Мірбо Октав

МІРБО́ Октав (Mirbeau Octave; 16. 02. 1848, за ін. даними — 1850, м. Тра­в’єр, Нормандія, Франція — 16. 02. 1917, Париж) — французький романіст, драматург і публіцист. Член Ґонкурів. літ. товариства. М. вирізнявся актив. громадян. позицією. Разом з Е. Золя виступав на мітингах щодо захисту прав людини, зокрема несправедливо засудженого капітана Генштабу Франц. респ. А. Дрейфуса. Соц. активність М. знаходить певну реалізацію в статтях на літ. та політ. теми, а також у його худож. творчості. Дебютував 1885 зб. оповідань «Lettres de ma chaumiere» («Листи з моєї хатини»), наступ. року вийшов друком автобіогр. роман «Le Calvaire» («Голгофа»). Своє складне дитинство і шкіл. роки в єзуїт. коледжі св. Фран­циска-Ксав’єра у Ванні (Франція) М. описав також в автобіогр. романі «Sébastien Roch» («Себастьян Рок», 1890). Роман «Le Jardin des supplices» («Сад тортур», 1899) є певною декадент. трансформацією ідіостилю пись­менника у модерне передчуття перших десятиліть 20 ст., де краса і смерть завжди поряд, а «естетика» вбивства, спокуса й «вишукані» тортури є тлом світосприйняття, способом мислення та формою існування людини, суспільства і влади. В образі гол. героїні роману Клари він втілив усі таємні чол. страхи й принади у жін. дволикості: від диявол. спокусниці, яка породжує всі жахи гріха, до джерела краси, чистоти і неземної насолоди. Його роман «Le Journal d’une femme de chambre» («Щоденник покоївки», 1900), з вираженими ознаками натуралізму, що з’явився не без впливу братів Ґонкурів, сповнений соц. критицизму та відвертого еротизму. М. загострено-сатирично демонструє тло франц. суспільства через життєвий досвід покоївки, яка мала можливість безпосередньо дослідити його, працюючи в багатьох «поважних» франц. родинах. Цей твір стимулював появу низки літ. «щоденників» і мемуарів у Франції. Літ. історію покоївки Селестіни екранізували відомі кінорежисери Ж. Ренуар (1946) і Л. Бунюель (1964). Укр. прем’єра франц. фільму «Щоденник покоївки» (2015, реж. Б. Жако) відбулася 2016 на Одес. кінофестивалі. М. належить низка гостросатир. п’єс, зокрема «Les Mauvais bergers» («Лихі пастухи», 1897) і «Les affaires sont les affaires» («У золотих кайданах», 1903). Остання — соціально-спрямов. та гендерно-марков. комедійна п’єса, що сатирично висміює всюдисущу «владу грошей» та піднімає тему «жіночого питання», яка досить гос­тро декларувалася у Франції на зламі століть. Героїня твору Жермена прагне морал. свободи та поваги, можливості незалежно жити й працювати. Б. Грінченко багатораз. зверненнями до Гол. упр. в справах друку домігся дозволу на право появи в укр. театрі п’єси «У золотих кайданах» у влас. перекладі (1908). Окремі твори М. українською мовою переклали Б. Грінченко, М. Лозинський, М. Вороний, Н. Романович-Ткаченко, В. Дорошенко.

Рекомендована література

1. Дубова Т. Перекладна белетристика в Галичині 1920-х рр.: від переробок до фахових перекладів. Л., 2003;
   Google Scholar Internet
2. Чужомовне письменство на сторінках західноукраїнської періодики (1914–1939). Л., 2003;
   Google Scholar Internet
3. Стороха Б. Die andere Seite: Подорож у забуття. Література «темного» декадансу. П., 2009;
   Google Scholar Internet
4. Хоптяр А. Перекладацька діяльність Бориса Грінченка та її роль в українському літературному процесі кінця ХІХ — початку ХХ ст. Кам’янець-Подільський, 2017.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю