МЛІ́ЇВ — село Городищенського ра­йону Черкаської області. 2017 з Мліїв., Будо-Орловец. і Старосіл. сільс. рад утвор. Мліїв. обʼєд­на­ну територіал. громаду. М. знаходиться на р. Вільшанка (притока Дні­пра), за 45 км від обл. центру та 10 км від райцентру. Площа 15,85 км2. За пере­писом насел. 2001, проживали 4330 осіб; станом на 2017 — 3795 осіб; пере­важно українці. Тут виявлено артефакти доби пізнього палео­літу та ран­ньої бронзи. Село вперше згадується у писем. джерелах 1499. На думку багатьох дослідників, історія М. роз­починається у давньорус. період. Давні назви: Ітомгліїв, Імгліїв, Мгліїв (у цій місцевості роз­ташовувалося половец. військо хана Ітомглія). У 15 ст. М. належав литов. князям Радзивіл­лам, на поч. 17 ст. — польс. геть­ману Конецпольському. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Існувала Імгліїв. (Мліїв.) сотня Корсун. полку. За Андрусів. договором 1667 М. повернуто під владу Польщі. На поч. 18 ст. М. з округою ві­ді­йшов у власність князів Любомирських. 1766 почалося пов­ста­н­ня проти польс. шляхти. У центрі М. одному з най­активніших борців Данилу Кушніру від­тяли голову, а його тіло прибили до стовпа та спалили. Образ цього пов­станця викори­став Т. Шевченко в поемі «Гайдамаки» (1859 поет гостював тут у цукрозаводчика та мецената П. Симиренка, який дав 1100 крб на ви­да­н­ня «Кобзаря»). Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. Від­тоді М. належав рос. князю Г. Потьомкіну, який згодом подарував поселе­н­ня своїй племін­ниці О. Браницькій. Вона, у свою чергу, пере­дала його дочці княгині Є. Браницькій-Воронцовій. У 19 — на поч. 20 ст. — село, волос. центр Черкас. пов. Київ. губ. 1848 компанією Яхненків і Симиренків побудовано цукр. завод. 1849 засн. маш.-буд. завод, на якому 1851 побудовано перший метал. пароплав «Українець». 1870–73 у М. жив і працював автор текс­ту «Ще не вмерла Україна» П. Чубинський. 1884 від княгині М. Воронцової Мліївщина пере­­­йшла до остан. власниці маєтностей К. Балашової. 1887 Л. Симиренко, повернувшись у М. із Сибіру після 7-річного засла­н­ня за участь у русі народників, на орендов. землі створив маточ. колекцій. сад і помологіч. роз­садник, що пізніше став найкращим у Рос. імперії й одним з найбагатших у Європі (див. Мліївська дослідна станція помології ім. Л. Симиренка Садівництва Інсти­туту НААНУ). Нині могила Л. Си­миренка — памʼятка історії нац. значе­н­ня. У серед. 1890-х рр. було 917 дворів, мешкали понад 6,7 тис. осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1920 загін отамана Голого (Т. Бабенка) ви­ступив проти більшовиків і проголосив Мліїв. республіку. Пов­станці таборилися у лісових ур­очищах Сере­дин Яр, Марусин Яр, Ламані гори, Недашівський став. 1921–22 унаслідок низки спецоперацій і терору чекістів нац. пов­стан. рух в околицях був придушений. Від 1932 — у складі Київ., від 1954 — Черкас. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. Від 2 серпня 1941 до 9 лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали бл. 1,1 тис. мліївців, з них понад 550 загинули. Діють громади УПЦ КП (Свято-Троїц. церква, 1858), УПЦ МП (церква Успі­н­ня Пресвятої Богородиці), євангел. християн-баптистів. У М. — 2 заг.-осв. школи, 2 дитсадки; 2 Центри культури та до­зві­л­ля, Симиренків родини Музей; лікар. амбулаторія; 2 філії оща­дбанку. Обʼєкти природно-заповід. фонду місц. значе­н­ня: памʼятка садово-парк. мистецтва дендропарк Мліїв. дослід. станції помології ім. Л. Симиренка (1972, 102 га), лісовий заказник Модрина (1993, 12,7 га). Встановлено памʼятник Л. Симиренку. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі електромеханіки М. Дудник, ортопед-травматолог І. Зазірний, психолог, політ. діяч К. Кохно, літературо­знавець М. Потупейко, учасники 2-ї світової вій­ни, Герої Рад. Союзу І. Буркут, О. Гарань. У довоєн­ні роки тут навч. Герой Радянського Союзу В. Фесенко.