Мокра Калигірка

МО́КРА КАЛИ́ГІРКА – село Катеринопільського району Черкаської області. 2015 з Мокрокалигір. (підпорядк. с. Любисток), Єлизавет. (с. Червоний Брід), Сухокалигір. і Ярошів. (с. Надвисся) сільс. рад утвор. Мокрокалигір. об’єднану територіал. громаду (127 км², 4235 осіб). М. К. знаходиться за 90 км від обл. центру, 22 км від райцентру та 20 км від залізнич. ст. Шпола. Пл. 1,66 км². За переписом насел. 2001, проживали 1975 осіб; 2016 — 1850 осіб; переважно українці. У М. К. виявлено залишки поселення доби міді. Вперше згадується в писем. джерелах на поч. 18 ст. як власність шляхтичів Любомирських. Тут балкою протікала р. Калигірка (від слів «калі» — чорна, болотяна та «гірка» — пагорб). Тривалий час поселення мало назву Велика Калигірка. Жит. брали участь у гайдамац. русі та Коліївщині. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. Відтоді М. К. належала рос. дворянам Лопухіним. 1796–1925 — у складі Київ. губ.; 1796–1923 — Звенигород. пов. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко, волос. центр. У 1-й пол. 1860-х рр. проживали 829 українців і 335 євреїв; за Всерос. переписом насел. 1897 — відповідно 1522 і 1677; 1913 — 2041 і 1300. У серед. 19 ст. працювали суконна ф-ка (засн. 1845), цукр. (1848) і цегел. заводи, 3 кузні та 9 вітряних млинів; діяла контора, що займалася торгівлею деревиною. 1866 відкрито церк.-парафіял. школу. Остан. власник місц. маєтку — О. Нейгардт (2000 РПЦ долучила його до лику святих). Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Тоді майже всі євреї виїхали. У 1920-х рр. тривали антибільшов повстання під проводом С. Гризла, І. Лютого-Лютенка (див. Гонта) та ін. отаманів. 1923–25 — у складі Корсун., 1925–27 — Черкас., 1927–30 — Шевченків. округ; 1932–54 — Київ., від 1954 — Черкас. обл.; 1930–35, 1956–66 — Шполян., від 1966 — Катеринопіл. р-нів. 1923–30, 1935–56 — райцентр. 1924–65 та від 1992 — село; 1965–92 — смт. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (померли понад 220 осіб), зазнали сталін. репресій (пізніше були реабіліт. понад 40 осіб). Від 30 липня 1941 до 12 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни воювали 302 мокрокалигірці, з них 124 загинули. Під час звільнення М. К. були вбиті 24 воїни. У рад. період працювали МТС, Катеринопіл. вироб. спеціалізов. відділення «Сільгоспхімія»; 1960–2006 — завод продтоварів. 1990 мешкали бл. 2 тис. осіб. 1998 Мокрокалигір. молокозавод перепрофільовано на сироробне підприємство (під маркою «Вись» випускає: тверді сири «Тільзіт», «Російський», «Фаворит», «Едем»; сири плавлені пастоподібні «Янтар», «Дружба», «Вись»). Нині у М. К. — багатопрофіл. регіон. центр профес. освіти (1984–2016 — філія Лисян. с.-г. ПТУ, Мокрокалигір. ПТУ № 42, Мокрокалигір. профес. аграр. ліцей), заг.-осв. школа, дит. дошкіл. заклад; Будинок культури, б-ка; психоневрол. інтернат, амбулаторія заг. практики–сімей. медицини. Функціонує нар. фольклор. колектив «Надвечір’я». Від 1972 охороняється пам’ятка садово-парк. мистецтва місц. значення Мокрокалигір. парк (7 га). Реліг. громади: УПЦ КП (Свято-Покров. церква), євангелістів-баптистів. Встановлено погруддя Т. Шевченка, пам’ятні знаки жертвам голодомору 1932–33 і сталін. репресій, пам’ятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видат. уродженців — лікар-гігієніст А. Бурштейн, хімік Ф. Михайленко, фізик В. Надутов, психолог А. Коваленко; поетеса К. Вербівська, письменниця М. Галич.

Літ.: Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. К., 1864; Біла Церква, 2005; Бурій В. М. Вибрані розвідки, статті та замітки. Вип. 2. Катеринопільщина. Чк., 2016; Дідук Л. Т. Тобі вклоняюся доземно, село моє рідне, моя ти земле. Чк., 2017.

Л. Т. Дідук