Мліїв

МЛІ́ЇВ  — село Городищенського району Черкаської області. 2017 з Мліїв., Будо-Орловец. і Старосіл. сільс. рад утвор. Мліїв. об’єд­на­ну територіал. громаду. М. знаходиться на р. Вільшанка (притока Дніпра), за 45 км від обл. центру та 10 км від райцентру. Площа 15,85 км². За переписом насел. 2001, проживали 4330 осіб; станом на 2017 — 3795 осіб; переважно українці. Тут виявлено артефакти доби пізнього палео­літу та ранньої бронзи. Село вперше згадується у писем. джерелах 1499. На думку багатьох дослідників, історія М. розпочинається у давньорус. період. Давні назви: Ітомгліїв, Імгліїв, Мгліїв (у цій місцевості розташовувалося половец. військо хана Ітомглія). У 15 ст. М. належав литов. князям Радзивіллам, на поч. 17 ст. — польс. гетьману Конецпольському. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Існувала Імгліїв. (Мліїв.) сотня Корсун. полку. За Андрусів. договором 1667 М. повернуто під владу Польщі. На поч. 18 ст. М. з округою відійшов у власність князів Любомирських. 1766 почалося повстання проти польс. шляхти. У центрі М. одному з найактивніших борців Данилу Кушніру відтяли голову, а його тіло прибили до стовпа та спалили. Образ цього повстанця використав Т. Шевченко в поемі «Гайдамаки» (1859 поет гостював тут у цукрозаводчика та мецената П. Симиренка, який дав 1100 крб на видання «Кобзаря»). Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. Відтоді М. належав рос. князю Г. Потьомкіну, який згодом подарував поселення своїй племінниці О. Браницькій. Вона, у свою чергу, передала його дочці княгині Є. Браницькій-Воронцовій. У 19 — на поч. 20 ст. — село, волос. центр Черкас. пов. Київ. губ. 1848 компанією Яхненків і Симиренків побудовано цукр. завод. 1849 засн. маш.-буд. завод, на якому 1851 побудовано перший метал. пароплав «Українець». 1870–73 у М. жив і працював автор тексту «Ще не вмерла Україна» П. Чубинський. 1884 від княгині М. Воронцової Мліївщина пере­йшла до остан. власниці маєтностей К. Балашової. 1887 Л. Симиренко, повернувшись у М. із Сибіру після 7-річного заслання за участь у русі народників, на орендов. землі створив маточ. колекцій. сад і помологіч. розсадник, що пізніше став найкращим у Рос. імперії й одним з найбагатших у Європі (див. Мліївська дослідна станція помології ім. Л. Симиренка Садівництва Інсти­туту НААНУ). Нині могила Л. Си­миренка — пам’ятка історії нац. значення. У серед. 1890-х рр. було 917 дворів, мешкали понад 6,7 тис. осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1920 загін отамана Голого (Т. Бабенка) виступив проти більшовиків і проголосив Мліїв. республіку. Повстанці таборилися у лісових урочищах Сере­дин Яр, Марусин Яр, Ламані гори, Недашівський став. 1921–22 унаслідок низки спецоперацій і терору чекістів нац. повстан. рух в околицях був придушений. Від 1932 — у складі Київ., від 1954 — Черкас. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 2 серпня 1941 до 9 лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали бл. 1,1 тис. мліївців, з них понад 550 загинули. Діють громади УПЦ КП (Свято-Троїц. церква, 1858), УПЦ МП (церква Успіння Пресвятої Богородиці), євангел. християн-баптистів. У М. — 2 заг.-осв. школи, 2 дитсадки; 2 Центри культури та дозвілля, Симиренків родини Музей; лікар. амбулаторія; 2 філії ощадбанку. Об’єкти природно-заповід. фонду місц. значення: пам’ятка садово-парк. мистецтва дендропарк Мліїв. дослід. станції помології ім. Л. Симиренка (1972, 102 га), лісовий заказник Модрина (1993, 12,7 га). Встановлено пам’ятник Л. Симиренку. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі електромеханіки М. Дудник, ортопед-травматолог І. Зазірний, психолог, політ. діяч К. Кохно, літературознавець М. Потупейко, учасники 2-ї світової вій­ни, Герої Рад. Союзу І. Буркут, О. Гарань. У довоєнні роки тут навч. Герой Радянського Союзу В. Фесенко.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю