Млин Бродського

Визначення і загальна характеристика

МЛИН БРО́ДСЬКОГО  — борошномельне підприємство. Існувало 1857–1920 у Києві. Ін. назви — Київ. паровий борошномел. млин, Поділ. млин. У 1-й пол. 19 ст. на його місці (сучас. квартал вул. Набережно-Хрещатицька між узвозом Боричів та вул. Ігорівська) були приватні володіння (найбільше належало Перея­слав. єпископству). 1855 купець 1-ї гільдії А. Глезер із компаньйонами Г. Гауптом і Й. Вальнером подали прохання на дозвіл будівництва парового млина. Київ. військ., Поділ. та Волин. генерал-губернатор князь І. Васильчиков підтримав ініціативу підприємців, допоміг отримати обладнання з Відня. Вибране для будівництва місце біля берега Дніпра було зручним з огляду на можливість використання річк. транспорту. 1856–57 збудовано 3-поверх. цегляну будівлю млина (не збережено), відділ. для парової машини, кузню, колодязь. Від 1870 млин належав І. Бродському, потім його сину Лазарю (див. Бродські). Нові власники розширили тер. млина до узвозу Боричів. 1888 на вул. Набережно-Хрещатицька спорудили 4-поверх. корпус. Тут бував письменник Шолом-Алейхем (згадував про це у незакін. автобіогр. романі «З ярмарку»), в конторі служив касиром поет Левін Ієгуда Лейб (псевд. — Ієгалел). 1891 сталася пожежа. Для відновлення виробництва 1892 створ. АТ Київ. парового борошномел. млина (засн. — брати Лазар і Лев Бродські, Ю. Дрейфус, князь В. Тенішев); осн. капітал склав 1,5 млн рублів; 1895 для покриття витрат на будівництво Товариство випустило акції на 1 млн рублів. Новий вироб. корпус був 5-поверх., за ним побудували парове й машинне відділ., на узвозі звели цегл. елеватор із трьома дерев’яними вежами (кер. будівництва — інж. А. Ейхенвальд). Підпр-во переробляло 2–3 млн пудів зерна на рік. У липні 1903 біля М. Б. цар. війська стріляли у робітн. демонстрацію солідарності з пролетаріатом Баку та Одеси. 1904 Лазар Бродський помер, АТ присвоїли його ім’я. 1906 згорів елеватор, знищено запаси зерна, борошна. Страх. винагорода в 6-ти товариствах дозволила швидко розпочати відновлюв. роботи. 1907 зведено новий елеватор на 1 млн пудів (проект інж. Ч. Волкенштейна, будівництво під наглядом арх. В. Безсмертного) — фасади оформлено в модернізов. романо-готич. стилі; внутр. простір розділено перекриттями на 7 поверхів. 1909 побудовано 2-поверх. зерносховище (арх. А.-Ф. Краусс), 1912–14 — дизель-двигун. станцію (корпус за проектом арх. О. Вербицького; мала 3 дизел. установки заг. потужністю 1 тис. кінських сил, встановлених на коркові платформи). Існував рейк. шлях до М. Б. з боку вул. Ігорівська. 1916 осн. капітал АТ збільшено до 4-х млн рублів; працювало понад 150 осіб. Наприкінці 1900-х рр. на елеваторі був вантажником Л. Каганович, підбурював робітників до страйку. 1920 знову сталася пожежа, вціліли елеватор і дизель-двигун. станція (після 2-ї світової вій­ни її використовували як гуртожиток заводу «Електроприлад»). Руїни гол. корпусу розібрали у 1930-х рр. Існували проекти переобладнання елеватора під ломбард або Палац спорту «Спартак»; 1970 його будівлю передали Мін-ву культури УРСР, 1971–81 переобладнали під книгосховище б-ки ім. КПРС (нині Нац. бібліотека України ім. Ярослава Мудрого). 1980 поруч збудували філію б-ки з читал. залом, яку 2010 знесли із колиш. дизель-двигун. станцією для будівництва готел. комплексу. Єдина збережена споруда — елеватор на узвозі Боричів (упродовж 20 ст. — гол. будівля на Пошт. площі; пам’ятка пром. архітектури).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю