Мініатюра

Визначення і загальна характеристика

МІНІАТЮ́РА (від лат. minium — червона фарба, кіновар, італ. miniatura, франц. miniature) — твір образотворчого мистецтва або виріб ужиткового при­значе­н­ня, що має малі роз­міри та від­значається особливо тонкою технікою викона­н­ня. Термін «М.» вживають до творів значно меншого роз­міру порівняно зі станк. (серед. роз­міру, при­значеними для типових інтерʼє­рів житл. чи служб. приміщень) та монум. обʼєктами (великоформат., виконаними для великих інтерʼєрів громад. архіт. споруд і від­критих ландшафтно-буд. просторів). Скульптурні, графічні та живописні М. мають точки пере­тину з традиц. декоративно-ужитковим мистецтвом, екслібрисом, медальєрикою, нумізматикою, фалеристикою, ювелірним мистецтвом. Щодо точних роз­мірів мініатюр. творів не існує усталеної думки; ними вважають художні вироби, до­ступні візуал. спо­гля­дан­ню без викори­ста­н­ня спец. збільшувал. приладів (лінз, мікро­скопів). Якщо для огляду творів потрібні спец. прилади, використовують термін «мікромініатюра». Серед майстрів мікромініатюри — В. Казарян, М. Сядристий. На тер. Києво-Печер. нац. істор.-культур. заповід­ника працює Музей мікромініатюр М. Сядристого. Через малі роз­міри М. легко транс­­портувати, тому часто їх виготовляють з метою зруч. пере­міще­н­ня під час мандрівок і подорожей. Їхня величина — від кількох до 15–17 см. М. також називають звичайні побут. вироби, виконані в дуже малому роз­мірі (напр., скринька, ножик, табакерка, метал. чарочка, пляшечка для парфумів, книжечка-записник, під­свічник). Різновид М. — живопис лаком, олією або темперою на поверх­ні деревʼяних, метал. чи керам. виробів (див. Лаки художні). Серед найдавніших М. — невеликі стилізов. камʼяні та керам. антропоморфні зображе­н­ня жінок — палеоліт. і неолітич. «венер» (ві­домі з камʼяного віку та трипільської культури). Видат. явищем в історії європ. мистецтва стали античні гемми (їх гол. різновиди — камеї та інталії) різноманітні за сюжетами зображе­н­ня (реліг., міфол., побут., порт­ретні) на твердих породах дорогоцін. та напів­дорогоцін. камі­н­ня (гранат, гіацинт, агат, сардонікс, сердолік, гематит), часто — одноколірні, але нерідко різнокольор. зі специф. зонал. будовою. Самобут. візитівкою япон. мистецтва стали нецке — мініатюрні скульп­турні зображе­н­ня тварин, птахів, міфол. героїв з твердих порід дерева, кістки, скла, кераміки, порцеляни, каменю та металу, їх використовували як деталі верх. одягу (за­стібки, ґудзики, брелоки). Серед азій. кочових народів 2 тис. н. е. (уйгури, монголи, калмики), які сповід­ували буд­дизм та контактували зі словʼянами-землеробами, користувалися популярністю невеликі скульптурні зображе­н­ня Будди та божеств буд­дій. пантеону, виконані з дерева, каменю та бронзи; за­звичай вони возили їх із собою в торбинах, привʼяз. до кінських сідел. Викликає захопле­н­ня не­ймовірна мист. майстерність і творча фантазія неві­домих майстрів-ювелірів, творців ритуал.-обряд. посуду та атрибутів сусп. влади скіфів — кочовиків степів укр. При­азовʼя, Причорноморʼя та Криму. Виконані в техніках обʼєм. скульп­тури та низького рельєфу, мініатюрні зображе­н­ня комах, птахів, диких, свійських і фантаст. тварин (вівці, корови, коні, собаки, леви, грифони), а також фігурки людей, обʼ­єд­нані групами у виразні побут. композиції, є неперевершеними шедеврами в історії світ. образотворе­н­ня та ювелір. мистецтва. Най­яскравіше ці риси мініатюр. скульптур. пластики проявлені в знаменитій золотій скіф. пекторалі (4 ст. до н. е.) з кургану Товста Могила на Січеславщині. Яскравим зразком дріб. пластики є руківʼя бронз. дзеркала з сармат. похова­н­ня Соколова Могила на Миколаївщині, виконане у ви­гляді фігурки чоловіка зі схрещеними ногами (1 ст.). Від­гомін архаїч. язичн. культів можна зна­йти в скульптурі укр. дит. іграшок (див. Іграшка народна, Лялька), що й тепер залишаються загадк. феноменом і таємничим свідком становле­н­ня базових засад формува­н­ня психол.-культур. основ людської цивілізації. Зооморфні (коники, баранці, пів­ники) та фантаст. скульп­турно-керам. свищики й нині ліп­лять укр. гончарі. Специфічні скульптурні зображе­н­ня, виконані з трави, соломи і ниток, глини, кераміки, дерева, каменю, ві­ді­гравали важливу функцію під час нар. свят, ритуалів, обрядів. Святк. коровай — символ щедрості та гостин­ності українського народу — традиційно прикрашають мініатюр., виконаними з тіста, скульптур. зображе­н­нями листочків, квітів, ягід калини та зерн. колосків — прикмет. знаків родючості, а весіл. коровай — фігурками двох пташок («соловейків»), що уособлюють по­дружню пару. Подібну функцію виконують і фігурки тварин (коників, овець, вершників на конях — «сирні коники», «баранці») — стилізов. зображе­н­ня домаш. худоби, пластичні символи заможності та до­статку. Ритуал. скульптурні вироби з коровʼя­чо­го та овечого сиру жителі Карпат виготовляють напередодні Великодня, освячують у церквах разом із пасками, також оздобленими рослин­но-квітк. і зооморф. мініатюр. скульптурами (напр., фігурками «зозульок») та зображе­н­нями хреста із написами з тіста — «Христос воскрес». Серед майстринь, які зберігають і роз­вивають традиції виготовле­н­ня «сирних коників», — засл. художник України М. Петрів. Подібну обрядово-магічну роль виконують і писанки (див. Писанкарство), в орнаментах яких наявні геом., рослин­но-квітк., зоо­морфні та християн. символи. У європ. культурі з ран­нього Середньовіч­чя й донині найбільшого пошире­н­ня серед живопис. М. набули іконописні реліг. сюжети (зображе­н­ня Ісуса Христа, Богородиці, популяр. святих, копії чудотвор. ікон). Такі зображе­н­ня віряни носили на шиї під одягом або на грудях у внутр. кишені. Їх виконували пере­важно в техніках темпер., а потім олій. живопису, під­лак. роз­пису. До- сить поширеними були також невеликі дорожні іконостаси, що легко складалися та роз­кладалися, за­ймали мало місця; їх використовували здебільшого групи мандрів. осіб — воїни, купці, прочани. Мініатюрні ікони часто були органіч. частинами великих іконостасів та цар. врат, де поряд із прямокутним їм часто надавали коло- та овалоподіб. форматів. Невеликі, найчастіше округлої форми, образи Богоматері (рідше — Спасителя, Трійці, святих, зображе­н­ня біблій. сцен, насамперед роз­пʼя­т­тя), що носять на грудях архієреї православ. і греко-катол. церков, ігумени монастирів на Афоні, називають панагією. Серед мініатюр. скульптур. зображень реліг. при­значе­н­ня найпоширенішими є різьблені дере­вʼяні, камʼяні та метал. (пере­важно литі — золоті, срібні, бронзові) натіл. хрестики, їх віряни носять як духовні обереги. Найпоширеніші сюжети — зображе­н­ня ро­зіпʼя­того Ісуса Христа, часто в оточен­ні ангелів, Богородиці, апостола Івана Богослова та черепа Адама (внизу хреста). У церк. обрядах і таїнствах використовують великі ручні священиц. хрести, метал. богослужб. посуд (чаші з дорогоцін. металів для причастя, дарохранительниці для зберіга­н­ня освячених проскурок, ритуальний метал. посуд для освяче­н­ня води). На цих предметах церк. ужитку в скульптур. техніці низького рельєфу часто виконували єванг. сюжети та декор.-орнам. композиції, складовими частинами яких найчастіше були зображе­н­ня вино­град. лози (символ святої Євхаристії), квітів (символ Раю Небесного) та стилізов. хреста (символ духов. Спасі­н­ня вірних). Мистецтво книжк. М., ві­доме вже в Стародав. Єгипті, згодом — в антич. світі, досягло досконалості в середньовіч. європ. культурі, Візантії (мала пере­важно реліг. зміст), Грузії, Вірменії, Серед. Азії, Ірані, Азербайджані, Індії. Первісно М. називали здебільшого сюжетні зображе­н­ня у ви­гляді за­ставок або на всю сторінку, якими прикрашали та ілюстрували середньовічні рукописи. Книжк. М. набула пошире­н­ня й у Київ. Русі. До кін. 15 ст. її виконували на пергаменті, пере­важно яєчною темперою; пізніше — на папері гуаш­шю, акваре­л­лю. Роз­по­всюдже­н­ня в Європі книго­друкува­н­ня (від 16 ст.) сприяло витіснен­ню М. книжк. ілюстрацією (див. також Мініатюрне ви­да­н­ня). Термін «М.» пере­несено й на порт­рет. живопис дріб. формату: у 17 — на поч. 19 ст. виконували на табакерках, годин­никах, каблучках, медаль­йонах. Винахід фото­графії в серед. 19 ст., стрімке й по­стійне удосконале­н­ня її тех. і технол. можливостей призвів до того, що тривале й трудомістке ручне копіюва­н­ня мист.-досконалих зразків реліг. та світського мистецтва у 20–21 ст. стає все більш швидким, масовим, дешевим. Так, фото­графія дуже швидко витіснила з обігу мініатюрні живописні порт­рети близьких людей та популяр. істор. діячів, досить поширені у 18–19 ст. Нині широко за­стосовують пром. штампува­н­ня сюжетів ві­домих живопис. творів світського та реліг. мистецтва (насамперед ікон) на тонкому металі (фользі алюмінію, латуні, сріблу), коли від­бувається пере­веде­н­ня плоского живопис. зображе­н­ня в обʼємне — з невисоким рельєфом. Подібні вироби сьогодні використовують не лише як замін­ники традиц. ікон, а також як засіб мист. оформле­н­ня ін. товарів реліг. культу — палітурок богослужбової літ-ри, деталей оформле­н­ня скляного посуду для зберіга­н­ня освяч. лампад. олії, а також предметів побут. при­значе­н­ня, зокрема сувенір. брелоків для ключів. Широкої популярності набули фотогр. ре­продукції знаменитих творів мистецтва, що кріплять до метал. площин за допомогою магнітів. Напр., живопис. шедевр І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», оригінал якого має роз­міри 203 × 358 см, ре­продуков. як кольор. М. на пластик. магніт. картці 55 × 80 мм. Подібну технологію використовують і для мініатюр. обʼєм. виробів із дерева, кераміки, синтет. матеріалів, що можуть бути зменшеними копіями ві­домих творів світ. скульптури, персонажами новоріч. та різдвяних свят, героями мультфільмів. Часто зверталася до М. скульп­тор А. Косаревська. Серед сучас. майстрів, які створюють скульптурні М., — І. Фізер, В. Щур, родина Зігур, а також скульптори-ювеліри В. Шмигун та І. Ремізовський. У Харкові по­друж­жя А. і К. Дербілових від­творили в мініатюрі військо геть­мана Б. Хмельницького (вис. моделей — 6 см, олово). Київ. скульп­тор М. Сєверов створив подарунк. набір шахів «Вічне козац­тво», надавши фігурам (вис. 12–18 см, бронза) ви­гляду воїнів та старшин козац. війська 17 ст. Десятки мініатюр. декор. скриньок, під­ставок для телефонів, моделей церков та істор. будівель виготовив із сірників нар. майстер України П. Нечипоренко. В оригін. автор. жанрі барельєф. картини працює засл. художник України Й. Осташинський. Дере­вʼяні модулі (сірники різних роз­мірів, округлі палички, зубочистки, картон, фольгу, кольор. папір, ґудзики, нитки, скло) за допомогою клею монтує в єдину обʼємно-простор. композицію. В основі його доробку — макети архіт. споруд давнього Києва. Нові вироб. можливості широко за­стосовують у виготовлен­ні сувенірів, що є важливою складовою індустрії туризму та політики популяризації здобутків певних нац. культур. У невеликому, естет.-привабливому та зруч. для користува­н­ня й пере­міще­н­ня форматі успішно продають сувеніри, що нагадують про нац. символіку певної країни, геральдику її знаменитих міст, про культурні цін­ності храмів, соборів, монастирів та про мемор. місця, повʼязані з істор. подіями та жи­т­тям видат. особистостей. Якісна фото­з­йомка живопис., графіч., скульптур. твору чи архіт. обʼєкта й друкува­н­ня його в зміненому (пере­важно зменшеному) мас­штабі на поверх­ні дуже широкого вибору природ. та штуч. матеріалів при­звели до масового тиражува­н­ня видат. шедеврів світ. мистецтва у ви­гляді досить якіс., дешевих і до­ступ. ре­продукцій. Винахід обʼєм. 3D-дру­ку дає можливість робити дуже детал. й точні копії обʼєм. творів мистецтва (скульптури, декор.-ужитк. та ювелір. виробів), а також зменшені, над­звичайно точні макети видат. архіт. обʼєктів, виконаних у найширшому спектрі нових, часто не­звичних матеріалів. У минулому при імператор. та королів. дворах часто споруджували мініатюрні огляд. макети своїх володінь, палаців, фортець, майбут. полів бою. Нині мініатюрні ландшафтно-архіт. парки, що популярні серед туристів, створ. у багатьох країнах. Серед найві­доміших — парк «Міні-Європа» в Брюс­селі, «Мадюродам» у Гаазі, «Італія в мініатюрі» в Ріміні, «Швейцарія в мініатюрі» побл. Луґано, «Міні-Ізраїль» побл. аеропорту Бен-Ґуріона, «Парк світу» в Пекіні та ін. У Києві 2006 від­крито Музей під від­критим небом «Київ у мініатюрі» (згодом «Україна в мініатюрі», площа 2 га, понад 50 обʼєктів) у Гідропарку, де в мас­штабі 1:33 від­творено Велику лавр. дзвіницю, Михайлів. Золотоверхий та Видубиц. монастирі, Золоті ворота, Софій., Успен. та Володимир. собори, Андріїв. церкву, храм Різдва Христового, Нац. театр опери та балету, Київ. університет ім. Т. Шевченка, Будинок із химерами, НБУ, вул. Хрещатик, Май­дан Незалежності, Дні­про з мостами, аеропорт «Борис­піль», памʼятники діячам культури та ін. До цих обʼєк­тів до­дано макети палаців Криму, замки Зх. України, фортеці Поді­л­ля. 2018 біля Золотих воріт, Софій. собору, Андріїв. церкви та ін. архіт. памʼяток зʼявилися їхні точні міні-макети. У Львові 2010 від­крито парк М. замків та оборон. споруд давньої України. В екс­позиції — зменшені (мас­штаб 1:50) бетон­ні копії твердинь Галичини, Волині, Закарпа­т­тя, Поді­л­ля, Над­дні­прянщини, Таврії. У Харкові 2013 на пл. Архітекторів роз­міщено біломармурові міні-копії Покров., Благовіщен. та Успен. соборів, водо­граю «Дзеркал. струмінь», Будинку зі шпилем і памʼятника Т. Шевченку, приміще­н­ня Держ­прому. У м. Яремче Івано-Фр. обл. на тер. Карпат. нац. природ. парку 2015 створ. Парк-музей просто неба «Карпати в мініатюрі», що детально від­ображає архіт. памʼятки та обʼєкти культур. на­дба­н­ня Карпат. Пред­ставлено точні міні-копії найви­значніших памʼяток архітектури Яремчанщини та Верховинщини в мас­штабі 1:25 з пластику (18 обʼєк­тів): церкви-кораб­ля св. пророка Іллі, костелу Ворохти, залізниці з камʼяними мо­стами-віадуками, Татарів. вок­залу й тунелю, обсерваторії на горі Піп-Іван, ресторану «Гуцульщина», хати-ґражди, моделі церков і монастирів, водо­спаду Пробій на р. Прут. 2017 у Він­ниці в Центр. парку культури та від­починку створили нову турист. локацію «Міні-Він­ниця» — архіт. міні-копії гол. памʼяток міста. Виготовлено 12 істор. будівель у М. з пластику методом ЗD-друку в мас­штабі 1:25: будинок реaл. училища, вoдo­нaпірну башту, костел Діви Марії Ангельської, Спaсo-Пре­oбрa­жен. кaфедрaл. сoбoр, муз.-дрaм. театр, Микoл. церкву, костел кaпу­цинів-фрaнцискaнців, будинок кaпітaнa Четкoвa, особняк Львовича, готель «Савой», гол. арку Центр. парку культури та від­починку, приміще­н­ня обл­держ­адмі­ністрації. У м. Камʼянець-Подільський Хмельн. обл. 2017 від­крито Музей М. «Замки України», де пред­ставлено міні-копії 16-ти обʼєктів у мас­штабі 1:20, зокрема фортеці (Білгород-Дністров., Камʼя­нець-Поділ., Меджибіз., Хотин.) та замки (Золочів., Леськов., Олес., Остроз., Петрів., Під­горец., Свірзький, Любарта, Попова, Шенборнів). У Черкасах 2017 встановлено метал. міні-копії архіт. памʼяток — зменшені моделі будівлі «Блакит. палацу», приміще­н­ня банку на вул. Хрещатик, № 251.

Літ.: Свєнціцький І. Прикраси галицьких рукописів ХІV в. Жовква, 1922–23. Вип. 1–3; Свирин А. Н. Древнерус­ская миниатюра. Москва, 1950; Запаско Я. П. Орнаментальне оформле­н­ня української рукописної книги. К., 1960; Логвин Г. Н. З глибин. К., 1974; Мозолевський Б. М. Товста Могила. К., 1979; Неверов О. Я. Геммы античного мира. Москва, 1982; Ковпаненко Г. Т. Сарматское погребение І в. н. э. в Соколовой Могиле на Южном Буге. К., 1986; Найден О. С. Українська народна іграшка. Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості. К., 1999; Ктитарева Т. З водою не вихлюпнути немовляти. Про про­блеми мистецтва мініатюри // УК. 2009. № 2; Осташинский Й. Б. Удивительные поделки из спичек. Х.; Белгород, 2012.

С. М. Бушак

Мініатюра в літературі — невеликий за обсягом різножанровий художній твір. Первісно (в античну і середньовічну добу) назва була повʼязана з образо­твор. мистецтвом (живопис); кольоровими (пере­важно червонястими) М. прикрашали у ви­гляді за­ставок рукописи літопис. чи інших творів («Ізборник Святослава», 1056; Пере­сопницьке Євангеліє, 1561 та ін.). На певному етапі худож. процесу назву М. поширено й на ін. види мистецтв. У галузі літ-ри М. ві­дома з часів Середньовіч­чя. У сх. країнах до М. зараховують япон. вірші хайку, тюркомовні та іран. рубаї, що корі­н­ням своїм сягають у таджиц. та перс. фольклор. Таке ж походже­н­ня мають мініатюрні польс. фрашки, укр. коломийки, рос. частівки. Стислість форми в М. перед­бачає глибокий філос. зміст. У європ. літ-рах М. набула популярності (пере­важно в 19 ст.) у проз. (поезія в прозі) та драм.-театр. (театр мініатюр) жанрах. Видат. май­стром М. був рос. прозаїк І. Тургенєв («Как хороши, как свежи были розы…», «Рус­ский язык» тощо); вагоме місце М. посіла у творчості В. Стефаника («Самому собі», «Амбіції», «Моє слово» та ін.). Мініатюр. тип творчості являють собою «окрушини» Ірини Вільде («Воно так, але…», «Про афоризми» тощо), «репʼяшки» Остапа Вишні («Ну й народ!», «Це діло боже», «Можна померти» та ін.). Писали їх у 1920–30-х рр. «на злобу дня», але актуальності своєї не втрачали й пізніше. Найкоротшу, мабуть, М. створила Ірина Вільде: «Афоризми — духовна їжа в тюбиках». Тут затаєно насамперед особливість самої М., а метафору ущільнено до роз­міру тюбика: ін. проміжні структури худож. мови практично випадають з мініатюр. текс­ту через їхню нібито елементарну непотрібність. На­йочевидніше це почали доводити митці епохи модернізму й постмодернізму. «О закрой свои бледные ноги» — це «поема» В. Брюсова. Мініатюрними видаються деякі «строфи» й «анти­строфи» П. Тичини в його поет. зб. «Замість сонетів і октав» (К., 1920). До строфи «Кукіль», напр., поет створив таку анти­строфу: «Грати Скрябіна тюремним на­глядачам — це ще не є революція. / Орел, Тризубець, Серп і Молот… І кожне ви­ступає як своє. / Своє ж рушниця в нас убила. Своє на дні душі лежить. / Хіба й собі поцілувати пантофлю папи?». До мініатюр. форми дуже часто вдаються пародисти; цей жанр сам по собі вимагає стислості вислову і тому лаконізм у ньому по­стає як гол. структур. знак поет. мови. «Бережись, літературо, / На Парнасі — пере­ляк: / Геніального Качуру / З ланцюга спустив Щупак». Таку мініатюрну епі­граму М. Рильський створив після появи аж надто «похвал.» стат­ті критика С. Щупака про творчість посеред. письмен­ника Я. Качури. Мотив цієї М. витворено ніби «від себе». А інколи пародисти вкладають свій текст у «чиїсь» уста. Тоді впливова сила його набуває значно ширших узагальнень. Показова тут М. поета Б. Мельничука, який реакцію на вихід роману Ю. Андруховича «Дванадцять обручів» (К., 2003) вклав в уста бондаря: «Він зиркає при­мружено з-під кепки / На текст одного з супер-писачів: / Якщо добротної не ви­стачає клепки, / То не поможе й сотня обручів». У літ. практиці поширені також сатир. та гуморист. М., напр., зб. «Сто спокус, або Роз­секречена невин­ність» П. Осадчука (К., 2002). У жанрі М. творили В. Чухліб, М. Цуканова та ін. М. в образотвор. мистецтві набувають інколи такої мініатюрності, що їх називають мікромініатюрами.

М. К. Наєнко

Мініатюра в музиці — невеликий музичний твір (інструментальний, вокальний, хоровий), де художній образ по­дано в максимально сконцентровано­му часо-просторі. Має такі фор­ми: період, прості 2-, 3-частин­ні, строф., концентрична чи рондо. Роз­різняють «абсолютні» («чисті») й про­грамні М. Назва «абсолютні» вказує на певну жанр. приналежність (прелюдія, екс­промт, ноктюрн, вальс тощо). Про­грамні — від­дзеркалюють закладений образ. зміст («Мрія. На солодкім меду» М. Лисенка, «Ранок» Р. Ґлієра, «Жабʼячий вальс» В. Барвінського, «Весняний дощ» І. Шамо, «Мальована сопілочка пастушка» Б. Фільц тощо). Існує як окремий твір чи частина сюїти, циклу (фортепіан­ні «24 дитячі пʼєси» В. Косенка, «Дрібнички» М. Колес­си, «Закарпатські новелети» Б. Фільц, вокальні «Пастелі», «Енгармонійне» Л. Дичко та ін.). М. досягла роз­квіту в 19 ст. з появою романтизму з його тенденцією до інтим. автор. висловле­н­ня (Ф. Шуберт, Ф. Шопен, Р. Шуманн, Й. Брамс, Ф. Ліст та ін.), на поч. 20 ст. у творах модерну (сецесії), композиціях ортодоксал. додекафонії. В укр. музиці М. зʼявилась у серед. 19 ст. спершу як аранжува­н­ня укр. нар. пісень для фортепіано, згодом — як суто інструм. жанр (думка, шумка, чабарашка) для салон. музикува­н­ня. У творчості М. Лисенка як пред­ставника романтизму принцип мініатюризму набув домінуючого значе­н­ня (твори для фортепіано, обробки укр. нар. пісень, соло­співи, хори, навіть опера-«хвилинка» «Ноктюрн»). У 1-й пол. 20 ст. М. роз­вивалася як «чистий» жанр (прелюдії Я. Степового, Л. Ревуцького, В. Барвінського, етюди В. Косенка) і як про­грам. (для фортепіано — «Сирітка», «Пере­сторога матері» С. Людкевича, «Пристрасне порива­н­ня» М. Тутковського, цикли «Зоряні мрії», «Сторінки фантастичної поезії» Ф. Якименка, хорові обробки укр. нар. пісень М. Леонтовича тощо). У 2-й пол. 20 ст. (особливо з 1970-х рр.) спо­стерігається тенденція до мініатюризації, камернізації автор. висловле­н­ня з одночас. прагне­н­ням до оновле­н­ня форми, пере­гляду її нормативів (вокал. цикл «Золоті письмена» Ю. Шевченка, фортепіан. цикл «Гра інтервалами» Б. Фроляк, «Ще!» для альт-саксофона, литавр, ксилофона С. Зажитька, «Анекдот для дорослих» для дит. ансамблю перкусії В. Рунчака та ін.). Як гранич. прояв принципу мініатюризму слід роз­глядати мінімалізм в інструм. творчості кін. 1980-х — поч. 1990-х рр. О. Гугеля, О. Ґрінберґа, О. Щетинського.

Літ.: Фільц Б. Український радянський романс. К., 1970; Пархоменко Л. Українська хорова пʼєса. К., 1979; Зенкин К. Фортепиан­ные миниатюры Шопена. Москва, 1995; Рябуха Н. Принципи мініатюризму в творчості М. Лисенка // УМ. 2003. Вип. 32.

О. П. Кушнірук

Мініатюра в хорео­графії (М. в х.). В історії танцю зʼявилася в результаті взаємодії зображальної тенденції створе­н­ня хорео­графічного образу та наміру балет­мейстера роз­повісти певну історію свого героя за короткий проміжок часу. У період становле­н­ня балету як виду мистецтва таку можливість мав лише диверти­смент або т. зв. балет з виходами, ві­домий від 17 ст. Комедії-балети Ж.-Б. Мольєра певним чином вплинули на роз­виток М. в х. Оскільки придворний, а згодом академ. танець не допускав виходу за межі устал. комбінацій, до створе­н­ня танцювал. мініатюр залучався характер. танець з більш широким спектром виражал. засобів. Видатні виконавці, користуючись цим методом, часто виходили на сцену з ефект­ними балет. фрагментами (австр. арт. Ф. Ельслер — «Качуча» з балету «Кульгавий біс»). У концерт. репертуарі рос. арт. балету М. Суровщикової-Петіпа був номер «Мужичок» на музику танцю «Трепак». З виникне­н­ням вільного танцю (кін. 19 — поч. 20 ст.) більшість з них пере­творилася на хореогр. М. різної тематики (амер. арт. А. Дункан), викликані певними асоціаціями з музикою. Май­стром змістов. хореогр. М. був арт. балету М. Фокін («Лебідь», створений для А. Па­влової). У творчості рос. балет­мейстера Л. Якобсона хореогр. М. набула майже буквал. смислу в назві його колективу «Хорео­графічні мініатюри», серед по­становок якого — «Триптих на теми Родена», сатир. замальовки («Під­лабузник»), іронічно-віртуозна фантазія на теми класич. танцю («Вестріс»). Подіб. чином використовував можливості вільного танцю і К. Голейзовський («Нарцис», цикл «Скрябініана»). У естрад. стилі, від­повід­но до стилістики епохи, хореогр. М. ставив М. Форег­гер («Будбіг», «Твербуль»). У хореогр. мистецтві України М. х. виникла на основі традиції віт­чизн. муз.-драм. театру, де органічно використовувалися танц. номери, з урахува­н­ням здобутків європ. модерного танцю: Р. При­йма-Богачевська («Сваха», «Жахи вій­ни»), О. Вікул («Солоха», «Ярило») та ін. Від 1935 образні від­творе­н­ня жін. долі у ви­гляді М. х. були й у репертуарі «Жінхорансу» (Жін. хорового театралізов. ансамблю). Видат. автором та виконавцем М. х. став В. Авраменко («Сон Катерини», «Довбушева ніч» та ін.). Його традиції продовжили Я. Чуперчук — засн. та кер. ансамблю «Гуцульський балет» та ві­домі балет­мейстери О. Сегаль («Лісоруби», «Чабани»), Г. Ма­йоров («Бистрина»). На новому етапі роз­витку М. х. за­знала знач. змін у тематиці та викори­стан­ні сучас. виражал. засобів, серед гол. пред­ставників — А. Рубіна («Грецький танець», «Мушкетер»), А. Рехвіашвілі (репертуар ансамблю «Сузірʼя Аніко»), О. Ратманський («Збиті вершки», «Принади маньєризму»), Р. Поклітару («Білоруські голосі­н­ня, «Стара платівка»). Нині М. х. створюють у рамках хореогр. сценіч. мистецтва, вона пред­ставлена числен. жанр. різновидами у про­грамах сучас. танц. конкурсів.

Літ.: Пастернакова М. Українська жінка в хорео­графії. Він­ніпеґ, 1963; Погребен­ник Ф. Корифей українського танцю // НТЕ. 1991. № 2–3; Чепалов А. Судьба пере­смешника. Х., 2001; Звездочкин В. Творчество Леонида Якоб­сона. С.-Пе­­тербург, 2007.

О. І. Чепалов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю