Мліїв
Визначення і загальна характеристика
МЛІ́ЇВ — село Городищенського району Черкаської області. 2017 з Мліїв., Будо-Орловец. і Старосіл. сільс. рад утвор. Мліїв. обʼєднану територіал. громаду. М. знаходиться на р. Вільшанка (притока Дніпра), за 45 км від обл. центру та 10 км від райцентру. Площа 15,85 км2. За переписом насел. 2001, проживали 4330 осіб; станом на 2017 — 3795 осіб; переважно українці. Тут виявлено артефакти доби пізнього палеоліту та ранньої бронзи. Село вперше згадується у писем. джерелах 1499. На думку багатьох дослідників, історія М. розпочинається у давньорус. період. Давні назви: Ітомгліїв, Імгліїв, Мгліїв (у цій місцевості розташовувалося половец. військо хана Ітомглія). У 15 ст. М. належав литов. князям Радзивіллам, на поч. 17 ст. — польс. гетьману Конецпольському. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Існувала Імгліїв. (Мліїв.) сотня Корсун. полку. За Андрусів. договором 1667 М. повернуто під владу Польщі. На поч. 18 ст. М. з округою відійшов у власність князів Любомирських. 1766 почалося повстання проти польс. шляхти. У центрі М. одному з найактивніших борців Данилу Кушніру відтяли голову, а його тіло прибили до стовпа та спалили. Образ цього повстанця використав Т. Шевченко в поемі «Гайдамаки» (1859 поет гостював тут у цукрозаводчика та мецената П. Симиренка, який дав 1100 крб на видання «Кобзаря»). Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. Відтоді М. належав рос. князю Г. Потьомкіну, який згодом подарував поселення своїй племінниці О. Браницькій. Вона, у свою чергу, передала його дочці княгині Є. Браницькій-Воронцовій. У 19 — на поч. 20 ст. — село, волос. центр Черкас. пов. Київ. губ. 1848 компанією Яхненків і Симиренків побудовано цукр. завод. 1849 засн. маш.-буд. завод, на якому 1851 побудовано перший метал. пароплав «Українець». 1870–73 у М. жив і працював автор тексту «Ще не вмерла Україна» П. Чубинський. 1884 від княгині М. Воронцової Мліївщина перейшла до остан. власниці маєтностей К. Балашової. 1887 Л. Симиренко, повернувшись у М. із Сибіру після 7-річного заслання за участь у русі народників, на орендов. землі створив маточ. колекцій. сад і помологіч. розсадник, що пізніше став найкращим у Рос. імперії й одним з найбагатших у Європі (див. Мліївська дослідна станція помології ім. Л. Симиренка Садівництва Інституту НААНУ). Нині могила Л. Симиренка — памʼятка історії нац. значення. У серед. 1890-х рр. було 917 дворів, мешкали понад 6,7 тис. осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1920 загін отамана Голого (Т. Бабенка) виступив проти більшовиків і проголосив Мліїв. республіку. Повстанці таборилися у лісових урочищах Середин Яр, Марусин Яр, Ламані гори, Недашівський став. 1921–22 унаслідок низки спецоперацій і терору чекістів нац. повстан. рух в околицях був придушений. Від 1932 — у складі Київ., від 1954 — Черкас. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 2 серпня 1941 до 9 лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни воювали бл. 1,1 тис. мліївців, з них понад 550 загинули. Діють громади УПЦ КП (Свято-Троїц. церква, 1858), УПЦ МП (церква Успіння Пресвятої Богородиці), євангел. християн-баптистів. У М. — 2 заг.-осв. школи, 2 дитсадки; 2 Центри культури та дозвілля, Симиренків родини Музей; лікар. амбулаторія; 2 філії ощадбанку. Обʼєкти природно-заповід. фонду місц. значення: памʼятка садово-парк. мистецтва дендропарк Мліїв. дослід. станції помології ім. Л. Симиренка (1972, 102 га), лісовий заказник Модрина (1993, 12,7 га). Встановлено памʼятник Л. Симиренку. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі електромеханіки М. Дудник, ортопед-травматолог І. Зазірний, психолог, політ. діяч К. Кохно, літературознавець М. Потупейко, учасники 2-ї світової війни, Герої Рад. Союзу І. Буркут, О. Гарань. У довоєнні роки тут навч. Герой Радянського Союзу В. Фесенко.
Літ.: Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. К., 1864; Біла Церква, 2005; Курінна Т. М. Історія села Млієва (регіональний компонент з історії краєзнавства Черкащини з давнини до XX ст.). К., 2003.
В. М. Матвійко
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
