Міріджанян Левон Варданович

МІРІДЖАНЯ́Н Левон Варданович (Միրիջանյան Լևոն Վարդանի; 22. 01. 1933, Єреван – 15. 11. 2004, там само) – вірменський письменник, перекладач, літературознавець, громадський діяч. Член СЖ (1957), СП (1958) Вірменії. Закін. Єреван. університет (1955). Працював ученим секр. (1962–67), ст. н. с. (1967–69) Інституту літ-ри АН Вірменії; зав. ред. худож. літ-ри видавництва «Гаястан» (1967–75; обидва – Єреван). 1-й заступник голови Товариства книголюбів Вірменії (1985–89), голова товариства «Հայ դպրություն» («Вірменська писемність», від 1989), товариства «Вірменія – Україна» (від 1999). Автор зб. «Ծովի կարոտ» («Морський смуток», 1965), «Երգի հովիվը» («Пастир пісні», 1969), «Դեպի ծով» («До моря», 1971), «Ճանապարհ» («Дорога», 1975) та ін. Як поет М. продовжував традиції вірмен. класич. поезії: теми любові до рідної землі, її давньої історії, чимало віршів стали результатом числен. поїздок за кордон, зокрема й в Україну, низку віршів присвятив Спітак. землетрусові у Вірменії 1988. Писав також поеми, зокрема про людські долі в конкрет. життєвих обставинах, серед них – відома поема «Երգի հովիվը» («Пастир пісні», 1969; перекладена араб., англ., рос., укр., португал. мовами), присвяч. трагіч. долі вірмен. композитора Комітаса та долі вірмен. нар. пісні в контексті світ. культури (один з кращих творів у вірмен. літературі на комітасів. тему; 1-а премія товариства «Текеян» у Бейруті, 1969). Окремими вид. вийшли наук. дослідж. М. «Հայ բանաստեղծության ակունքները» («Витоки вірменської поезії», 1977), «Հայկական հնագույն մատյանը» («Найдревніший вірменський рукопис», 1981), «Վերընթերցելով Մովսես Խորենացու “Հայոց Պատմությունը”» («Перечитуючи “Історію Вірменії” Мовсеса Хоренаці»), «Պատմության և առասպելի սահմանները» («Межі історії та міфу»; обидва – 1986), «Հայկյաններ» («Нащадки Гайка», 1988), «Աստվածաշունչը և մենք» («Біблія і ми», 1994; усі – Єреван). Плідно працював М. у царині худож. перекладу, більшість його перекладац. досягнень – у перекладі з української мови: поезії В. Сосюри, Л. Вишеславського, О. Новицького, О. Ющенка, Є. Доломана, Т. Костецької, М. Братана, Н. Кащук, М. Упеника, В. Коротича, Ю. Сердюка, Л. Горлача, Р. Лубківського, В. Бойченка, В. Кочевського, М. Нестерчука. Йому належать переклади поезій Т. Шевченка («Іван Підкова», «Гамалія», «Розрита могила», «Заповіт», «На Великдень, на соломі», «Хіба самому написать», «Дурні та гордії ми люди»), що ввійшли до вибраного вид. Т. Шевченка вірмен. мовою (Єреван, 1989) та «Իմ Շեւչենկոն» («Мій Шевченко», К., 2002). Перекладац. діяльність М. відзнач. міжнар. літ. премією ім. Г. Сковороди (1993) – за книгу творів укр. поета-мислителя. М. написав ґрунт. розвідку «Как рождалась жемчужина» («Армянский венок Шевченко: Статьи. Очерки», Ереван, 1989) – про створення «Заповіту» Т. Шевченка, присвятив укр. поету поему «Հողի հպարտությունը» («Гордість землі»). Окремі твори М. переклали В. Кочевський, М. Нестерчук, Л. Горлач.

Тв.: укр. перекл. – Вітер з України: Вірші і поеми. К., 1986; Як народжувалась перлина // Вітчизна. 1989. № 3; Пастир пісні // Вірмен. рапсодія. Л., 1993; Ісус і вірменська дійсність // Арагац. 1996. № 7–10; Нащадки Гайка // Там само. 2000. № 2–9.

Літ.: Кочевський В. Три стежки на Тарасову гору // В сім’ї вольній, новій: Зб. К., 1989; Нестерчук М. Пам’яті побратима // ЛУ. 2004, 2 груд.

М. М. Нестерчук, А. У. Месропян

Основні твори

укр. перекл. – Вітер з України: Вірші і поеми. К., 1986; Як народжувалась перлина // Вітчизна. 1989. № 3; Пастир пісні // Вірмен. рапсодія. Л., 1993; Ісус і вірменська дійсність // Арагац. 1996. № 7–10; Нащадки Гайка // Там само. 2000. № 2–9.

Рекомендована література