МОНАСТИ́Р ОТЦІ́В ЄЗУЇ́ТІВ. Точна дата прибу­т­тя до м. Станіслав (нині Івано-Франківськ) єзуїтів неві­дома. На думку Т. Домбровського, вони зʼявилися 1691–1700, А. Шарловського — 1713–22. За дослідже­н­нями С. Заленського, єзуїтів за­просив до міста його власник Й. Потоцький, про що йшлося у його листі до генерала ордену Тамбуріні від 28 листопада 1714. На початку 1715 сюди як майбутній ігумен нової колонії (монастиря) при­їхав о. Т. Заленський. У документі Й. Потоцького у справі капітули Станіславської колегіати, датованому 1722, за­значено, що саме Т. Заленський ініціював заснува­н­ня у Станіславі єзуїтських шкіл. Він став першим суперіором чернечого осередку, керівником школи і першим ректором єзуїтської колегії (від 1722). У 1718–22 у резиденції по­стійно проживали 4–5 отців та кілька братів єзуїтів. 1728 на місці неіснуючої вже у той час академії, яку 1669 заснував А. Потоцький, від­крито єзуїтський колегіум — 5-класний середній на­вчальний заклад із польською і латинською мовами викла­да­н­ня (діяв ще кілька років після офіційної заборони ордену 1773). У 1720–29 ченці звели костел Тіла Христового, 1742–44 до пів­нічно-західного кута вівтарної частини костелу прибудували корпус монастиря та колегіуму (у стилі бароко, з високим чотирискатним дахом і коридорним планува­н­ням). Будівля виконувала функцію власне монастирського при­значе­н­ня до 1783, коли за бул­лою «Dominus Redemptor» єзуїти були змушені залишити Станіслав. 1751 костел обстежив С. Потоцький — власник міста після свого батька Й. Потоцького. Він виявив значні недоліки у фундаментах, тріщини у стінах та склепі­н­нях і вимагав ро­зі­брати костел. 1752 будівлю почали роз­бирати, 1753 закладено новий фундамент костелу за планами і кресле­н­нями С. Потоцького (досвідченого інженера-фортифікатора). Є ві­домості, що над проєктом працював також єзуїт П. Гіжицький. Будівництво костелу завершили та посвятили 1763. У його бароковій архітектурі чітко прослідковуються риси класицизму. Костел та монастир єзуїтів (колегія єзуїтів) — памʼятки архітектури нац. значе­н­ня. 1784 у приміще­н­нях колишнього єзуїтського колегіуму почала працювати німецька гімназія, 1919–39 діяла польська гімназія, 1939–41 — середня школа, від 1945 і донині — морфологічний корпус Івано-Франківського медичного університету. Костел був пере­творений на військовий склад, згодом у ньому від­правляли богослужі­н­ня для студентської молоді та військовиків. 1847 костел пере­дано під парафіяльну греко-католицьку церкву, яка 1885, зі створе­н­ням Станіславського єпис­копства, стала кафедральним греко-католицьким собором Воскресі­н­ня Христового. Від 1946 тут був кафедральний собор РПЦ. Ріше­н­ням облвиконкому 1990 будівлю повернуто УГКЦ. Нині тут роз­міщено архікафедральний собор Воскресі­н­ня Христового Івано-Франківської митрополії УГКЦ. Монастир єзуїтів від­роджений 1883, однак первісно вони не мали власних приміщень, тому від­правляли богослужі­н­ня у Вірменському костелі (також вели активну місіонерську роботу в краї). 1887 єзуїти купили землю на вул. Заболотівська, № 1–4, де й оселилися, а 1894–95 збудували костел св. Станіслава Костки з монастирем у стилі від­родже­н­ня (нині класифікують як історизм, неоренесанс). Роботою керували інженер-архітектор С. Кшижановський (Краків) і П. Шпорка (Станіслав). Перше богослужі­н­ня проведено 6 жовтня 1895. До костелу прибудовано 3-поверхову резиденцію для 10–12-ти ченців. 1896 тут проживали отці Й. Гадовський (настоятель), Я. Шайна, Я. Голік, М. Якубінський, С. Внук і 3 брати, 1899 — Р. Чурайн (настоятель), 8 отців і 4 брати, 1909 — Т. Вавринець (настоятель), 4 отці та 4 брати. Станом на 1945 тер. монастиря була обнесена деревʼяною огорожею на камʼяному під­мурівку. Ченці мешкали у капітальному будинку, що мав 13 житлових кімнат, бібліотеку, кухню, їдальню і 2 склади. Монахи за­ймали 7 кімнат, у решті містилася канцелярія працівників Союзу польських патріотів. По­близу монастиря — фруктовий сад і 0,5 га городу. Настоятель — о. І. Валевський, послух несло 5 ченців, які 1946 виїхали до Польщі. У монастирських спорудах роз­міщено установи обласних проф­спілок, у костелі — клуб проф­спілок. У 1970–90-х рр. тут знаходилися Івано-Франківський обласний державний архів та обласне управлі­н­ня архітектури. 1998 костел і будинок пере­дано УПЦ КП. Нині це Свято-Троїцький кафедральний собор (інтерʼєр змінено від­повід­но до традиції православної Церкви) та духовна семінарія УПЦ КП.