Мініатюра

МІНІАТЮ́РА (від лат. minium — червона фарба, кіновар, італ. miniatura, франц. miniature) — твір образотворчого мистецтва або виріб ужиткового призначення, що має малі розміри та відзначається особливо тонкою технікою виконання. Термін «М.» вживають до творів значно меншого розміру порівняно зі станк. (серед. розміру, призначеними для типових інтер’є­рів житл. чи служб. приміщень) та монум. об’єктами (великоформат., виконаними для великих інтер’єрів громад. архіт. споруд і відкритих ландшафтно-буд. просторів). Скульптурні, графічні та живописні М. мають точки перетину з традиц. декоративно-ужитковим мистецтвом, екслібрисом, медальєрикою, нумізматикою, фалеристикою, ювелірним мистецтвом. Щодо точних розмірів мініатюр. творів не існує усталеної думки; ними вважають художні вироби, доступні візуал. спогляданню без використання спец. збільшувал. приладів (лінз, мікроскопів). Якщо для огляду творів потрібні спец. прилади, використовують термін «мікромініатюра». Серед майстрів мікромініатюри — В. Казарян, М. Сядристий. На тер. Києво-Печер. нац. істор.-культур. заповідника працює Музей мікромініатюр М. Сядристого. Через малі розміри М. легко транс­портувати, тому часто їх виготовляють з метою зруч. переміщення під час мандрівок і подорожей. Їхня величина — від кількох до 15–17 см. М. також називають звичайні побут. вироби, виконані в дуже малому розмірі (напр., скринька, ножик, табакерка, метал. чарочка, пляшечка для парфумів, книжечка-записник, підсвічник). Різновид М. — живопис лаком, олією або темперою на поверхні дерев’яних, метал. чи керам. виробів (див. Лаки художні). Серед найдавніших М. — невеликі стилізов. кам’яні та керам. антропоморфні зображення жінок — палеоліт. і неолітич. «венер» (відомі з кам’яного віку та трипільської культури). Видат. явищем в історії європ. мистецтва стали античні гемми (їх гол. різновиди — камеї та інталії) різноманітні за сюжетами зображення (реліг., міфол., побут., портретні) на твердих породах дорогоцін. та напівдорогоцін. каміння (гранат, гіацинт, агат, сардонікс, сердолік, гематит), часто — одноколірні, але нерідко різнокольор. зі специф. зонал. будовою. Самобут. візитівкою япон. мистецтва стали нецке — мініатюрні скульп­турні зображення тварин, птахів, міфол. героїв з твердих порід дерева, кістки, скла, кераміки, порцеляни, каменю та металу, їх використовували як деталі верх. одягу (застібки, ґудзики, брелоки). Серед азій. кочових народів 2 тис. н. е. (уйгури, монголи, калмики), які сповідували буддизм та контактували зі слов’янами-землеробами, користувалися популярністю невеликі скульптурні зображення Будди та божеств буддій. пантеону, виконані з дерева, каменю та бронзи; зазвичай вони возили їх із собою в торбинах, прив’яз. до кінських сідел. Викликає захоплення неймовірна мист. майстерність і творча фантазія невідомих майстрів-ювелірів, творців ритуал.-обряд. посуду та атрибутів сусп. влади скіфів — кочовиків степів укр. При­азов’я, Причорномор’я та Криму. Виконані в техніках об’єм. скульп­тури та низького рельєфу, мініатюрні зображення комах, птахів, диких, свійських і фантаст. тварин (вівці, корови, коні, собаки, леви, грифони), а також фігурки людей, об’єднані групами у виразні побут. композиції, є неперевершеними шедеврами в історії світ. образотворення та ювелір. мистецтва. Найяскравіше ці риси мініатюр. скульптур. пластики проявлені в знаменитій золотій скіф. пекторалі (4 ст. до н. е.) з кургану Товста Могила на Січеславщині. Яскравим зразком дріб. пластики є руків’я бронз. дзеркала з сармат. поховання Соколова Могила на Миколаївщині, виконане у вигляді фігурки чоловіка зі схрещеними ногами (1 ст.). Відгомін архаїч. язичн. культів можна знайти в скульптурі укр. дит. іграшок (див. Іграшка народна, Лялька), що й тепер залишаються загадк. феноменом і таємничим свідком становлення базових засад формування психол.-культур. основ людської цивілізації. Зооморфні (коники, баранці, півники) та фантаст. скульп­турно-керам. свищики й нині ліп­лять укр. гончарі. Специфічні скульптурні зображення, виконані з трави, соломи і ниток, глини, кераміки, дерева, каменю, відігравали важливу функцію під час нар. свят, ритуалів, обрядів. Святк. коровай — символ щедрості та гостинності українського народу — традиційно прикрашають мініатюр., виконаними з тіста, скульптур. зображеннями листочків, квітів, ягід калини та зерн. колосків — прикмет. знаків родючості, а весіл. коровай — фігурками двох пташок («соловейків»), що уособлюють подружню пару. Подібну функцію виконують і фігурки тварин (коників, овець, вершників на конях — «сирні коники», «баранці») — стилізов. зображення домаш. худоби, пластичні символи заможності та достатку. Ритуал. скульптурні вироби з коров’я­чо­го та овечого сиру жителі Карпат виготовляють напередодні Великодня, освячують у церквах разом із пасками, також оздобленими рослинно-квітк. і зооморф. мініатюр. скульптурами (напр., фігурками «зозульок») та зображеннями хреста із написами з тіста — «Христос воскрес». Серед майстринь, які зберігають і розвивають традиції виготовлення «сирних коників», — засл. художник України М. Петрів. Подібну обрядово-магічну роль виконують і писанки (див. Писанкарство), в орнаментах яких наявні геом., рослинно-квітк., зоо­морфні та християн. символи. У європ. культурі з раннього Середньовіччя й донині найбільшого поширення серед живопис. М. набули іконописні реліг. сюжети (зображення Ісуса Христа, Богородиці, популяр. святих, копії чудотвор. ікон). Такі зображення віряни носили на шиї під одягом або на грудях у внутр. кишені. Їх виконували переважно в техніках темпер., а потім олій. живопису, підлак. розпису. До- сить поширеними були також невеликі дорожні іконостаси, що легко складалися та розкладалися, займали мало місця; їх використовували здебільшого групи мандрів. осіб — воїни, купці, прочани. Мініатюрні ікони часто були органіч. частинами великих іконостасів та цар. врат, де поряд із прямокутним їм часто надавали коло- та овалоподіб. форматів. Невеликі, найчастіше округлої форми, образи Богоматері (рідше — Спасителя, Трійці, святих, зображення біблій. сцен, насамперед розп’яття), що носять на грудях архієреї православ. і греко-катол. церков, ігумени монастирів на Афоні, називають панагією. Серед мініатюр. скульптур. зображень реліг. призначення найпоширенішими є різьблені дере­в’яні, кам’яні та метал. (переважно литі — золоті, срібні, бронзові) натіл. хрестики, їх віряни носять як духовні обереги. Найпоширеніші сюжети — зображення розіп’я­того Ісуса Христа, часто в оточенні ангелів, Богородиці, апостола Івана Богослова та черепа Адама (внизу хреста). У церк. обрядах і таїнствах використовують великі ручні священиц. хрести, метал. богослужб. посуд (чаші з дорогоцін. металів для причастя, дарохранительниці для зберігання освячених проскурок, ритуальний метал. посуд для освячення води). На цих предметах церк. ужитку в скульптур. техніці низького рельєфу часто виконували єванг. сюжети та декор.-орнам. композиції, складовими частинами яких найчастіше були зображення виноград. лози (символ святої Євхаристії), квітів (символ Раю Небесного) та стилізов. хреста (символ духов. Спасіння вірних). Мистецтво книжк. М., відоме вже в Стародав. Єгипті, згодом — в антич. світі, досягло досконалості в середньовіч. європ. культурі, Візантії (мала переважно реліг. зміст), Грузії, Вірменії, Серед. Азії, Ірані, Азербайджані, Індії. Первісно М. називали здебільшого сюжетні зображення у вигляді заставок або на всю сторінку, якими прикрашали та ілюстрували середньовічні рукописи. Книжк. М. набула поширення й у Київ. Русі. До кін. 15 ст. її виконували на пергаменті, переважно яєчною темперою; пізніше — на папері гуашшю, аквареллю. Розповсюдження в Європі книгодрукування (від 16 ст.) сприяло витісненню М. книжк. ілюстрацією (див. також Мініатюрне видання). Термін «М.» перенесено й на портрет. живопис дріб. формату: у 17 — на поч. 19 ст. виконували на табакерках, годинниках, каблучках, медальйонах. Винахід фотографії в серед. 19 ст., стрімке й постійне удосконалення її тех. і технол. можливостей призвів до того, що тривале й трудомістке ручне копіювання мист.-досконалих зразків реліг. та світського мистецтва у 20–21 ст. стає все більш швидким, масовим, дешевим. Так, фотографія дуже швидко витіснила з обігу мініатюрні живописні портрети близьких людей та популяр. істор. діячів, досить поширені у 18–19 ст. Нині широко застосовують пром. штампування сюжетів відомих живопис. творів світського та реліг. мистецтва (насамперед ікон) на тонкому металі (фользі алюмінію, латуні, сріблу), коли відбувається переведення плоского живопис. зображення в об’ємне — з невисоким рельєфом. Подібні вироби сьогодні використовують не лише як замінники традиц. ікон, а також як засіб мист. оформлення ін. товарів реліг. культу — палітурок богослужбової літ-ри, деталей оформлення скляного посуду для зберігання освяч. лампад. олії, а також предметів побут. призначення, зокрема сувенір. брелоків для ключів. Широкої популярності набули фотогр. репродукції знаменитих творів мистецтва, що кріплять до метал. площин за допомогою магнітів. Напр., живопис. шедевр І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», оригінал якого має розміри 203 × 358 см, репродуков. як кольор. М. на пластик. магніт. картці 55 × 80 мм. Подібну технологію використовують і для мініатюр. об’єм. виробів із дерева, кераміки, синтет. матеріалів, що можуть бути зменшеними копіями відомих творів світ. скульптури, персонажами новоріч. та різдвяних свят, героями мультфільмів. Часто зверталася до М. скульп­тор А. Косаревська. Серед сучас. майстрів, які створюють скульптурні М., — І. Фізер, В. Щур, родина Зігур, а також скульптори-ювеліри В. Шмигун та І. Ремізовський. У Харкові подружжя А. і К. Дербілових відтворили в мініатюрі військо гетьмана Б. Хмельницького (вис. моделей — 6 см, олово). Київ. скульп­тор М. Сєверов створив подарунк. набір шахів «Вічне козац­тво», надавши фігурам (вис. 12–18 см, бронза) вигляду воїнів та старшин козац. війська 17 ст. Десятки мініатюр. декор. скриньок, підставок для телефонів, моделей церков та істор. будівель виготовив із сірників нар. майстер України П. Нечипоренко. В оригін. автор. жанрі барельєф. картини працює засл. художник України Й. Осташинський. Дере­в’яні модулі (сірники різних розмірів, округлі палички, зубочистки, картон, фольгу, кольор. папір, ґудзики, нитки, скло) за допомогою клею монтує в єдину об’ємно-простор. композицію. В основі його доробку — макети архіт. споруд давнього Києва. Нові вироб. можливості широко застосовують у виготовленні сувенірів, що є важливою складовою індустрії туризму та політики популяризації здобутків певних нац. культур. У невеликому, естет.-привабливому та зруч. для користування й переміщення форматі успішно продають сувеніри, що нагадують про нац. символіку певної країни, геральдику її знаменитих міст, про культурні цінності храмів, соборів, монастирів та про мемор. місця, пов’язані з істор. подіями та життям видат. особистостей. Якісна фотозйомка живопис., графіч., скульптур. твору чи архіт. об’єкта й друкування його в зміненому (переважно зменшеному) масштабі на поверхні дуже широкого вибору природ. та штуч. матеріалів призвели до масового тиражування видат. шедеврів світ. мистецтва у вигляді досить якіс., дешевих і доступ. репродукцій. Винахід об’єм. 3D-дру­ку дає можливість робити дуже детал. й точні копії об’єм. творів мистецтва (скульптури, декор.-ужитк. та ювелір. виробів), а також зменшені, надзвичайно точні макети видат. архіт. об’єктів, виконаних у найширшому спектрі нових, часто незвичних матеріалів. У минулому при імператор. та королів. дворах часто споруджували мініатюрні огляд. макети своїх володінь, палаців, фортець, майбут. полів бою. Нині мініатюрні ландшафтно-архіт. парки, що популярні серед туристів, створ. у багатьох країнах. Серед найвідоміших — парк «Міні-Європа» в Брюсселі, «Мадюродам» у Гаазі, «Італія в мініатюрі» в Ріміні, «Швейцарія в мініатюрі» побл. Луґано, «Міні-Ізраїль» побл. аеропорту Бен-Ґуріона, «Парк світу» в Пекіні та ін. У Києві 2006 відкрито Музей під відкритим небом «Київ у мініатюрі» (згодом «Україна в мініатюрі», площа 2 га, понад 50 об’єктів) у Гідропарку, де в масштабі 1:33 відтворено Велику лавр. дзвіницю, Михайлів. Золотоверхий та Видубиц. монастирі, Золоті ворота, Софій., Успен. та Володимир. собори, Андріїв. церкву, храм Різдва Христового, Нац. театр опери та балету, Київ. університет ім. Т. Шевченка, Будинок із химерами, НБУ, вул. Хрещатик, Майдан Незалежності, Дніпро з мостами, аеропорт «Бориспіль», пам’ятники діячам культури та ін. До цих об’єк­тів додано макети палаців Криму, замки Зх. України, фортеці Поділля. 2018 біля Золотих воріт, Софій. собору, Андріїв. церкви та ін. архіт. пам’яток з’явилися їхні точні міні-макети. У Львові 2010 відкрито парк М. замків та оборон. споруд давньої України. В експозиції — зменшені (масштаб 1:50) бетонні копії твердинь Галичини, Волині, Закарпаття, Поділля, Наддніпрянщини, Таврії. У Харкові 2013 на пл. Архітекторів розміщено біломармурові міні-копії Покров., Благовіщен. та Успен. соборів, водограю «Дзеркал. струмінь», Будинку зі шпилем і пам’ятника Т. Шевченку, приміщення Держпрому. У м. Яремче Івано-Фр. обл. на тер. Карпат. нац. природ. парку 2015 створ. Парк-музей просто неба «Карпати в мініатюрі», що детально відображає архіт. пам’ятки та об’єкти культур. надбання Карпат. Представлено точні міні-копії найвизначніших пам’яток архітектури Яремчанщини та Верховинщини в масштабі 1:25 з пластику (18 об’єк­тів): церкви-кораб­ля св. пророка Іллі, костелу Ворохти, залізниці з кам’яними мо­стами-віадуками, Татарів. вок­залу й тунелю, обсерваторії на горі Піп-Іван, ресторану «Гуцульщина», хати-ґражди, моделі церков і монастирів, водоспаду Пробій на р. Прут. 2017 у Вінниці в Центр. парку культури та відпочинку створили нову турист. локацію «Міні-Вінниця» — архіт. міні-копії гол. пам’яток міста. Виготовлено 12 істор. будівель у М. з пластику методом ЗD-друку в масштабі 1:25: будинок реaл. училища, вoдo­нaпірну башту, костел Діви Марії Ангельської, Спaсo-Пре­oбрa­жен. кaфедрaл. сoбoр, муз.-дрaм. театр, Микoл. церкву, костел кaпу­цинів-фрaнцискaнців, будинок кaпітaнa Четкoвa, особняк Львовича, готель «Савой», гол. арку Центр. парку культури та відпочинку, приміщення обл­держ­адмі­ністрації. У м. Кам’янець-Подільський Хмельн. обл. 2017 відкрито Музей М. «Замки України», де представлено міні-копії 16-ти об’єктів у масштабі 1:20, зокрема фортеці (Білгород-Дністров., Кам’я­нець-Поділ., Меджибіз., Хотин.) та замки (Золочів., Леськов., Олес., Остроз., Петрів., Підгорец., Свірзький, Любарта, Попова, Шенборнів). У Черкасах 2017 встановлено метал. міні-копії архіт. пам’яток — зменшені моделі будівлі «Блакит. палацу», приміщення банку на вул. Хрещатик, № 251.

С. М. Бушак

Мініатюра в літературі  — невеликий за обсягом різножанровий художній твір. Первісно (в античну і середньовічну добу) назва була пов’язана з образо­твор. мистецтвом (живопис); кольоровими (переважно червонястими) М. прикрашали у вигляді заставок рукописи літопис. чи інших творів («Ізборник Святослава», 1056; Пересопницьке Євангеліє, 1561 та ін.). На певному етапі худож. процесу назву М. поширено й на ін. види мистецтв. У галузі літ-ри М. відома з часів Середньовіччя. У сх. країнах до М. зараховують япон. вірші хайку, тюркомовні та іран. рубаї, що корінням своїм сягають у таджиц. та перс. фольклор. Таке ж походження мають мініатюрні польс. фрашки, укр. коломийки, рос. частівки. Стислість форми в М. передбачає глибокий філос. зміст. У європ. літ-рах М. набула популярності (переважно в 19 ст.) у проз. (поезія в прозі) та драм.-театр. (театр мініатюр) жанрах. Видат. майстром М. був рос. прозаїк І. Тургенєв («Как хороши, как свежи были розы…», «Русский язык» тощо); вагоме місце М. посіла у творчості В. Стефаника («Самому собі», «Амбіції», «Моє слово» та ін.). Мініатюр. тип творчості являють собою «окрушини» Ірини Вільде («Воно так, але…», «Про афоризми» тощо), «реп’яшки» Остапа Вишні («Ну й народ!», «Це діло боже», «Можна померти» та ін.). Писали їх у 1920–30-х рр. «на злобу дня», але актуальності своєї не втрачали й пізніше. Найкоротшу, мабуть, М. створила Ірина Вільде: «Афоризми — духовна їжа в тюбиках». Тут затаєно насамперед особливість самої М., а метафору ущільнено до розміру тюбика: ін. проміжні структури худож. мови практично випадають з мініатюр. тексту через їхню нібито елементарну непотрібність. Найочевидніше це почали доводити митці епохи модернізму й постмодернізму. «О закрой свои бледные ноги» — це «поема» В. Брюсова. Мініатюрними видаються деякі «строфи» й «антистрофи» П. Тичини в його поет. зб. «Замість сонетів і октав» (К., 1920). До строфи «Кукіль», напр., поет створив таку антистрофу: «Грати Скрябіна тюремним наглядачам — це ще не є революція. / Орел, Тризубець, Серп і Молот… І кожне виступає як своє. / Своє ж рушниця в нас убила. Своє на дні душі лежить. / Хіба й собі поцілувати пантофлю папи?». До мініатюр. форми дуже часто вдаються пародисти; цей жанр сам по собі вимагає стислості вислову і тому лаконізм у ньому постає як гол. структур. знак поет. мови. «Бережись, літературо, / На Парнасі — переляк: / Геніального Качуру / З ланцюга спустив Щупак». Таку мініатюрну епіграму М. Рильський створив після появи аж надто «похвал.» статті критика С. Щупака про творчість посеред. письменника Я. Качури. Мотив цієї М. витворено ніби «від себе». А інколи пародисти вкладають свій текст у «чиїсь» уста. Тоді впливова сила його набуває значно ширших узагальнень. Показова тут М. поета Б. Мельничука, який реакцію на вихід роману Ю. Андруховича «Дванадцять обручів» (К., 2003) вклав в уста бондаря: «Він зиркає примружено з-під кепки / На текст одного з супер-писачів: / Якщо добротної не вистачає клепки, / То не поможе й сотня обручів». У літ. практиці поширені також сатир. та гуморист. М., напр., зб. «Сто спокус, або Розсекречена невинність» П. Осадчука (К., 2002). У жанрі М. творили В. Чухліб, М. Цуканова та ін. М. в образотвор. мистецтві набувають інколи такої мініатюрності, що їх називають мікромініатюрами.

М. К. Наєнко

Мініатюра в музиці  — невеликий музичний твір (інструментальний, вокальний, хоровий), де художній образ подано в максимально сконцентровано­му часо-просторі. Має такі фор­ми: період, прості 2-, 3-частинні, строф., концентрична чи рондо. Розрізняють «абсолютні» («чисті») й програмні М. Назва «абсолютні» вказує на певну жанр. приналежність (прелюдія, експромт, ноктюрн, вальс тощо). Програмні — віддзеркалюють закладений образ. зміст («Мрія. На солодкім меду» М. Лисенка, «Ранок» Р. Ґлієра, «Жаб’ячий вальс» В. Барвінського, «Весняний дощ» І. Шамо, «Мальована сопілочка пастушка» Б. Фільц тощо). Існує як окремий твір чи частина сюїти, циклу (фортепіанні «24 дитячі п’єси» В. Косенка, «Дрібнички» М. Колесси, «Закарпатські новелети» Б. Фільц, вокальні «Пастелі», «Енгармонійне» Л. Дичко та ін.). М. досягла розквіту в 19 ст. з появою романтизму з його тенденцією до інтим. автор. висловлення (Ф. Шуберт, Ф. Шопен, Р. Шуманн, Й. Брамс, Ф. Ліст та ін.), на поч. 20 ст. у творах модерну (сецесії), композиціях ортодоксал. додекафонії. В укр. музиці М. з’явилась у серед. 19 ст. спершу як аранжування укр. нар. пісень для фортепіано, згодом — як суто інструм. жанр (думка, шумка, чабарашка) для салон. музикування. У творчості М. Лисенка як представника романтизму принцип мініатюризму набув домінуючого значення (твори для фортепіано, обробки укр. нар. пісень, солоспіви, хори, навіть опера-«хвилинка» «Ноктюрн»). У 1-й пол. 20 ст. М. розвивалася як «чистий» жанр (прелюдії Я. Степового, Л. Ревуцького, В. Барвінського, етюди В. Косенка) і як програм. (для фортепіано — «Сирітка», «Пересторога матері» С. Людкевича, «Пристрасне поривання» М. Тутковського, цикли «Зоряні мрії», «Сторінки фантастичної поезії» Ф. Якименка, хорові обробки укр. нар. пісень М. Леонтовича тощо). У 2-й пол. 20 ст. (особливо з 1970-х рр.) спостерігається тенденція до мініатюризації, камернізації автор. висловлення з одночас. прагненням до оновлення форми, перегляду її нормативів (вокал. цикл «Золоті письмена» Ю. Шевченка, фортепіан. цикл «Гра інтервалами» Б. Фроляк, «Ще!» для альт-саксофона, литавр, ксилофона С. Зажитька, «Анекдот для дорослих» для дит. ансамблю перкусії В. Рунчака та ін.). Як гранич. прояв принципу мініатюризму слід розглядати мінімалізм в інструм. творчості кін. 1980-х — поч. 1990-х рр. О. Гугеля, О. Ґрінберґа, О. Щетинського.

О. П. Кушнірук

Мініатюра в хореографії (М. в х.). В історії танцю з’явилася в результаті взаємодії зображальної тенденції створення хореографічного образу та наміру балетмейстера розповісти певну історію свого героя за короткий проміжок часу. У період становлення балету як виду мистецтва таку можливість мав лише диверти­смент або т. зв. балет з виходами, відомий від 17 ст. Комедії-балети Ж.-Б. Мольєра певним чином вплинули на розвиток М. в х. Оскільки придворний, а згодом академ. танець не допускав виходу за межі устал. комбінацій, до створення танцювал. мініатюр залучався характер. танець з більш широким спектром виражал. засобів. Видатні виконавці, користуючись цим методом, часто виходили на сцену з ефект­ними балет. фрагментами (австр. арт. Ф. Ельслер — «Качуча» з балету «Кульгавий біс»). У концерт. репертуарі рос. арт. балету М. Суровщикової-Петіпа був номер «Мужичок» на музику танцю «Трепак». З виникненням вільного танцю (кін. 19 — поч. 20 ст.) більшість з них перетворилася на хореогр. М. різної тематики (амер. арт. А. Дункан), викликані певними асоціаціями з музикою. Майстром змістов. хореогр. М. був арт. балету М. Фокін («Лебідь», створений для А. Павлової). У творчості рос. балетмейстера Л. Якобсона хореогр. М. набула майже буквал. смислу в назві його колективу «Хореографічні мініатюри», серед постановок якого — «Триптих на теми Родена», сатир. замальовки («Підлабузник»), іронічно-віртуозна фантазія на теми класич. танцю («Вестріс»). Подіб. чином використовував можливості вільного танцю і К. Голейзовський («Нарцис», цикл «Скрябініана»). У естрад. стилі, відповідно до стилістики епохи, хореогр. М. ставив М. Фореггер («Будбіг», «Твербуль»). У хореогр. мистецтві України М. х. виникла на основі традиції віт­чизн. муз.-драм. театру, де органічно використовувалися танц. номери, з урахуванням здобутків європ. модерного танцю: Р. Прийма-Богачевська («Сваха», «Жахи вій­ни»), О. Вікул («Солоха», «Ярило») та ін. Від 1935 образні відтворення жін. долі у вигляді М. х. були й у репертуарі «Жінхорансу» (Жін. хорового театралізов. ансамблю). Видат. автором та виконавцем М. х. став В. Авраменко («Сон Катерини», «Довбушева ніч» та ін.). Його традиції продовжили Я. Чуперчук — засн. та кер. ансамблю «Гуцульський балет» та відомі балетмейстери О. Сегаль («Лісоруби», «Чабани»), Г. Майоров («Бистрина»). На новому етапі розвитку М. х. зазнала знач. змін у тематиці та використанні сучас. виражал. засобів, серед гол. представників — А. Рубіна («Грецький танець», «Мушкетер»), А. Рехвіашвілі (репертуар ансамблю «Сузір’я Аніко»), О. Ратманський («Збиті вершки», «Принади маньєризму»), Р. Поклітару («Білоруські голосіння, «Стара платівка»). Нині М. х. створюють у рамках хореогр. сценіч. мистецтва, вона представлена числен. жанр. різновидами у програмах сучас. танц. конкурсів.

О. І. Чепалов

Рекомендована література

1. Свєнціцький І. Прикраси галицьких рукописів ХІV в. Жовква, 1922–23. Вип. 1–3;
   Google Scholar Internet
2. Свирин А. Н. Древнерусская миниатюра. Москва, 1950;
   Google Scholar Internet
3. Запаско Я. П. Орнаментальне оформлення української рукописної книги. К., 1960;
   Google Scholar Internet
4. Логвин Г. Н. З глибин. К., 1974;
   Google Scholar Internet
5. Мозолевський Б. М. Товста Могила. К., 1979;
   Google Scholar Internet
6. Неверов О. Я. Геммы античного мира. Москва, 1982;
   Google Scholar Internet
7. Ковпаненко Г. Т. Сарматское погребение І в. н. э. в Соколовой Могиле на Южном Буге. К., 1986;
   Google Scholar Internet
8. Найден О. С. Українська народна іграшка. Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості. К., 1999;
   Google Scholar Internet
9. Ктитарева Т. З водою не вихлюпнути немовляти. Про проблеми мистецтва мініатюри // УК. 2009. № 2;
   Google Scholar Internet
10. Осташинский Й. Б. Удивительные поделки из спичек. Х.; Белгород, 2012.
    Google Scholar Internet
11. Фільц Б. Український радянський романс. К., 1970;
    Google Scholar Internet
12. Пархоменко Л. Українська хорова п’єса. К., 1979;
    Google Scholar Internet
13. Зенкин К. Фортепианные миниатюры Шопена. Москва, 1995;
    Google Scholar Internet
14. Рябуха Н. Принципи мініатюризму в творчості М. Лисенка // УМ. 2003. Вип. 32.
    Google Scholar Internet
15. Пастернакова М. Українська жінка в хореографії. Вінніпеґ, 1963;
    Google Scholar Internet
16. Погребенник Ф. Корифей українського танцю // НТЕ. 1991. № 2–3;
    Google Scholar Internet
17. Чепалов А. Судьба пересмешника. Х., 2001;
    Google Scholar Internet
18. Звездочкин В. Творчество Леонида Якоб­сона. С.-Пе­­тербург, 2007.
    Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю