Мішково-Погорілове

Визначення і загальна характеристика

МІШКО́ВО-ПОГОРІ́ЛОВЕ  — село Вітовського (до 2016 — Жовтневий) району Миколаївсь­кої області. Мішково-Погорілів. сільська рада (46,1 км²; підпорядк. с. Святомиколаївка, що до 2016 мало назву Пам’ять Комунарів) межує з Інгул. р-ном Миколаєва, смт Воскресенське та с-щами Горохівка і Полігон Вітов. р-ну. М.-П. знаходиться на лівому березі р. Інгул (притока Південного Бугу); на правому — с-ща Коларівка та Зайчівське Вітов. р-ну. За переписом насел. 2001, тут проживали 6212 осіб; нині — понад 6,3 тис. осіб; переважно українці. Налагоджено автобусне сполучення з Миколаєвом. Проходять автомобіл. шляхи Одеса–Новоазовськ і Дніпро–Миколаїв. Досліджено пам’ятки ямної (кін. 3 — поч. 2 тис. до н. е.) і катакомб. (серед. 2 тис. до н. е.) культур епохи бронзи, скіф. (4–2 ст. до н. е.) і ранньослов’ян. (з кам’яни­ми спорудами, 2–4 ст. н. е.) часів. М.-П. засн. на місці 2-х хуторів, що виникли після входження цих земель до складу Рос. імперії унаслідок рос.-турец. вій­ни. За нар. переказами, першими поселенцями були селяни-втікачі Мішков і Погорілов. Існують також легенди: про те, як запороз. козак захопив у «мішок», тобто у полон турец. бея; та про «погорілу» місцевість. 1859 у Мішковому було 80 дворів, мешкали 427 осіб; у Погоріловому — відповідно 68 і 320. Складали окремі хутор. громади Микол. міщан. громади. Хуторяни займалися хліборобством, городництвом, молоч. виробництвом, рибальством, підвіз. промислом, виготовленням вапна, видобуванням каменю тощо. 1885 у Мішковому відкрито нар. училище, 1903 у Погоріловому — початк. школу. 1898 збудовано Свято-Микол. церкву (1930 закрито, у 1940-х рр. зруйновано; відновлено громадою УПЦ МП). Від поч. 20 ст. — приміс. поселення Микол. градоначальства Херсон. губ. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Відтоді — село, що у різний час входило у склад Микол. р-ну та Микол. міськради. У 1920-х рр. створ. 8 с.-г. артілей (на поч. 1930-х рр. об’єднано в 3 господарства) і МТС «Плугар». Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 15 серпня 1941 до 26 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти розстріляли багатьох мешканців за участь у підпіл. русі. На фронтах 2-ї світової вій­ни загинули понад 120 воїнів-земляків (встановлено пам’ят­ник). Є 2 брат. могили воїнів-визволителів (похов. відповідно 18 і 5 осіб). 1957 засн. радгосп «Пам’ять комунарів» (від 1995 — «Оксамит»), осн. спеціалізацією якого стало виноградарство, виноробство та садівництво. 1969 відкрито залізничну станцію Мішкове. 1999 частина земель господарства «Оксамит», а також виноперероб. цех і фруктосховище відійшли до підприємства «Сандора» (нині тут працює пром. комплекс № 2). У М.-П. — обл. заг.-осв. санаторна школа-інтернат (один з корпусів збудовано 1812), сільс. заг.-осв. школа; б-ка, музей бойової слави, дит. муз. школа; рай. лікарня, амбулаторія. Є поклади цегел.-черепич. сировини. Об’єк­ти природно-заповід. фонду місц. значення: заказники Півострів Піщаний (ландшафт., 260 га) і Мішково-Погорілове (ліс., 180 га, 1984) та пам’ятка садово-парк. мистецтва Старий парк (4 га). Серед видат. уродженців — актриса В. Калашникова (див. Калашникови) та Герой Радянського Союзу І. Моторний. Тут похов. актор, засл. арт. УРСР А. Кучинський.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю