Міські Млини

Визначення і загальна характеристика

МІСЬКІ́ МЛИНИ́ — село Зіньківського ра­йону Полтавської області; осередок гончарства. Під­порядк. Опішнян. селищ. раді. Знаходиться на правому березі р. Ворскла (притока Дні­пра), за 47 км від обл. центру та 42 км від райцентру. За пере­писом насел. 2001, проживала 231 особа. В ур­очищі Мигдієва гора — залишки ровів і земляних валів городища ромен. культури. Село виникло з козац. слободи побл. пере­прави через Ворсклу, назву отримало завдяки чималій кількості млинів у цій місцевості. 1733 зведено першу деревʼяну церкву св. Василія Великого, що через аварій. стан 1812 коштом поміщиків Корицьких і держ. діяча, пере­кладача, мемуариста Ф. Лубʼяновського була замінена новим мурованим храмом. 1838 прибудовано дзвіницю. На­прикінці 18 — на поч. 19 ст. млин, що належав родині Корицьких, пере­робляв 3600 кг збіж­жя на рік. 1885 у М. М., що входили до Зіньків. пов. Полтав. губ., мешкали 1638 осіб, працювали винокур. і цегел. заводи. За Всерос. пере­писом насел. 1897, проживали 995 осіб. На рубежі 19–20 ст. тут уздовж дороги про­стягався ряд торг. лавок. У нижній частині села мешкали шевці (Заливчі), бондарі (Шути, Чирвенки), стельмахи, кравці (Скрипники), ковалі (Капиноси), крамарі (Запаренки, Германи), у верх. частині (на горі), біля панського маєтку та на леваді — гончарі. Ку­стар. гончар. виробництвом за­ймалися цілі династії: Шипили, Шульженки, Китриші, Біляки, Федоші, Кизименки, Багрії, Бордуни, Гайдари, Рябоконі, Сердюченки, Ночовники та ін. У цей час нараховувалося 50 мисочників і 2 посудники. На від­міну від майстрів ін. гончар. осередків Полтавщини, гончарі Опішного та М. М., що мали не більше 2–3 дес. землі, утримували себе виключно за рахунок продажу чи обміну своєї продукції, яку возили на Пд. і Слобожанщину. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. У 1920-х рр. село залишалося центром ви­­роб-ва мальованих поливʼяних мисок у Полтав. окрузі. Гончарні вироби користувалися попитом пере­важно в сільс. населе­н­ня. Ві­домо також, що, хоч і невеликим, але джерелом прибутку для них були ще й фрукт. садки. Багато хто з гончарів почав освоювати ін. ремесла: клали печі, чинбарювали, теслярували, за­ймалися торгівлею. 1925 проживали 2616 осіб. До 1932 діяла агро­школа. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. Від 3 жовтня 1941 до 19 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Під час від­ступу поліцаї спалили майже все село. Від об­стрілів були зруйновані колиш. будинок банкіра та мецената Й. Рубінштейна та церква Василія Великого. 1955–58 споруджено Міськомлинян. ГЕС. 1957 збудовано сільс. клуб. 1973 завершили зведе­н­ня нової школи, будівлю якої 2003 пере­дали під обл. дитячо-юнац. оздоров. табір «Еколог». Від­тоді місц. діти навч. у Опішній. 2009 від­крито Мемор. музей-садибу філософа й колекціонера опішнен. кераміки Л. Сморжа як структур. під­роз­діл Гончарства українського музею-заповід­ника Національного в Опішному. Мист. зі­бра­н­ня налічує 1,5 тис. екс­понатів, з них бл. 700 унікал. глиняних творів ві­домих гончарів Опішного — І. Білика, М. Китриша, Гаврила та Миколи Пошивайлів, Г. Тягуна, В. Омеляненка, Т. Демченка, О. Селюченко, оздоблених непо­втор. мальовкою славет. малювальниць — Я. Пошивайло, З. Лин­ник, П. Біляк, П. Сиси, М. Бондаренко та ін. Окрім кераміки, до колекції уві­йшли: вишиті чол. та жін. сорочки, рушники, скатертини; бл. 100 писанок; ікони 19 — поч. 20 ст.; живописні полотна, що є копіями картин ві­домих художників і написані власником колекції; меблі 1-ї пол. 19 ст. У Музеї-садибі зберігається також приватна бібліотека вченого, що налічує бл. 3 тис. книг. 2017 в екс­терʼєрі Музею-садиби зʼявилося 12 керам. садово-парк. скульптур, авторами яких є художники-керамісти з України, Бразилії, Білорусі. У М. М. народилися гончарі Оврам і Остап Ночовники, письмен­ник, громад.-політ. діяч А. Заливчий.

Літ.: Василенко В. И. Мѣстечко Опош­ня Зеньковскаго уѣзда Полтавскай губерніи: Статистико-экономический очеркъ. П., 1889.

Л. О. Сморж

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю