Мозаїка

Визначення і загальна характеристика

МОЗА́ЇКА (від лат. musivum — присвячене музам) — сюжетні або орнаментальні композиції, виконані з природних кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, кольорових емалей поверх випаленої глини; давня техніка викона­н­ня настін­них панно, оздобле­н­ня під­лог. М. набирають зі шматочків каменю чи смальти одного роз­міру та керам. плиток, каменю або смальти різного роз­міру; іноді за­стосовують плитки, вирізані за шаблонами. Зображе­н­ня складають із добре пі­ді­гнаних один до одного шматочків, закріплених цементом чи спец. мастикою з подальшим шліфува­н­ням. Камені, смальту, кераміку в інтерʼєрі викладають на роз­чині цементу чи вʼязкішої маси (суміш цементу з олією), а також на від­критих поверх­нях будівель; камені, гальку, кераміку, метал — на масі асфальту. Для М. створюють ескіз, після чого збільшують малюнок до натурал. роз­міру (т. зв. картону) й набирають на ньому малюнок. М. роз­різняють за способом викона­н­ня: прямий, зворот. набори, набірна, пластинчаста (по­штучна) та флорентій. М. Під час прямого набору матеріали без­посередньо укладають за малюнком у нанесений на площину роз­чин: цементні плити з попередньо на­браними фрагментами закріплюють на площині для створе­н­ня завершеної композиції. Під час зворот. набору смальту, камені, кераміку наклеюють лицьовим боком за малюнком на папір або тонку тканину, потім зворот. боком так, щоб папір або тканина були зверху, фрагменти закріплюють на роз­чині цементу; тканину чи папір знімають — і панно від­повід­ає картону. М. ві­дома з 3-го тис. до н. е. (орнаменти з кружечків різнокольор. глини храмів у Дворіч­чі), особливого роз­витку досягнула у 1–4 ст. у Стародав. Римі. У період феодалізму високою худож. довершеністю від­значалися М. Візантії (храм св. Софії в Кон­стантинополі, нині Стамбул), Франції, Німеч­чині, Іспанії, Серед. та Малої Азії. У 16 ст. роз­винулася «флорентій.» М. (виконували з натурал. каменів, плиток і панно для оздобле­н­ня меблів, прикрас). На тер. Київ. Русі створ. видатні памʼятки М.: мозаїчна під­лога в Десятин. церкві (10 ст.), настін­ні М. у Софій. та Михайлів. Золотоверхому соборах (11–12 ст.) у Києві, Спаській церкві (12 ст.) у Пере­яславі-Хмельницькому на Київщині (тут діяли майстерні з виготовле­н­ня смальти). Від­родже­н­ня мистецтва М. у Рос. імперії повʼязане з діяльністю М. Ломоносова, який удосконалив техніку виготовле­н­ня смальти й створив панно «Полтавська баталія». Знач. роз­витку мистецтво М. досягло за рад. часів. Так, у 1930–40-х рр. художники О. Дейнека, П. Корін, О. Мізін та ін. створили мозаїчні панно для станцій метрополітену в Москві. В Україні в галузі М. від 1930-х рр. працювали А. Таран, Г. Довженко та ін. Укр. митці виконали низку знач. мозаїч. творів. Шукаючи нові форми, художники по­єд­нували М. з рельєфом, зокрема в адм. будинку в Луганську (І. Литовченко, В. Прядка), санаторії в Миргороді Полтав. обл. (С. Кириченко, Н. Клейн), Ін­ституті теор. фізики НАНУ в Києві (М. Стороженко), Київ. палаці дітей та юнацтва (А. Рибачук, В. Мельниченко). Мозаїчні панно викори­стано в декор. оформлен­ні ст. «Золоті ворота» Київ. метрополітену (1989; С. Адаменко, Г. Корінь, В. Федько та ін.).

Літ.: Лазарев В. Н. История византийской живописи. Москва, 1947, т. 1; 1948, т. 2; Попова Л. І. Український радянський монументальний живопис. К., 1973; Тол­стой В. П. Монументальное искус­ство СССР. Москва, 1978.

Л. Є. Жоголь

Монументальна мозаїка , вітражі, сграфіто масово почали зʼяв­лятися після 1955 зі зміною принципів архітектури та будівництва. Нові архіт. форми мали великі від­криті вертикал. і горизонтал. площини, на яких роз­міщували монум. твори. В Україні (як і в багатьох ін. респ. колиш. СРСР) з усіх видів монум.-декор. мистецтва пере­важала М. Техніка, запозичена із сакрал. візант. традиції, надавала необхід. патетичності творам і була над­звичайно міцною та стійкою до різних погод. умов, довго не потребуючи ре­ставрації. Традиційно для М. використовували смальту, яку від 1970-х рр. почали виготовляти в Лисичанську (нині Луган. обл.); крім того, користувалися керам. плиткою, каменем, металом, склом. Вибір матеріалів був над­звичайно широкий, напр., Ф. Тетянич створив кілька М. у Києві, для них часто використовував абсолютно нетипові матеріали (шурупи, консервні бляшанки тощо). Г. Синиця започаткував флоромозаїку, що нагадувала техніку інкрустації із соломки. У деяких регіонах України (зокрема на Закарпат­ті) більш популярною була техніка сграфіто — створе­н­ня не­глибокого рельєфу на кольор. штукатурці. Однак незалежно від техніки та матеріалу ви­значальним для монум. мистецтва залишався синтез: художники працювали спільно з архітекторами та будівельниками на етапі проектува­н­ня не тільки окремих будинків, а й комплексів, мікрора­йонів. Саме тому твори монум.-декор. мистецтва ставали невід­ʼєм. елементами архіт. ансамблю. Наповне­н­ня М. необхід. пропагандист. змістом від­бувалося через художні ради при органах держ. упр. та секцію монументалістики СХ. Для багатьох рад. художників царина монументалістики стала можливістю для роз­витку та втіле­н­ня своїх екс­перим. ідей. У той час, коли в академ. мистецтві панував соціалістичний реалізм, а за формалізм жорстоко карали, монументалісти (А. Горська, Г. Зубченко, Е. Котков, В. Ламах, І. Литовченко, Г. Пришедько та ін.) мали змогу екс­периментувати та більш вільно трактувати форму. Однак серед них були й «заробітчани», які просто виконували замовле­н­ня, та ідейні пропагандисти, що керувалися на­становами КП СРСР. Це неоднорідне, багато­гран­не культурне явище ще не до­статньо досліджене.

Є. О. Моляр

Мозаїки Софії Київської . Тут зберігається найбільший у світі ансамбль автентич. М. (260 м²) і фресок (3000 м²) 1-ї третини 11 ст. Роз­мір смальти, з якої на­брано мозаїчні зображе­н­ня в Софії, — у середньому 1 см³. На набір облич використовували дрібніші кубики (часто бл. 0,25 см³), на набір тла — більші (до 1,5–1,61 см³); чим більші зображе­н­ня і чим вище їх роз­міщено, тим більші кубики смальти, з яких їх викладено. М. вражають яскравістю й багатством палітри, що нараховує 177 кольорів і від­тінків, що складають хромат. палітру з 18-ти груп і одну ахроматичну групу. Оста­н­ня має 14 градацій смальти світло-сірого тону, яку за­стосовано в наборі світлого одягу й волос­ся. Виключне багатство палітри — 34 від­тінки зеленого кольору, 25 — золотого й коричневого, 23 — жовтого, 21 — синього, 19 — червоного, 9 — срібного й сірого, 6 — пурпурового; є білі й зовсім чорні смальти, блискучі й матові; лейтмотивом палітри ви­ступають синій, пурпуровий і світло-сірий кольори, що чудово гармонують із золотим, надаючи ансамблю колористич. єд­ності. Кубики смальти мають різну про­зорість — від не­про­зорих до цілковито про­зорих. Половина площі М. (майже 130 м²) належить золотому тлу, 25 від­тінків якого створюють враже­н­ня своєрід. повітр. вібрації. Золотий блиск М. до­зволяє від­чути сяя­н­ня Бога й Царства Небесного, де ніколи не буває ночі. Явлені на золотому тлі персонажі не мають простору позаду себе, вони існують поза часом та простором; проте про­стір є перед ними, оскільки персонажі, зображені на угнутій поверх­ні, наче реально пере­бувають у храмі. Золоте тло М. мовби увібрало в себе небесне світло; величні по­статі, осяяні його мерехтливим промі­н­ням, створюють ефект дивовиж. явле­н­ня їх. Він посилюється завдяки вібрації світла, яку породжують кубики смальти з їхньою нерів., неоднорід. поверх­нею (одні смаль­ти гладенькі, блискучі, ін. — матові, шорсткі, виготовлені з природ. каменів). М. роз­раховані на спри­йня­т­тя зображень при роз­сіяному й мінливому природ. і свічному освітлен­ні; вони «оживали» в пронизливому світлі соняч. променів, пере­ливаючись коштов. сяя­н­ням і створюючи для вірян зримий образ Раю на землі. Дух візант. М. пере­дає атмо­сферу благогові­н­ня й тиші храму. Таке віртуозне мистецтво потребувало дуже склад. і досконалої техніки виробництва смальти. Тривалий час вважали, що на Русі не знали секретів виробництва М. і смальту привозили до Києва з Кон­стантинополя. Археол. роз­копки в Києві, зокрема на тер. Софій. собору, встановили факт місц. виробництва смальти: виявлено рештки майстерень з горнами, шматками заготівок смальти й мозаїч. кубиками. Однак частину смальти, виробництво якої було дуже складним, дорогим і потребувало особливих матеріалів, довозили з Кон­стантинополя. Але й смальта, отримана в київ. майстернях, поза сумнівами, виготовлена візантійцями, бо тільки вони знали й ретельно оберігали таємниці цього мистецтва. За візант. традицією, на буд. май­данчиках храмів зодчі створювали спец. вироб. комплекси з виготовле­н­ня різноманіт. матеріалів: плінфи, буд. роз­чину, смальти тощо. Рештки таких комплексів виявлено в Києві біля Десятин. церкви, Успен. собору, на Подолі, на тер. Софії Київської (потуж. вироб. комплекс біля Софії завдяки керам. матеріалу датують поч. 11 ст., тобто часом її будівництва). Техніка мозаїч. декорації над­звичайно складна й копітка, нею володіли лише монументалісти-віртуози (такими тоді були тільки візантійці). М. прикрашали склепі­н­ня й ін. криволінійні ділянки стін, що роз­кривало всю красу цього виду декорува­н­ня. Саме увігнуті поверх­ні забезпечують міцність М., що утворює щось на зразок склепі­н­ня, викладеного з кубиків смальти, що взаємодіють між собою, надаючи мозаїч. поверх­ні пружності. Ґрунт під софій. М. тришаровий, оскільки нанесений у 3 при­йоми: спочатку на мурува­н­ня для його вирівнюва­н­ня накладався нижній шар тиньку завтовшки 15–20 мм; на нього накладали 2-й — 18–25 мм, який використовували під поперед. контур. начерк зображе­н­ня; 3-й шар тиньку, що мав майже таку саму товщину, що й другий, але був більш тонким за складом, служив під мозаїч. набір. Цей верх. шар накладали окремими ділянками з роз­рахунку на денну норму роботи, аби тиньк не висох і майстер встиг викласти на ньому намічену кількість кубиків смальти. Попередньо верх. шар тиньку роз­писували фрескою, що слугувала орієнтиром для мозаїч. набору і водночас маскувала шви між кубиками смальти. Смальту викладали під різним кутом нахилу, тому по-різному висвітлювалися деталі зображе­н­ня. Способом його моделюва­н­ня було й те, що тиньк під М. часто наносили рельєфно, з під­вище­н­нями або за­глибле­н­нями. На увігнутих і хвилеподіб. поверх­нях досягали незмірно більшого мерехті­н­ня викладених під різними кутами нахилу кубиків, ніж на рівних. Заг. товщина ґрунту під М. сягала при­близно 6 см, а площа ден­ного набору смальти одним май­стром становила бл. 30 × 30 см. Але М. виконано на­стільки вправно, що межі стику тиньку глядачеві не помітні. Встановлено, що в Софії на площі 640 м² укладено понад 9 млн кубиків смальти; роботу 6 місяців виконували 8 моза­їстів. М. у Софії Київській викори­стані не у ви­гляді окремих, вставлених у стіну панно, а у ви­гляді суціл. покри­т­тя, що декорує горішні частини інтерʼєру. Тому М. складає його орган. частину, дихає єдиним жи­т­тям з арх-рою. З кубиків різнокольор. смальти на­брано образи Христа Вседержителя, Богоматері Оранти, апостолів, святителів та ін. святих, зображених на сяйливому золотому тлі. Найбільші гол. мозаїчні образи Христа Пантократора в куполі й Богоматері Оранти у вівтарі символізують ідею: Христос — Голова Церкви, а Богородиця — її Серце, разом вони складають центр усього священ. організму. Ці взаємо­повʼязані образи уособлюють космічну Премудрість Божу, що на землі створила собі дім, — Софій. собор. М. Софії вражають своєю довершеністю, багатством колориту, тонким психологізмом образів і є ви­знаними шедеврами світ. мистецтва. Про візант. і давньорус. М. є багато публікацій: основоположні класичні праці Д. Айналова, Є. Редіна, В. Лазарева. Київ. М. досліджували також сучасні укр. учені — автори моно­графій Г. Логвин, Н. Нікітенко, каталогу — Ю. Коренюк.

Літ.: Щапова Ю. Л. Стекло Киевской Руси. Москва, 1972; Лазарев В. Н. История византийской живописи. Кн. 1–2. Москва, 1986; Демус О. Мозаики византийских храмов. Принципы монументального искус­ства Византии. Мос­ква, 2001; Логвин Г. Н. Собор Святої Софії в Києві: Кн.-альбом. К., 2001; Райс Д.-Т. Искус­ство Византии / Пер. с англ. Москва, 2002; Колпакова Г. С. Искус­ство Древней Руси: Домонгол. период. Москва, 2007; Куковальська Н. М. Михайлівський Золотоверхий монастир: Істор. доля та мист. спадщина. К., 2011; Коренюк Ю. О. Мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору: Каталог. К., 2013; Попова О. С., Сарабьянов В. Д. Мозаики и фрески Святой Софии Киевской. Москва, 2017; Нікітенко Н. Мозаїки та фрески Софії Київської. К., 2018.

Н. М. Нікітенко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю