МІРІДЖАНЯ́Н Левон Вар­данович (Միրիջանյան Լևոն Վարդանի; 22. 01. 1933, Єреван — 15. 11. 2004, там само) — вірменський письмен­ник, пере­кладач, літературо­знавець, громадський діяч. Член СЖ (1957), СП (1958) Вірменії. Закін. Єреван. університет (1955). Працював ученим секр. (1962–67), ст. н. с. (1967–69) Ін­ституту літ-ри АН Вірменії; зав. ред. худож. літ-ри видавництва «Гая­стан» (1967–75; обидва — Єреван). 1-й за­ступник голови Товариства книголюбів Вірменії (1985–89), голова товариства «Հայ դպրություն» («Вір­менська писемність», від 1989), товариства «Вірменія — Україна» (від 1999). Автор зб. «Ծովի կարոտ» («Морський смуток», 1965), «Երգի հովիվը» («Пастир пісні», 1969), «Դեպի ծով» («До моря», 1971), «Ճանապարհ» («Дорога», 1975) та ін. Як поет М. продовжував традиції вірмен. класич. поезії: теми любові до рідної землі, її давньої історії, чимало віршів стали результатом числен. по­їздок за кордон, зокрема й в Україну, низку віршів присвятив Спітак. землетрусові у Вірменії 1988. Писав також поеми, зокрема про людські долі в конкрет. жит­тєвих об­ставинах, серед них — ві­дома поема «Երգի հովիվը» («Пастир пісні», 1969; пере­кладена араб., англ., рос., укр., португал. мовами), присвяч. трагіч. долі вірмен. композитора Комітаса та долі вірмен. нар. пісні в контекс­ті світ. культури (один з кращих творів у вірмен. літературі на комітасів. тему; 1-а премія товариства «Текеян» у Бейруті, 1969). Окремими вид. ви­йшли наук. дослідж. М. «Հայ բանաստեղծության ակունքները» («Витоки вірменської поезії», 1977), «Հայկական հնագույն մատյանը» («Найдревніший вірменський рукопис», 1981), «Վերընթերցելով Մովսես Խորենացու “Հայոց Պատմ­ու­­թյունը”» («Пере­читуючи “Історію Вірменії” Мовсеса Хоренаці»), «Պատմության և առասպելի սահմանները» («Межі історії та міфу»; обидва — 1986), «Հայկյաններ» («Нащадки Гайка», 1988), «Աստվ­ածաշունչը և մենք» («Біблія і ми», 1994; усі — Єреван). Плідно працював М. у царині худож. пере­кладу, більшість його пере­кладац. досягнень — у пере­кладі з української мови: поезії В. Сосюри, Л. Ви­­ше­славського, О. Новицького, О. Ющенка, Є. Доломана, Т. Костецької, М. Братана, Н. Кащук, М. Упеника, В. Коротича, Ю. Сердюка, Л. Горлача, Р. Лубківського, В. Бойченка, В. Кочевського, М. Нестерчука. Йому належать пере­клади поезій Т. Шевченка («Іван Під­кова», «Гамалія», «Роз­рита могила», «Заповіт», «На Великдень, на соломі», «Хіба самому написать», «Дурні та гордії ми люди»), що вві­йшли до ви­браного вид. Т. Шевченка вірмен. мовою (Єреван, 1989) та «Իմ Շեւչենկոն» («Мій Шевченко», К., 2002). Пере­кладац. діяльність М. від­знач. між­нар. літ. премією ім. Г. Сковороди (1993) — за книгу творів укр. поета-мислителя. М. написав ґрунт. роз­відку «Как рождалась жемчужина» («Армянский венок Шевченко: Статьи. Очерки», Ереван, 1989) — про створе­н­ня «Заповіту» Т. Шевченка, присвятив укр. поету поему «Հողի հպարտությունը» («Гордість землі»). Окремі твори М. пере­клали В. Кочевський, М. Нестерчук, Л. Горлач.