Місто

МІ́СТО — великий населений пункт, мешканці якого зайняті, за­звичай, поза сферою сільського господарства. До кін. 18 ст. це, як правило, укріплене поселе­н­ня, що виконувало функції осередку соц.-екон., культур., реліг. життя, а інколи й влади. Його жителі за­ймалися пере­важно ремеслами й торгівлею. М. виникли внаслідок від­окремле­н­ня ремесла від землеробства, торгівлі від виробництва, майнового й соц. роз­шарува­н­ня су­спільства. Перші М. на території України засн. у 6–5 ст. до н. е.: античні міста-держави Пн. Причорноморʼя Тіра, Ольвія (див. «Ольвія» Національний історико-археологічний заповід­ник), Херсонес Таврійський (див. «Херсонес Таврійський» Національний заповід­ник), Феодосія, Пантікапей та ін. У сх. словʼян, як і в ін. народів, у 6–7 ст. почали зароджуватися протоміста, більшість яких по­стала у 8–9 ст., у період роз­кладу родоплемін. су­спільства, виникне­н­ня союзів племен, що пере­ро­стали в племін­ні княжі­н­ня. У 2-й пол. 10 — 1-й пол. 11 ст. частина протоміст пере­творилася у справжні середньовічні М. (на тер. Русі більшіть із них — у 2-й пол. 11 — 1-й пол. 12 ст.). Навколо них сформувалися землі та волості, роз­виток яких стимулювали міські осередки. Особливо зросла кількість М. за доби уділ. роз­дробленості в серед. 12 — 1-й третині 13 ст., що зумовлено вирівнюва­н­ням темпів соц.-екон. роз­витку в центрі та на місцях. Одночасно з виникне­н­ням нових роз­будовували й старі М.: Київ, Чернігів, Володимир (нині Володимир-Волинський Волин. обл.), а також Володимир-на-Клязьмі (нині Володимир), Новгород (нині Великий Новгород), Смоленськ, Твер (нині усі — РФ). Процеси місто­утворе­н­ня в Русі були інтенсивними й від­повід­ними за роз­махом аналог. процесам у Центр. і Пн. Європі. У Києві та Новгороді проживало по бл. 50 тис. осіб, мало по­ступалися їм за кількістю жителів м. Володимир, Галич (давній), Владимир-на-Клязьмі та ін. У багатьох давньорус. М. було самоврядува­н­ня, зокрема в Києві та Галичі. Вже ран­ньосередньовічні зх. джерела згадують Русь як країну М.: у Швеції 10–11 ст. її іменували «Gardar» («Ґради»), у Данії від 2-ї пол. 11 ст. — «Ostrograd», в Ісландії 13 ст. — «Gardariki» («Країна міст»), що від­ображало без­посередні враже­н­ня скандинавів від давньої Русі. Після монголо-татар. навали 1237–41 досить швидко від­будовано знищені ворогом М. й закладено нові (напередодні нац. революції 1648–76 на укр. землях було бл. 1 тис. міст). У пізньому Середньовіч­чі (13–15 ст.) і в ранні модерні часи (16–18 ст.) М. залишалися ремісн.-торг. і реліг. осередками, центрами освіти, мистецтва й культури. Міська людність зро­стала за рахунок пере­селе­н­ня селян, зокрема кріпаків-утікачів та ін. Укр. М., що знаходилися під владою Польщі й Литви, виборювали право на самоврядува­н­ня, і в 15–16 ст. багато з них отримали Маґдебур. право. Після входже­н­ня укр. земель до складу Рос. імперії у великих М. (Києві, Чернігові, Він­ниці та ін.) існувало станове упр., органами якого були магістрати або ратуші. В остан­ній чв. 18 ст. органами міського самоупр. стали міські думи.

М. Ф. Котляр

Важливим етапом у роз­витку М. на укр. землях, що входили до складу Рос. імперії, стала адм. реформа 1775–85, під час якої сформовано ієрарх. структуру адм. центрів різного рівня (губерн. і повіт. М.). Поч. пром. пере­вороту в 1830–40-х рр. зумовив роз­виток у сільс. місцевості великих пром. вироб-в. У серед. 19 ст. на центр. і сх. укр. землях (окрім Криму та Зх. Волині) існувало 113 М., у яких проживало 1,2 млн осіб (10,9 % насел.), і 463 містечка, що мали при­близно стільки ж мешканців. У Галичині було 109 М. і м-чок, заг. кількість мешканців — 505 тис. осіб (17,6 % насел.). З 850-ти міст і м-чок на всіх укр. землях лише 62 М. мали понад 10 тис. мешканців (з них 18 — понад 20 тис.), а 5 (Одеса, Київ, Львів, Бердичів, Харків) — понад 50 тис. Нові М. виникли на Пд. України внаслідок колонізації степ. губерній і Криму. Як і в попередні столі­т­тя, містяни за­ймалися пере­важно торгівлею і ремеслами. Найважливіші М. були повʼязані системою водних і гужових шляхів. Роз­виток торг. капіталу сприяв екон. під­несен­ню торг. вузлів і пунктів та, від­повід­но, — поселень і м-чок. Найбільше М. серед. 19 ст. — Одеса, де мешкало 100 тис. осіб. Однак загалом пере­важали невеликі міські поселе­н­ня з кількістю мешканців від 2-х до 10-ти тис. осіб. У 2-й пол. 19 ст. кількість жителів М. по­двоїлася за рахунок природ. приросту насел. і скасува­н­ня кріпос. залежності внаслідок селян. реформи 1861 та сягнула 2,7 млн осіб. Питома вага містян порівняно з сільс. насел. майже не зросла та склала 11,6 %. Посилилася роль М. як культур. і наук. центрів. Осередками укр. нац. життя стали зх.-укр. М., що знаходилися в межах Австро-Угор. імперії. У Рос. імперії склад міського насел. укр. губерній був здебільшого багатонац., у новопо­­сталих пром. центрах — із пере­вагою росіян (за рахунок міграції рос. робітників). Роз­виток залізнич. мережі, металург., вугіл. і залізоруд. пром-стей в остан. чв. 19 ст. сприяв дещо запізнілому, порівняно з європ. країнами, процесу урбанізації; заміще­н­ня ярмарк. торгу по­стій. торгівлею — формуван­ню спеціалізов. торг. М., серед яких — Бердичів, Балта (нині Одес. обл.), Умань (нині Черкас. обл.) та ін. Зʼяви­лися великі адм.-торг.-пром. центри: Одеса, Харків, Катерино­слав (нині Дні­про), Київ, Миколаїв, Кременчук (нині Полтав. обл.), Черкаси, Єлисавет­град (нині Кропивницький); нові міські поселе­н­ня на залізнич. вузлах, побл. шахт і рудників у Донбасі та Придні­­провʼї, а також газових родовищ в Дрогоб.-Борислав. р-ні. 1897 у центр. і сх. укр. землях існувало вже 87 поселень нового пром. типу, однак лише 6 із них отримали міський статус. Заг. питома вага насел. пром. с-щ була не­значною — 0,6 % (у Катерино­слав. губ., до складу якої входив Донбас, — до 5,2 %). У всіх типах міських поселень скоротилася частка мешканців, які за­ймалися с. госп-вом. За характером діяльності насел. пере­важна більшість М. реально набула статусу міських (неземлероб.) поселень. Формувалася нова станово-класова структура насел. М., тривала лібералізація системи міського управлі­н­ня. Процес урбанізації най­активніше охопив сх. і центр. землі, а найменше — західні. У Галичині та на Буковині активно роз­вивалися лише гол. М. — Львів і Чернівці. За пере­писом 1910, на укр. землях у межах кордонів Рос. імперії існувало 125 М., у яких проживало 3,7 млн осіб (до 18 % насел.). Роль м-чок в екон. житті у звʼязку зі зменше­н­ням значе­н­ня ярмарк. торгу занепала. Пере­важну частину міського насел. становили чоловіки, які мігрували з сіл. За рівнем благоустрою і житл. фонду укр. М. від­ставали від середнього заг.-європ. рівня. Негативно по­значилися на їхньому роз­виткові соц. катаклізми 1914–23: 1-а світова вій­на, більшов. пере­ворот 1917 (див. Жовтневий пере­ворот 1917), роз­пад Рос. і Австро-Угор. імперій, Визвольні змага­н­ня 1917–21, а також комуніст. екс­перименти більшовиків (див. «Воєн­ний комунізм») і голод 1921–23. Руйнація міського господарства та упр., декласація та депопуляція міського насел., масова міграція містян до сіл спричинили тенденцію до дез­­урбанізації: 1920 чисельність містян, порівняно з 1910, зменшилася на 7,7 %. У 1921–23 ката­строф. демогр. втрат за­знали М. у не­врожай. губерніях (1922 насел. Одеси зменшилося вдвічі). Від­родже­н­ня М. повʼязане із за­провадже­н­ням нової економічної політики. 1925 поновлено муніцип. упр. у формі виконкомів міських рад, скасованих 1922 (були обʼ­єд­нані з виконкомами повіт. і губерн. рад). Завдяки повернен­ню містян до М. і високому природ. приросту насел. чисельність міських мешканців 1926 пере­вищила довоєн. рівень і сягнула 5,4 млн осіб, однак питома вага міських мешканців серед усього насел. залишалася не­змін­ною (18,5 %). За рівнем урбанізації УСРР значно від­ставала від індустр. країн — у Великій Британії міське насел. становило 39,2 %, у Австрії — 32,4 %, Німеч­чині — 26 %. Внаслідок за­провадже­н­ня 1922–26 нового політ. й адм. поділу (див. Адміністративно-територіальний поділ України) змінилася адм. роль багатьох М.: скасовано статус без­повіт. і заштат. М., зменшилася питома вага М. з адм. функціями. Так, 1923 адм. центрами були 4 з 8-ми типів М. (до них уві­йшли 23 окружні центри з 40-а), 1926 — тільки 2 типи із 6-ти (15 із 41 М.). Внаслідок усуне­н­ня цілих класів, станів і верств містян (дворян, купців, заводчиків, фабрикантів та ін.) формувалася нова соц. структура М. Пере­важну частину містян (35 %) становили особи, які не мали професії або не бажали її вказувати (зокрема т. зв. лишенці); майже половину, у рівних пропорціях (23,6 % та 23 %), — робітники та службовці, 18,4 % — господарі (з них із наймом робочої сили — 0,7 %). У 1926 більшість міського насел. УСРР (37,3 %) проживала в невеликих міських поселе­н­нях із кількістю мешканців до 20-ти тис., третина (33,4 %) — у 6-ти великих М. із насел. понад 100 тис. осіб, решта (29,3 %) — у середніх М. із кількістю мешканців від 20-ти до 30-ти тис. Проте у великих М. зосередилося більше половини робітників, а в середніх — до третини. За соц.-екон. типологізацією більшість містян (35,6 %) проживала у фабрично-завод. М. (до цієї групи входила більшість серед. М.), майже третина (31,2 %) — в адм.-торг.-пром. (таку спеціалізацію мали 17 окруж. центрів). Най­активніше зро­стали М., по­вʼязані з фабрично-завод. пром-стю, найповільніше, через обмеже­н­ня приват. торгівлі, — з торгівлею. У Донец.-Придні­пров. екон. р-ні виникли перші агломерації. Посилювалися екон. функції адм. центрів: 1923–26 питома вага службовців в окруж. центрах скоротилася з 23,7 до 12,5 %; осіб, які працювали у фабрично-завод. промисловості, зросла з 11,5 до 13 %. Частка зайнятих у с. госп-ві не змінилася — 13,5 %. Неокружні М. були поселе­н­нями пере­важно с.-г. типу. За нац. складом М. залишалися багатонаціональними. Серед містян УСРР пере­важали українці (41,2 % насел.), майже однакову, досить вагому частку становили росіяни (22,2 %) та євреї (24,45 %). Серед менш чисел. нац. груп — поляки (6,4 %). Нац. специфіку мали окремі регіони УСРР. У М. Прав­обереж­жя і зх. Степу пере­важали українці, євреї, росіяни; на Лів­обереж­жі, у сх. Степу й на Кубані — українці та росіяни. Іншим був нац. склад М. за межами Рад. України: у Зх. Україні пере­важали українці, поляки, євреї; на Буковині — українці, євреї, німці, румуни; на Закарпат­ті — українці, євреї, угорці, чехи. На­прикінці 1920-х рр. природно-істор. процес місто­утворе­н­ня пере­рвано. Згідно з концепцією соціаліст. роз­селе­н­ня виник новий тип індустр. М. — т. зв. соцміста, які планували як простор. форми політ. і госп. упр. системою військ.-пром. виробництва, інструменти обслуговува­н­ня централізов. роз­міще­н­ня виробництва та концентрації робочої сили. При цьому вони пере­стали бути центрами зосередже­н­ня місц. інте­ресів, місцем концентрації різноманіт., насамперед «міської», діяльності. Соцміста за­звичай складалися з кількох пром. під­приємств, поселень робітників, які на них працювали, та закладів, що їх обслуговували. Важливий компонент політики містобудува­н­ня — мінімізація витрат на соц. сферу. Тотал. контроль і примус містян здійснювали шляхом організації колектив. виробництва та побуту. Інструментами «прикріпле­н­ня» працівників до місця роботи були прописка, видача продовол. карток, на­да­н­ня житла з держ. фонду, забезпече­н­ня мед. обслуговува­н­ням за місцем роботи, навч. дітей за місцем прожива­н­ня. Як «пролетар. центри» соцміста ві­ді­гравали керівну роль щодо «не­пролетар. ареалів», які їх оточували. Через посиле­н­ня екон. складової в містобудуван­ні більшість нових М. зведено в пром. Донец.-Криворіз. бас., де завершено формува­н­ня пром. М. (Кривий Ріг, Дебальцеве, Єнакієве, Лисичанськ та ін.). За рахунок роз­витку пром. сектору економіки й збільше­н­ня питомої ваги робітників найшвидше зро­стали великі багатофункціонал. М. із насел. до 50-ти тис. осіб, де проживало 3/5 усього міського насел. (Дні­пропетровськ, Харків, Київ, Одеса та ін.). Форсована індустріалізація спричинила значні темпи зро­ста­н­ня М. і міського насел., зокрема 1928–41 кількість М. в УРСР збільшилася з 91-го до 179-ти, а смт (за­проваджені 1924) — з 95-ти до 397-ми. Чисельність міського насел. 1927–38 зросла у 2,1 раза (до 11,1 млн осіб). По­двоїлася і частка містян серед усього насел. (з 18,5 до 36,2 %), однак за спів­від­ноше­н­ням міського і сільс. насел. Україна залишалася аграр. країною. Гол. тенденціями в роз­витку М. стали збільше­н­ня міського насел. пере­важно за рахунок мех. приросту (міграції до М. сільс. насел.), стрімке роз­шире­н­ня тер. М. і нарощува­н­ня їхнього екон. потенціалу, недо­статній комплекс. роз­виток великих і серед. М. та функціонал. неви­значеність осн. маси міських поселень. Пік зро­ста­н­ня міського насел. (9,5 % на рік) припав на роки роз­куркуле­н­ня та поч. масової колективізації — 1930–31 (див. Колгоспи), стагнації — на Голодомор 1932–33 через природне скороче­н­ня насел. (міського — на 153,8 тис. осіб) та призупине­н­ня вʼ­їзду селян до М. (див. Паспортизація населе­н­ня). У на­ступні роки міграція селян до М. від­новилася. Механізм міського роз­витку, сформований в УСРР на поч. 1930-х рр., зберігався до кін. 1980-х рр. М. на зх.-укр. землях у 1920–30-х рр. не за­знали сут­тєвих змін. Питома вага міського насел. 1931 залишалась на рівні 1921 — 18,5 %. 1939–45 до складу УРСР уві­йшло 96 міст і 84 смт Зх. України, Пн. Буковини і Бес­сарабії — пере­важно невеликі поселе­н­ня торг. і ремісн. типу. За роки 2-ї світової вій­ни 60 % М. зруйновано. Повоєн­ні роки стали періодом від­будови та рекон­струкції міського господарства. Докорін­ні зміни від­булися в соц.-клас. структурі та нац. складі насел. М. укр. земель, при­єд­наних до УРСР (зокрема зросла частка росіян та зменшилася — німців, поляків, румунів, чехів). Після пере­дачі УРСР Крим. обл. 1954 у респ. стало 274 М. і 766 смт. 1959 чисельність М. зросла до 332-х, однак 54 % насел. продовжували жити в сільс. місцевості. У заг. кількості пере­важали малі М. з насел. до 50-ти тис. осіб, за нар.-госп. профілем — пром. М. (205). Багато з них, особливо середні та великі, одночасно виконували функції транс­порт., адм. і культур. центрів, а також організац.-вироб. с.-г. центрів. По­значилася тенденція до роз­витку невироб. сфери економіки М. та збільше­н­ня частки насел., зайнятого у сфері обслуговува­н­ня. Пром. М. зосереджено пере­важно в Донец.-Придні­пров. екон. р-ні (107 із 205-ти), організац.-вироб. центри с. господарства — у Пд.-Зх. екон. р-ні (57 із 77-ми). У Донец.-Придні­пров. р-ні багато вироб. центрів с. господарства пере­творено пере­важно в індустріальні. Курортні центри роз­ташовувалися у Пд.-Зх. і Пд. (Чорномор.) екон. р-нах. Гол. рисою процесу місто­утворе­н­ня стало пошире­н­ня й по­глибле­н­ня агломерацій як провід. форми роз­селе­н­ня. Поряд із тими, що вже склалися (Донец.-Макіїв., Горлів.-Єнакіїв., Кадіїв.-Комунар., Дні­проп.-Дні­продзержин., Криворіз. та ін.), формувалися (Харків., Київ., Запоріз., Кременчуц., Львів.-Во­лин.) та виникали (Зх.-Донбас., Дні­пров., Прикарп.) нові агломерації. Змінювався нац. склад насел. М.: порівняно з 1926 зросла частка українців (до 61,5 %) і росіян (до 29,9 %), а ін. національностей — зменшилася (зокрема євреїв — до 4,2 %, поляків — до 0,9 %). Станом на 1959 до М. пере­їхало більше третини українців (36,8 %) і пере­важна більшість росіян (81 %), які мешкали в УРСР (1926 у М. проживало 10 % українців і 46 % росіян). Демогр. вибух і наук.-тех. революція 2-ї пол. 20 ст. при­звели до пере­міще­н­ня пере­важ. частини насел. УРСР до М. Від кін. 1950-х до кін. 1980-х рр. кількість міського насел. зросла майже вдвічі — з 15-ти до 29,9 млн осіб, а його питома вага серед заг. чисельності — з 45,8 до 70 %. Водночас виникла тенденція до скороче­н­ня насел. невеликих М. (3–10 тис. осіб): 1939–59 кількість їхніх мешканців зросла на 132 тис. (з 480-ти до 612-ти тис. осіб), однак у на­ступне 30-річчя скоротилася на 186 тис. (до 426-ти тис. осіб). Від кін. 1960-х рр. процес місто­утворе­н­ня уповільнився. За на­ступне десятиріч­чя в УРСР зʼявилося лише 11 нових М. (більшість індустр. — у Донец.-Дні­пров. пром. р-ні), тоді як 1939–59 — 53. Тривав екс­тенсив. роз­виток великих М. із насел. 500 тис. осіб і більше. 1959 міські жителі УРСР пере­важно проживали в М. із чисельністю до 50-ти тис. (32 %), 1970 — понад 500 тис. (34 %). Дис­пропорції урбанізації призводили до негатив. соц.-екон. наслідків у роз­виткові великих М. і менш роз­винутих поселе­н­нях. Активізовано будівництво нових пром. центрів у Пд.-Зх. і Пд. екон. р-нах та зро­ста­н­ня обл. центрів у Пд.-Зх. р-ні. Якщо загалом в УРСР темпи збільше­н­ня міського насел. в обл. центрах 1959–70 становили 141 %, то в Пд.-Зх. р-ні — 155. Станом на 1970 більшість насел. УРСР (55 %) пере­селилася у М., до 1979 частка містян зросла до 61, 1989 — до 70 %. 1989 у М. УРСР було зосереджено понад 75 % осн. пром.-вироб. фондів і 95 % н.-д. закладів. За кількістю великих М. із насел. понад 100 тис. осіб (61) респ. посідала одне з провід. місць серед країн світу. Насел. 7-ми М. (Києва, Дні­пропетровська, Одеси, Донецька, Харкова, Запоріж­жя, Кривого Рогу) сягало або пере­вищувало 1 млн осіб. На поч. 1990-х рр. внаслідок соц. де­стабілізації в роз­витку М. зʼя­вилися тенденції до дез­урбанізації. Не­зважаючи на появу в 1989–90-х рр. 13-ти нових М., чисельність містян скоротилася на 161 тис.: з 29,9 до 29,7 млн осіб. Від­бувалася міграція мешканців великих міст, зокрема до сільс. місцевості та невеликих М. На поч. 21 ст. Україна входить до списку 25-ти країн світу із найбільшою кількістю міських жителів: 2008 існувало 458, 2018 — 461 М.

О. М. Мовчан

Містом називають знач. за роз­мірами та чисельністю мешканців насел. пункт, що виконує пере­важно пром., транс­порт­ні, торг., адм.-госп., наук., культурні та курортні функції, від­значається концентрацією виробництва, під­вищеною щільністю насел., компактністю та благоустроєм території. Осн. характеристиками М. вважають зайнятість насел., його чисельність, тип забудови, спосіб життя тощо. У містобуд. практиці гол. критеріями зарахува­н­ня насел. пункту до М. є чисельність насел. (неоднакова в різних країнах — від 5-ти до 12-ти тис. осіб); частка в його складі робітників, службовців та їхніх сімей; адм.-культурне значе­н­ня насел. пункту; рівень упорядкува­н­ня та культурно-побут. обслуговува­н­ня. М. виникають у звʼяз­ку з концентрацією людей на обмеж. території та стають фіз. (матеріал.) середовищем їхніх мешканців. Питома вага міського на­сел. в най­урбанізованіших країнах світу нині пере­вищує 50 %. Україна — одна з най­урбанізованіших країн за щільністю насел. пунктів та насел. (питома вага міського — 68 %). М. як соц. су­спільства створювали з метою боротьби людини за існува­н­ня та для самозахисту. Історично М. виникали під час пере­ходу від первісно-общин. ладу до рабо­власниц. внаслідок від­окремле­н­ня ремесел від землеробства, появи класів і держави. Перші М. утвор. 3–4 тис. до н. е. в Індії, Єгипті, Китаї, Месопотамії, Сирії в басейнах та побл. великих річок. На­прикінці 10 ст. на укр. землях існувало понад 25 М., серед яких — Київ і Чернігів. М. роз­різняють за видами нар.-госп. діяльності (пром., курортні, транс­­порт­ні, наук. центри, з істор.-культур. потенціалом світ., нац. чи місц. значе­н­ня), величиною та чисельністю насел. (найкрупніші, крупні, великі, середні та малі). До найкрупніших належать М. з насел. понад 1 млн жителів, крупних — від 500 тис. до 1 млн, великих — від 250-ти до 500 тис., середніх — від 100 до 250 тис. та від 50-ти до 100 тис. і малих — від 20-ти до 50-ти тис. та від 10-ти до 20-ти тис. осіб. Найбільша кількість М. в Україні з різною чисельністю насел. сконцентров. у Донец. (51 М.), Львів. (43 М.), Луган. (37 М.), Київ. (25 М.), Дні­проп. (20 М.) обл.; найменша — у Житомир., Микол., Херсон. обл. (по 9 у кожній). Серед заг. кількості М. (456 од.) нараховують 3 найкрупніших М., 5 крупних, 20 великих, 56 середніх та 354 малих М. Окрім цього, в Україні є 894 смт та 28 739 сільс. насел. пунктів. 48 М. України мають насел. понад 100 тис. осіб. 304 М. роз­таш. на берегах річок, штуч. або природ. водо­ймищ. Роз­виток М. — без­перервний, тривалий, по­єд­наний зі змінами їхньої соц.-екон. основи, демогр. структури, екол. факторів та умов процес, упр. яким, з одного боку, по­вʼязане з пошуком ком­промісів та по­стій. адаптації до нових конкрет. умов, з іншого — одночасним виріше­н­ням глобал. про­блем людської спільності. Процес створе­н­ня М., їхнє повсякчас. оновле­н­ня й роз­будова потребують зусиль спеціалістів різних профілів і галузей: інж., містобудівників, архітекторів, кон­структорів, геологів, геодезистів, спеціалістів з формува­н­ня інж. і транс­­порт. інфра­структури, екологів, соціологів, істориків, філософів, психологів, математиків, хіміків та ін. Бл. 90 % заг. кількості М. України становлять малі та середні М., що поповнюються за рахунок пере­ходу до їхньої категорії смт та виникне­н­ня нових М., насамперед у р-нах нового нар.-госп. освоє­н­ня. Знач. темпами роз­виваються великі М. України (здебільшого обл. центри). Осн. пром-сть сконцентровано пере­важно в найбільших М. з роз­виненою соц. та інж.-транс­порт. ін­фра­структурою й кваліфіков. робітн. кадрами. Стрімкі темпи зрос­та­н­ня М. цієї категорії призводять до транс­порт. пере­вантажень, ускладне­н­ня роз­витку інж. інфра­структури, за­брудне­н­ня міського середовища та ін. негатив. наслідків. У процесі регулюва­н­ня роз­витку М. впроваджують заходи щодо обмеже­н­ня зро­ста­н­ня найбільших М. та стимулюва­н­ня роз­витку екон. основи малих і серед. М., роз­таш. в ін. приміських зонах. В Україні триває подальше збільше­н­ня кількості де­пресив. М. та с-щ. Особливо занепала значна частина малих і серед. М., загострилася соц.-екон. ситуація, втрачено своєрідність забудови. Із малими М. без­посередньо повʼязане життя понад 20-ти млн міських і сільс. мешканців. Більшість із таких М. створ. на основі 1–2 під­приємств, у звʼязку з чим склалася вузька спеціалізація пром. комплексів. 33 % (понад 100) малих М. — де­пресивні, зокрема це стосується малих шахтар. М. (напр., Кадіївка, Брянка Луган. обл., Шахтарськ Донец. обл.). До де­пресив. також належать і насел. пункти, роз­таш. у гірських місцевостях, що мають недо­статньо роз­винену сферу за­стосува­н­ня праці та систему соц.-побут. обслуговува­н­ня, обмежену транс­порт­ну до­ступність. Наслідком такої ситуації стала масова міграція робочої сили та наук. кадрів за кордон. Заг. кількість труд. мі­грантів становить бл. 10 млн громадян України. Буд-во та рекон­струкцію М. здійснюють від­повід­но до ген. планів насел. пунктів. Значну увагу приділяють збережен­ню істор.-культур. та архіт. спадщини. Реалізуються роз­роблені проекти комплекс. роз­витку М.-запо­від­ників (в Україні — Камʼянець-По­дільський, 1969; Луцьк, 1970). В істор. містах (Київ, Чернігів, Львів та ін.) ви­значено зони регулюва­н­ня забудови й ландшафту, що охороняється. Дедалі більшого значе­н­ня набуває виріше­н­ня екол. про­блем. Заходи щодо охорони та поліпше­н­ня міського середовища перед­бачені всіма видами проект. роз­робок із забудови та рекон­струкції М. та обʼєктів нар. господарства. В Україні на основі сучас. принципів містобудува­н­ня зведено М.: Вільногірськ (Дні­проп. обл.), Енергодар (Запоріз. обл.), Світловодськ (Кіровогр. обл.), Молодогвардійськ, Щастя (обидва — Луган. обл.), Червоно­град, Новояворівськ (обидва — Львів. обл.), Южне (Одес. обл.), Нова Каховка (Херсон. обл.) та ін.

Є. Є. Клюшниченко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю