МЛИН БРО́ДСЬКОГО — борошномельне під­приємство. Існувало 1857–1920 у Києві. Ін. назви — Київ. паровий борошномел. млин, Поділ. млин. У 1-й пол. 19 ст. на його місці (сучас. квартал вул. Набережно-Хрещатицька між узвозом Боричів та вул. Ігорівська) були приватні володі­н­ня (найбільше належало Пере­я­слав. єпис­копству). 1855 купець 1-ї гільдії А. Глезер із компань­йонами Г. Гауптом і Й. Вальнером подали проха­н­ня на до­звіл будівництва парового млина. Київ. військ., Поділ. та Волин. генерал-губернатор князь І. Васильчиков під­тримав ініціативу під­приємців, допоміг отримати обладна­н­ня з Відня. Ви­бране для будівництва місце біля берега Дні­пра було зручним з огляду на можливість викори­ста­н­ня річк. транс­порту. 1856–57 збудовано 3-поверх. це­гляну будівлю млина (не збережено), від­діл. для парової машини, кузню, колодязь. Від 1870 млин належав І. Бродському, потім його сину Лазарю (див. Бродські). Нові власники роз­ширили тер. млина до узвозу Боричів. 1888 на вул. Набережно-Хрещатицька спорудили 4-поверх. корпус. Тут бував письмен­ник Шолом-Алейхем (згадував про це у незакін. автобіогр. романі «З ярмарку»), в конторі служив касиром поет Левін Ієгуда Лейб (псевд. — Ієгалел). 1891 сталася пожежа. Для від­новле­н­ня виробництва 1892 створ. АТ Київ. парового борошномел. млина (засн. — брати Лазар і Лев Бродські, Ю. Дрейфус, князь В. Тенішев); осн. капітал склав 1,5 млн рублів; 1895 для покри­т­тя витрат на будівництво Товариство випустило акції на 1 млн рублів. Новий вироб. корпус був 5-поверх., за ним побудували парове й машин­не від­діл., на узвозі звели цегл. елеватор із трьома деревʼяними вежами (кер. будівництва — інж. А. Ейхенвальд). Підпр-во пере­робляло 2–3 млн пудів зерна на рік. У липні 1903 біля М. Б. цар. війська стріляли у робітн. демонстрацію солідарності з пролетаріатом Баку та Одеси. 1904 Лазар Бродський помер, АТ присвоїли його імʼя. 1906 згорів елеватор, знищено запаси зерна, борошна. Страх. винагорода в 6-ти товариствах до­зволила швидко роз­почати від­новлюв. роботи. 1907 зведено новий елеватор на 1 млн пудів (проект інж. Ч. Волкенштейна, будівництво під на­глядом арх. В. Без­смертного) — фасади оформлено в модернізов. романо-готич. стилі; внутр. про­стір роз­ділено пере­кри­т­тями на 7 поверхів. 1909 побудовано 2-поверх. зерно­сховище (арх. А.-Ф. Краусс), 1912–14 — дизель-двигун. станцію (корпус за проектом арх. О. Вербицького; мала 3 дизел. установки заг. потужністю 1 тис. кінських сил, встановлених на коркові платформи). Існував рейк. шлях до М. Б. з боку вул. Ігорівська. 1916 осн. капітал АТ збільшено до 4-х млн рублів; працювало понад 150 осіб. На­прикінці 1900-х рр. на елеваторі був вантажником Л. Каганович, під­бурював робітників до страйку. 1920 знову сталася пожежа, вціліли елеватор і дизель-двигун. станція (після 2-ї світової вій­ни її використовували як гуртожиток заводу «Електро­прилад»). Руїни гол. корпусу ро­зібрали у 1930-х рр. Існували проекти пере­обладна­н­ня елеватора під ломбард або Палац спорту «Спартак»; 1970 його будівлю пере­дали Мін-ву культури УРСР, 1971–81 пере­обладнали під книго­сховище б-ки ім. КПРС (нині Нац. бібліотека України ім. Ярослава Мудрого). 1980 поруч збудували філію б-ки з читал. залом, яку 2010 знесли із колиш. дизель-двигун. станцією для будівництва готел. комплексу. Єдина збережена споруда — елеватор на узвозі Боричів (упродовж 20 ст. — гол. будівля на Пошт. площі; памʼятка пром. архітектури).