Монастир Успіння Матері Божої ЧСВВ

МОНАСТИ́Р УСПІ́­Н­НЯ МА́ТЕРІ БО́ЖОЇ ЧСВВ Роз­таш. у с. Погоня Тисмениц. р-ну Івано-Фр. обл. За легендами, засн. у 12–13 ст., у письм. джерелах вперше зга­даний 1634, коли М. Потоцький (каштелян краківський і власник Тисмениці) ви­значив «місце на Пшеничниках» для створе­н­ня монастиря. Грамотою, ви­даною в Тисмениці 15 липня 1659, Я. Потоцький під­твердив волю батька і надав монастиреві нові землі. Перший ві­домий ігумен — ієромонах С. Угленський (1664). Від часу заснува­н­ня монастир за­знавав по­стій. ворожих нападів, на­прикінці 17 — у 1-й чв. 18 ст. жодних згадок про нього немає. Лише у Ревізії ігуменів 1724 вказано, що обитель існувала за правом панів Потоцьких. Ігуменом тоді був о. А. Сідлевич, разом із яким мешкало 9 закон­ників. 1736 І. Велигорська (каштелянка волинська, яка походила з роду Потоцьких) від­родила монастир і від­писала йому Під­городищен. землю. В тому ж році вона збудувала церкву св. Онуфрія Пустельника та монастир. церкву Успі­н­ня Пресвятої Богородиці. 1739 монастир інкорпоровано до ЧСВВ, 1739–41 організовано богослов. курси для світських священиків. У серед. 18 ст. до нього при­єд­нано монастирі в Тисмениці, м. Городенка (нині Івано-Фр. обл.), с. Лука (нині Городенків. р-ну), Загвіздя (нині Тисмениц. р-ну), Угорники (нині Івано-Фр. міськради). 1764 ігуменом став о. Яворський, 1778–79 — М. Бовга. Під час т. зв. йосифін. касати (ліквідація «непотрібних», із по­гляду австр. влади, монастирів) не закритий, оскільки монахи вели душпастир. працю у с. Погоня, але їх змусили пере­дати до австр. скарбниці срібні шати, корони, воти, що прикрашали чудотворну ікону Божої Матері. 1832 ігуменом був о. Н. Миколаєвич, 1884 — о. І. Коринський, 1895–1909 — о. М. Грицак, від­тоді — о. В. Муциківський. Перед 1-ю світ. вій­ною закладено фундаменти нової церкви та монастиря, але роботи пере­рвано внаслідок воєн. дій, завершені вони напередодні 2-ї світової вій­ни. Ченці навіть від­крили власну цегельню, де виготовляли високо­якісну цеглу. Станом на 1945 у монастирі несли послух 3–5 ченців, які окрім чернечої та душпастир. праці утримували велике госп-во, зокрема мали 19 га орного поля, 70 га лісу, велику пасіку, сад, коней, худобу, птицю. Роз­порядже­н­ням Станіслав. облвиконкому (нині Івано-Франківськ) від 27 грудня 1946 монахів зобовʼя­зали ви­їхати у Гошів. монастир василіян (нині Долин. р-н Івано-Фр. обл.), 5 березня 1947 ріше­н­ням Станіслав. облради все монастир. майно — житлово-госп. будівлі, орну землю, лугові та лісові угі­д­дя — пере­дано Станіслав. обл. упр. мін-ва держ. без­пеки (на той час у монастирі мешкали о. М. Грубий і С. Дмитерко). Після пере­їзду до Гошева василіяни пере­дали церк. і монастир. речі на зберіга­н­ня приват. особам. На­прикінці 1950-х рр. церкву ро­зі­брано, з її матеріалу збудовано госп. споруди. У монастир. приміще­н­нях роз­ташовано психіатр. лікарню, де вона діє донині. Чернече життя у Погоні від­роджено у 1990-х рр. 1991 офіційно зареєстровано чернечий осере­док, 1995 при­значено настоятелем о. Н. Гуралюка. 1993 освячено деревʼяну монастир. церкву Успі­н­ня Пресвятої Богородиці, пере­везену до Погоні з с. Рунгури (Коломий. р-ну Івано-Фр. обл.). Тоді ж повернуто копію чудотвор. образу Пресвятої Богородиці, яку під­пільно зберігали сестри служебниці з Тисмениці, 1996 — другу копію чудо­твор. ікони, що знаходилася у с. Дора (нині у складі м. Яремче Івано-Фр. обл.). 2001 о. Н. Гуралюк від­на­йшов оригінал чудо­твор. образу Погон. Матері Божої 17 ст. На тер. монастиря зведено сучас. духовно-монастир. центр, де щороку проводять багатотисячні Всеукр. прощі, Між­нар. прощі Вервиці, Молодіжні паломництва.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю