Кіпр, Республіка Кіпр

Визначення і загальна характеристика

КІПР, Республіка Кіпр (грец. — Κύπρος, турец. — Kıbrıs) — держава, роз­ташована на одно­ймен­ному острові, третьому після Сицилії та Сардинії за величиною площі й населе­н­ня острові Серед­земного моря, а також на низці малих островів. Офіційно Кіпр за­ймає 97,26 % одно­ймен­ного острова, 2,74 % — британські військові бази Акротірі й Декелія. Площа 9251 км². Населе­н­ня 1 138 071 особа (2012): греки-кі­пріоти — 77 %, турки-кі­пріоти — 18 %, інші — 5 %. Природний приріст населе­н­ня 5,7 % (при рівні фертильності 1,39 дитини на одну жінку). Міське населе­н­ня складає понад 70,2 %. Віро­сповіда­н­ня: греки-кі­пріоти належать до Грецької Православної Церкви Кіпру, турки-кі­пріоти сповід­ують іслам. Державні мови — грецька, турецька. Столиця — Нікосія (240 тис. осіб, 2009). Найбільші міста (тис. осіб, 2009): Лімас­сол (154), Ларнака (72), Фамаґуста (42). Адміністративний поділ — 6 округів. Державний устрій — республіка. Глава держави — президент. Законодавчий орган — однопалатний парламент (Палата пред­ставників). Грошова одиниця — євро. Член ООН, Спів­дружності, Ради Європи, ЄС, ГАТТ, МВФ, СОТ, ОБСЄ.

Історична довід­ка

Територія сучасного Кіпру була заселена в епоху неоліту, у 13 ст. до н.е. захоплена хетами та єгиптянами, згодом — ахейцями і фінікійцями. У 1 ст. до н.е. — 4 ст. Кіпр пере­бував у складі Римської імперії, 395–648 і 965–1191 — Візантії. 648–965 — під владою арабів, від 1191 — хрестоносців. 1498–1571 належав Венеціанській Республіці, 1571–1878 — Туреч­чині. Від 1878 — колонія Великої Британії. Від 1960 — незалежна держава. Після спроб при­єд­нати Кіпр до Греції 1974 на острів висадилися турецькі війська й окупували 40 % території країни. Після цього острів фактично поділено на 2 частини: 59,74 % території контролюється владою Республіки Кіпр, 34,85 % — окупована Турецька Республіка Пів­нічного Кіпру (ви­знана як незалежна держава Туреч­чиною, Абхазією та Нахічеванською Автономною Республікою (Азербайджан). Буферна зона — «зелена лінія», яка роз­діляє 2 частини і проходить через столицю — 2,67 % території острова (контролюється ООН).

Природні умови

Значну частину території країни за­ймають горби; центральну рівнину Месаорія оточують гірські пасма Кіренії та Пентадактілоса на Пів­ночі і гірський масив Троодос (найвища точка — гора Олімпос, 1951 м) на Пів­дні та Заході. Уздовж пів­ден­ного узбереж­жя — значні рівнин­ні області. Клімат помірний, серед­земноморський, зі спекотним і сухим літом та дощовою і помірно прохолодною зимою. Середня температура січня близько +12 °С, серпня — +28 °С. Середньорічна кількість опадів 600–1300 мм. По­стійних річок немає. Головне джерело води для побутового та сільськогосподарського при­значе­н­ня — водо­сховища (загальний обʼєм 330 млн м³), утворені греблями (107); роз­робляються проєкти з опрісне­н­ня морської води. У перед­гірʼях та на рівнинах (до висоти 500 м) пере­важають вічнозелені чагарники (маквіс, фригана). Ліси (близько 20 % території) збереглися пере­важно в горах. Ростуть дуб, кипарис, алеп­пська сосна, гігантські кактуси. Трапляються гаї лимон­них та апельсинових дерев. Водяться дикі барани (муфлони), лисиці, зайці, ящірки, змії, черепахи, жаби, понад 330 видів птахів, по­близу узбереж­жя — близько 600 видів риб.

Економіка

Валовий внутрішній продукт становить 23,166 млрд дол. США (2010), у роз­рахунку на одну особу — 28 782 дол. США. Основу економіки Кіпру формує сфера послуг (80,5 % ВВП). Роз­винені банківська діяльність, туризм (найбільші курорти: Ларнака, Пафос, Лімас­сол, Агія-Напа, Протарас, Фамаґуста, Кірінія). Сільське господарство спеціалізується на вирощуван­ні фруктів (зокрема цитрусових), овочів, роз­веден­ні овець, кіз, свиней, великої рогатої худоби, шовківництві. Роз­винене рибальство. Діють під­приємства харчової, легкої, гірничодобувної (є поклади мідних, залізних, хромових руд) промисловості. Екс­портує одяг, картоплю, фрукти, вино, мінеральну сировину. Імпортує нафто­продукти, споживчі товари, машини, устаткува­н­ня. Основні торговельні партнери — країни ЄС (понад 50 %) та Близького Сходу (близько 20 %). Держава має один із найбільших морських флотів (третє місце у світі). Морські порти: Фамаґуста, Лімас­сол. 

Культура

Серед культурних памʼяток — давнє місто Пафос (4 ст. до н.е.); церкви з роз­писами на гірському масиві Троодос (Нікосія та Лімас­сол, 6 ст.); поселе­н­ня неоліту Хірокітія (сьоме тисячолі­т­тя до н.е.), монастир Ставровуні (4–18 ст.), гробниця і мечеть Хала Султан Текке (7–9 ст.), церква і могила святого Лазаря (9–17 ст.; усі — Ларнака); мечеть Селіма (Нікосія, 18 ст.); руїни фінікійського міста Аматус (перше тисячолі­т­тя до н.е.), венеціанський палац (12 ст.), залишки замку Колос­сі (13–15 ст.; усі — Лімас­сол); руїни давнього міста Саламіс­са (2 ст. до н.е. — 7 ст.), вежа Отел­ло (14–15 ст.), місто-«примара» Вароша (1974; усі — Фамаґуста); руїни готичного абатства Бел­лапаїс (12 ст.), Музей корабельних аварій (обидва — Кірінія). Серед вищих на­вчальних закладів — Кіпрський університет, Від­критий університет Кіпру, Кіпрський технологічний університет, Європейський університет Кіпру, Кіпрський університет імені Фредеріка, Університет Нікосії.

Звʼязки з Україною

Дипломатичні від­носини з Україною встановлено 19 лютого 1992. Кіпр виявляє значний інтерес до роз­витку від­носин з Україною, зокрема в економічній галузі. По­стійно зро­стає дво­сторо­н­ня торгівля товарами й послугами між країнами. 2011 інвестиції Кіпру в економіку України склали 24,9 % від загального обсягу іноземних інвестицій (перше місце), інвестиції України до Кіпру — 92,6 % від загального обсягу українських інвестицій в інші країни. Найвагоміші стат­ті українського екс­порту — нафто­продукти та машинобудівна продукція. Понад 25 % екс­порт­них по­ставок припадає на метало­продукцію. Дві третини кіпрського імпорту складають нафто­продукти. Нині в Україні діють понад 3 тис. під­приємств за участі кіпрського капіталу. 2006 створено Кіпрсько-українську бізнес-асоціацію при Торгово-промисловій палаті Кіпру. Встановлено по­братимські від­носини між містами і регіонами Кіпру та України. Українська діаспора в країні нечислен­на, зосереджена на Пів­дні. Від­сутні організовані осередки українських громад, громадських центрів чи організацій. Єдине джерело популяризації української культури — дитяча школа мистецтв у місті Ларнака.