МЛИНИ́ (Młyny) — село Ярославського повіту Під­карпатського воєводства в Польщі. Знаходиться за 4 км від кордону з Україною (пункт пропуску Краківець–Корчова), 27 км від повітового центру та 98 км від воєводського центру. Площа 11,6 км2. Населе­н­ня 296 осіб (2011). Село вперше зга­дане в писемних джерелах 17 ст., на той час воно належало до Пере­миської землі Руського воєводства Польського королівства. Після 1-го поділу Польщі 1772 М. ві­ді­йшли до складу Австрії (Пере­миський циркул), від 1867 — Австро-Угорщини (Яворівський повіт, судовий округ Краківець). За пере­писом населе­н­ня 1900, ґміна М. мала 1156 га землі; у 181-му будинку проживали 1014 осіб: 978 греко-католиків, 20 юдеїв, 16 римо-католиків; за мовою спілкува­н­ня — 982 русини, 20 німців, 12 поляків; за пере­писом населе­н­ня 1921 — 1055 осіб: 1036 греко-католиків, 11 римо-католиків, 8 юдеїв; за мовою спілкува­н­ня — 1026 русинів, 29 поляків; станом на 1939 — 1820 осіб, зокрема 1265 українців, 10 «латин­ників» (україномовних римо-католиків), 5 євреїв. До 1-ї світової війни в М. діяли читальня товариства «Просвіта», осередок товариства «Січ», ощадкаса, 1-класна школа з українською мовою на­вча­н­ня; у між­воєн­ний період (1918–39) — читальня товариства «Просвіта», ко­оператив «Поміч», 2-класна школа з українською мовою на­вча­н­ня. Парафія з церквою Покрови Пресвятої Богородиці у 18 ст. належала до Любачівського, після ав­стрійської регуляції парафіяльної мережі — до Яворівського, від 1920 — Краківецького деканатів. 1940–41 М. знаходилися у складі Яворівського р-ну Львівської обл. УРСР; 1941–44 — Львівського дистрикту Генерального губернаторства (ґміна Краківець). Після ви­значе­н­ня 1944–46 нового державного кордону М. уві­йшли до складу Ярославського пов. Ряшівського воєводства Польщі. Разом з іншими селами довоєн­ної ґміни Гнійниці, що опинилися в межах Польщі (Будзинь, Грушовичі, Корчова, Хотинець, Хотинецькі Халупки), 1944–54 утворювали ґміну М., в якій проживали 4,8 тис. осіб (95 % — українці). Протягом осені 1945 — весни 1946 більшість мешканців виселено в Україну, під час Акції «Вісла» в червні–липні 1947 — ще близько 200 осіб (дані у звітах неточні). Місце українців зайняли поляки (71 особа в 1947). У центрі села зберігся цвинтар, на західній околиці — церква, зведена 1733 й пере­будована в 19 ст. У її інтерʼєрі — багато­ярусний іконостас (17–18 ст.), бічні вівтарі (18 ст.), фігурні стін­ні роз­писи (19–20 ст.). У 1999–2007 проведено капітальний ремонт; ре­ставрацію творів іконо­графічного мистецтва виконала М. Давидюк із Пере­мишля. Від 1856 парохом у М. був отець М. Вербицький (помер 1870), який навесні 1863 написав тут мелодію українського національного гімну (у первісному варіанті — сольна пісня під су­провід гітари). Він похований неподалік церкви, ймовірно, у приходському саду. Завдяки зуси­л­лям членів українського студентського чоловічого хору «Бандурист» (Львів) на могилі по­ставлено камʼяний памʼятник у формі ліри з написом «Піонірові української пісні — Громадянство», який освячено 17 червня 1934. У післявоєн­ний період могилою композитора опікувалася мешканка села М. Іваник (1912–2009), яка уникнула виселе­н­ня. 1989 від­новлено вселюдні молебні над могилою пред­ставників української громади Під­карпатського воєводства і громадян України, зокрема мешканців Яворівського р-ну. 1995 памʼятник від­ре­ставровано, в урочи­стій панахиді взяли участь родичі П. Чубинського, які привезли землю з могили поета в м. Борис­піль Київської обл., а землю з могили М. Вербицького повезли в Україну. До 190-річчя від дня народже­н­ня композитора над могилою споруджено від­криту каплицю-пантеон у характерному для сакральних споруд цього регіону стилі. Автори проекту — І. Коваленко (Львів) і Ю. Левосюк (Пере­мишль). Спорудже­н­ня пантеону профінансували Львівська облдерж­адміністрація, місцева парафія Різдва Пресвятої Богородиці, українці з Польщі та України. Наріжний камінь закладено 24 серпня 2004, пантеон від­крито 12 квітня 2005 за участі Президента України В. Ющенка. Від­тоді 4 березня та 7 грудня кожного року тут проводять урочисті богослужі­н­ня, на які при­їжджають громадяни України. Благоустроєм території з каплицею-пантеоном опікується почесний консул України в Пере­мишлі О. Бачик.