Міський транспорт

МІСЬКИ́Й ТРА́НСПОРТ — різні види транс­порту, що здійснюють пере­везе­н­ня населе­н­ня і вантажів на території міст, селищ міського типу та приміських зон. М. т. — галузь міського господарства, до складу якого входять: транс­порт­ні засоби (рухомий склад), дорожні споруди (станції, колії, тунелі тощо), при­стані та човн. станції, засоби енергопо­стача­н­ня (тягові електропід­станції, кабел. й контактна мережа, бензозаправні станції), ремонтні майстерні та заводи, депо й гаражі, станції тех. обслуговува­н­ня тощо. М. т. поділяють на пасажир., вантаж. і спеціальний. Пасажир. М. т. обʼ­єд­нує масовий громад. транс­порт — вулич. (трамвай, тролейбус, автобус, електробус) і позавулич. швидкіс. (метрополітен, швидкіс. трамвай, монорейк. дорога), легковий автомоб. транс­порт (індивід., таксі), двоколіс. (мотоцикли, моторолери, велосипеди), водний (річк. та морські катери, моторні човни), повітр. (гелікоптери) транс­порт. До вантаж. М. т. належать вантаж. автотранс­порт, вантажні трамвай і тролейбус тощо. Спец. М. т. обʼ­єд­нує парк спеціалізов. автомобілів для обслуговува­н­ня потреб міста й смт та їхнього насел.: сміт­тєвози, під­мітал.-прибирал. машини, снігонавантажувачі тощо. До поч. 20 ст. усі види пере­везень пасажирів у містах і містечках здійснювали пере­важно кін­ним транс­портом — омнібусами, кін­ними залізницями, або «конками», тощо. Швидке зро­­ста­н­ня транс­порт­ного машинобудува­н­ня, особливо на поч. 2-ї пол. 20 ст., сприяло збільшен­ню механізов. транс­порт. засобів у містах і пере­орієнтації на них пере­важ. частини пасажир. пере­везень. Насамперед широкого роз­витку набув міський електротранс­порт, що є екологічно без­печнішим. До 1917 трамваєм користувалися в 41-му місті Рос. імперії, 12 з них були українськими. 1940 їх екс­плуатували вже в 78-ми містах СРСР, зокрема в 26-ти містах України (тут довж. трамвай. колій дорівнювала 1300 км, кількість вагонів — 2423 од., 1970 від­повід­но — 1869 км, 5285 од., пере­везено 1785 млн пасажирів). Тролейбуси 1940 діяли в 4-х містах України — Києві, Харкові, Сталіно (нині — Донецьк), Чернівцях, довж. тролейбус. ліній становила 39 км і за рік пере­везено 30 млн пасажирів, а вже 1970 від­повід­но — у 30-ти містах, 2032 км, 1536 млн; кількість тролейбусів складала 4016 од. 1959–61 уперше в СРСР у Криму роз­почато між­міське тролейбусне сполуче­н­ня довж. 84 км від Сімферополя до Алушти та Ялти. На­прикінці 1977 в Україні протяжність ліній пасажир. М. т. становила: трамвая — 2008 км (у СРСР — 8934 км), тролейбуса (одиноч. шляху) — 2888 км (12 398 км), метрополітену (по­двій. колії) — 30,3 км (292 км); частка окремих видів М. т. у пасажир. пере­везе­н­нях складала: трамвая — 14,8 %, тролейбуса — 15,3 %, метрополітену — 6 %, автобуса — 49,8 % і легкового автомоб. транс­порту (таксомотори та особисті автомобілі) — 14,1 %. Щоб збільшити швидкість трамвай. сполуче­н­ня, у Києві (2-а пол. 1970-х рр.) та Кривому Розі (Дні­проп. обл., кін. 1980-х рр.) введено в дію від­окремлений від автомоб. руху швидкіс. трамвай. До М. т. належать також фунікулер та ділянки електрифіков. залізниці для внутр.-міських пере­везень. Першу в світі пасажир. електр. трамвайну лінію побудовано 1881 між Берліном і Ліхтерфельдом. 1892 у Києві від­крито першу в Рос. імперії електр. трамвайну лінію, 1894 — у Львові, 1898 — Катеринославі (нині Дні­про) і Севастополі, 1899 — Житомирі. Нині пасажир. пере­везе­н­ня трамвай. транс­портом здійснюють 27 під­приємств міського електротранс­порту, що функціонують у 22-х містах України. Заг. кількість трамвай. вагонів на цей час становить прибл. 2100, із яких 5 % вітчизн. та 95 % іноз. виробництва (з них 76 % виготовлені в Чехії). Підпр-ва міського електротранс­порту здійснюють модернізацію трамвай. вагонів, що виготовлені в Чехії та вичерпали термін екс­плуатації, з метою його подовже­н­ня, покраще­н­ня комфортності й енергоощадності та замінюють вагони іноз. виробництва на вітчизняні. Перший трамвай. вагон типу ЛТ10 за часи незалежності України був виготовлений Луганським тепловозобудівним заводом. Нині ТОВ «Татра Пів­день» (Одеса) виготовляє вагони типу К1, К1М8, К1М6, а СП «Електронтранс» (Львів) — вагони типу Т3L44, Т5L64, Т7L86, Т3B44, Т5B64, Т7B86. Заг. довж. трамвай. ліній у містах України — 1919,1 км, із яких колії шир. 1524 мм мають довж. 1753,7 км, 1000 мм — 165,4 км. Щорічно трамвай. транс­портом на 177-х мар­шрутах пере­возять бл. 600 млн пасажирів. Екс­перим. тролейбусна лінія довж. 591 ярд від­крита 1882 компанією «Siemens & Halske» в перед­місті Берліна Галензее. 1933 у Мос­кві введено в екс­плуатацію перший тролейбус (1935 — у Києві, 1939 — у Харкові). На­прикінці 20 — поч. 21 ст. екол., екон. та ін. про­блеми, викликані масовою автомобілізацією, від­родили інтерес до міського електротранс­порту і в Зх. Європі. Однак більшість європ. країн зробило вибір на користь трамвая. Перший зразок вітчизн. тролейбуса типу «Київ-11у» за часи незалежності України виготовлено 1992 на Київському заводі електротранс­порту. Вироб-во тролейбусів в України здійснюють Корпорація «Бог­дан Моторс» на авто­складал. заводі у Луцьку (див. Луцький автомобільний завод), що виготовляє моделі Т501, Т601, Т701, Т801 та Т901, СП «Електронтранс» у Львові — Т19, Корпорація «Еталон» на Чернігівському автозаводі — Т12110, Торг. дім «Літан» на Пів­ден­ному машинобудівному заводі в Дні­прі — «Дні­про Т-103», «Дні­про Т-203». Заг. довж. тролейбус. ліній в містах України — 4445,8 км. Щорічно тролейбус. транс­портом на 429-ти маршрутах пере­возять бл. 900 млн пасажирів та здійснюють транс­порт­ну роботу в обсязі бл. 95 млн км. Тролейбусами пере­возять пасажирів 48 під­приємств міського електротранс­порту, що функціонують у 46-ти містах України. Заг. кількість тролейбусів нині складає бл. 3700 од., з них 46 % — вітчизн. та 54 % — іноз. виробництва (зокрема 20 % — виготовлені в Чехії). Роботу міського електротранс­порту забезпечують 31 трамвайне та 52 тролейбус. депо. Одним із гол. різновидів М. т. є автобусний, що здійснює пере­везе­н­ня бл. 50 % пасажирів. Він набув пошире­н­ня як у великих містах, де його використовують у по­єд­нан­ні з ін. видами транс­порту, так і в малих містах та смт, де є, за­звичай, осн. видом М. т. В остан­ні десятиріч­чя роз­винулася тенденція щодо екс­плуатації автобусів малої пасажиромісткості (мікроавтобусів) — маршрут. таксі. Перший у світі міський автобус з ДВЗ ви­йшов на маршрут 1903 у Лондоні. У містах СРСР автобусне сполуче­н­ня почало роз­виватися від 1924. У 1957 роз­почато серій. випуск автобусів на Львівському автобусному заводі. Нині в Україні міські автобуси виробляють Львів. автобус. завод, Луцький автомоб. завод корпорації «Бог­дан Моторс», Черкаський автобусний завод, Борис­піл. (Київ. обл.) та Черніг. автозаводи у складі корпорації «Еталон», Запоріз. автомобілебуд. завод групи компаній «Укр­Авто» (див. «АвтоЗАЗ-ДЕУ»), Херсонський авто­складальний завод «ДонґФенґ-Україна», Автобусо-тролейбусобудува­н­ня Український ін­ститут («Укр­авто­бус­пром») у Львові, Дні­провський автобусний завод, Часовоярсь­кий ремонтний завод у Донец. обл. та СП «Електронтранс» у Львові (див. також Автомобільна промисловість, Автомобільний транс­порт). Окрім традицій. бензин. і дизел. автобусів, випускають автобуси, що працюють на вуглеводн. газах. Для спалюва­н­ня цього палива використовують спец. двигун, що функціонує за принципом Отто, коли теплота під­водиться до робочого тіла