участь у Київ. козач­чині. 1886 проживали 738, 1900 — 1071 особа. На поч. 20 ст. діяла початк. школа, працювали 2 вітряні млини. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–25 — у складі Корсун., 1925–27 — Черкас., 1927–30 — Шевченків. округ; 1932–54 — Київ., від 1954 — Черкас. обл. 1925 було 306 дворів, мешкали 1350 осіб. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (донині у М. і Ситниках встановлено імена від­повід­но 260-ти і 180-ти жертв; 2018 у М. освячено памʼят. знак). Багато осіб за­знали сталін. ре­пресій. Від серпня 1941 до лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни загинули 78 воїнів-земляків (1968 від­крито, а 1985 пере­будовано мемор. комплекс). 1958 було 220 дворів, проживали 736 осіб, 1970 — від­повід­но 223 і 631, 1980 — 216 і 508, 1990 — 189 і 408. Є поклади гранітів, піску та глини. Ростуть грабові та дубові ліси, невеликі масиви сосн. насаджень. С.-г. під­приємства (найбільше — «Урожай») та фермер. господарства спеціа­лізуються на тварин­ництві та вирощуван­ні зерн., корм. і тех. культур, зокрема й цукр. буряків. У М. — навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа-дитсадок» (від 1987 — ім. Героя Рад. Союзу А. Харковця, який тут навч. у довоєн. час; 1989 встановлено бронз. погру­д­дя та мемор. дошку); Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Обʼєк­ти природно-заповід. фонду місц. значе­н­ня: памʼятки природи Великий курган (0,15 га, геол.), Криниця сотника (0,01 га) та Тарасівка (1,12 га; обидві — гідрол.), заповід­не ур­очище Ганзик (3,5 га; усі охороняються від 2000). Серед видат. уродженців — фізіолог рослин В. Яворська, поет, кінорежисер, кіносценарист М. Саченко, учасник 2-ї світової вій­ни, Герой Радянського Союзу Г. Попович.

Завантажити статтю