за умови по­стій. обʼєму. В газі октан. число є вищим, а отже, досягається краща енергет. ефективність. Газові автобуси нині широко використовують в окремих державах світу. Зокрема в ЄС екс­плуатують бл. 13 тис. од. таких автобусів, бл. 40 % їхньої кількості припадає на Німеч­чину та Францію. Автобуси, що працюють на газі, вигідно від­різняються від звичай. бензин. чи дизел. автомобілів з огляду на нижчі операц. витрати та значно менші викиди за­бруднювачів (на 82–97 % нижче порівняно з дизел. паливом і бензином). Першу у світі під­земну залізницю (метрополітен) споруджено в Лондоні 1863. Метрополітен у СРСР від­крито 1935 у Москві, в Україні 1960 введено в дію першу чергу Київського метрополітену, 1975 — Харківського метрополітену, 1995 — Дні­пропетровського метрополітену. На Крюківсько­му вагонобудівному заводі (м. Кременчук Полтав. обл.) 2003 роз­почато проектува­н­ня першого вітчизн. по­їзда для метрополітену, а 2005 — виготовле­н­ня першого гол. і проміж. вагонів. 2006 роз­почато його ви­пробува­н­ня, 2009 — потяг у дослід. екс­плуатації на Сирец.-Печер. лінії Київ. метрополітену, 2010 — перший серій. потяг введено в екс­плуатацію у Київ. метрополітені. Потяг від­повід­ає нормам європ. стандарту, має аеродинам. форму, сконстру­йов. з урахува­н­ням вимог шумоізоляції, кількість пасажир. місць збільшено на 15 %. Нині вагони метрополітену проходять модернізацію на під­приємствах міст, де використовуються. Від правил. вибору різних видів М. т., конкрет. місц. умов залежить ступінь забезпеченості потреб насел. у пасажир. пере­везе­н­нях. Рухомий склад М. т. без­перервно вдосконалюють: зро­стає його комфортабельність, провізна здатність, швидкість руху, місткість, без­шумність, покращується його зовн. ви­гляд. З метою роз­вʼяза­н­ня транс­порт. про­блеми та під­вище­н­ня без­пеки, комфорту руху у великих містах будують під­земні пере­ходи для пішоходів, пере­тини транс­порт. ліній споруджують у різних рівнях, транзит. транс­порт виведено на кільцеві шляхи, вдосконалено організацію руху, сигналізацію та звʼя­зок, роз­осереджують роботу транс­порту протягом доби (частину вантаж. пере­везень здійснюють у ніч. час), вирішують пита­н­ня автоматизації процесів збору виручки. Нині в Україні над удосконале­н­ням кон­струкцій рухомого складу, тех. засобів електропо­стача­н­ня, колій. господарства, систем керува­н­ня рухом, роз­робле­н­ням методів під­вище­н­ня тех.-екс­плуа­тац. властивостей, забезпече­н­ням зменше­н­ня за­брудне­н­ня довкі­л­ля працюють спец. під­роз­діли на галуз. заводах, у Міського господарства Науково-дослідному та кон­структорсько-технологічному ін­ституті (Київ), наук. школи в низці закладів вищої освіти, зокрема Транс­порт­ному університеті Національному (Київ), Харківському національному університеті міського господарства ім. О. Бекетова, Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті, Українському державному університеті залізничного транс­порту (Харків) та Дні­пропетровському національному університеті залізничного транс­порту ім. В. Лазаряна, політех. університетах Києва, Одеси, Харкова та ін. Фундатори наук. шкіл формують наук. основи моделюва­н­ня й оптимізації організац.-екон. і фінанс. механізмів взаємодії пере­візників із зовн. середовищем, стратегій та алгоритмів про­гнозува­н­ня кінцевих результатів вироб.-госп. діяльності під­приємств М. т., рац. організації пасажир. пере­везень на основі за­стосува­н­ня супутник. технологій для під­вище­н­ня якості та ефективності роботи міських транс­порт. засобів. Враховуючи складну структуру М. т., під­готовку фахівців проводять у закладах вищої освіти, що мають від­повід­ні наук. школи та потенціал.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю