Молченський печерський Різдва Пресвятої Богородиці жіночий монастир

МО́ЛЧЕНСЬКИЙ ПЕЧЕ́РСЬКИЙ РІЗДВА́ ПРЕСВЯТО́Ї БОГОРО́ДИЦІ ЖІНО́ЧИЙ МОНАСТИ́Р Засн. наприкінці 16 ст. у м. Путивль (нині Сум. обл.) як подвір’я заміської Молчен. пустині (назва походить від болота Молче), нині відомої як Софронієва пустинь побл. с. Нова Слобода Путивл. р-ну. Перша документал. згадка про обитель вміщена в «Путивльских писцовых книгах» за 1591, iм’я першого iгумена Iллi згадане у патрiаршiй грамотi вiд 5 вересня 1597 (до бiльшов. перевороту 1917 в монастирi як святиня зберiгався його посох, вмiщений у спец. футляр). Первісно монастир розташовувався на т. зв. осадному дворi, де до серед. 18 ст. діяла церква св. Флора i Лавра. Нині гол. спорудою є собор. храм на честь Рiздва Пресвятої Богородицi. У рiзних наук. працях дату зведення його трактують по-рiзному: вiд часiв Iвана IV Грозного (1580-i рр.) до 1630-х рр. Храм зведено на «пiдклiтi», яку із Зх. і Пд. оточує вiдкрита аркада-галерея («гульбище»). У нижньому ярусi – вiвтар на честь свята Собору Пресвятої Богородицi (вiдзначають на 2-й день пiсля Рiздва Христового), колишня трапезна з квадрат. стовпом посерединi та невелика ризниця. Другий ярус мав 3 престоли, центр. із яких посвячений на честь Рiздва Пресвятої Богородицi (спочатку – на честь Cвятої Софiї Премудростi Божої), пн. – на честь покровителiв бджiльництва Зосими та Савватiя Соловецьких (монастир в давнину мав великi бортниц. угiддя), 3-й не мав спецiально зведеного примiщення і розташовувався у сх. частинi галереї. Спочатку вiн посвячений на честь апостола Тимофiя, а за правлiння архiмандрита Паiсiя (Бєговича; із походження серб, керував 1784–94 і 1796–1818) його переосвячено на честь Симеона та Сави Сербських. Пiд час пожежi 25 сiчня 1921 повністю вигорiв (при цьому обвалилося склепiння), відтоді не вiдновлений. У товщi стiни, що роздiляє центр. і пн. придiли, знаходяться сходи до таєм. примiщення – восьмикут. «кiмнати Лжедмитрiя» (його резиденція наприкінці 1604 – у 1-й пол. 1605). Нинi храм є асиметр. спорудою вис. бл. 35 м. Він належить до типу багатофункцiон. споруд церква-фортеця, тому первiсно його оточували фортечні мури (зведенi 1602–04), план яких тяжiв до шестикутника. Із втратою монастирем оборон. функцiй у 18–19 ст. мури поступово перебудовано, частково знищено, а подекуди включено у новi споруди госп. і житл. призначення. Так, квадратну башту над гол. брамою надбудовано восьмигран. ярусом – восьмериком і перетворено на дзвiницю, кутову круглу Татар. башту включено у нову трапезну палату. На одній лінії з нею 1866–69 у формах псевдовiзант. стилю зведено теплий храм на честь Рiздва Iоанна Предтечi. Автор плану – арх. Курс. губ. (Росія) О. Гросс, зовн. вигляду та деталей декору – проф. АМ у С.-Петербурзі Д. Грімм. Оскільки нова церква вирізнялася порiвняно великою місткістю та мала систему «пневмат.» опалення, після освячення тут зосередилося лiтург. життя обителi (у старому соборi вiдправляли лише раннi лiтургiї у днi престол. свят – 4–5 разiв на рiк). Бічні вівтарі церкви Рiздва Iоанна Предтечi облаштовано на честь святителів Миколая Чудотворця (пн.) і Тихона Задонського (пд.). Пiсля лiквiдацiї монастиря у 1930-х рр. зруйновано свiтл. барабан із куполом, 1949 споруду кардинально перебудовано, внаслiдок чого з’явилося звич. 3-поверх. приміщення, в якому лише вiвтарна абсида нагадувала про первiсне призначення. 2014 розпочато вiдбудову церкви, станом на 2019 триває вiдновлення свiтл. барабана з куполом. З Пд. монастир. двiр обмежений 2-поверх. колиш. настоятел. корпусом (нинi – сестринський), збудованим у декiлька етапiв (у пiдвалах збереглися рештки оборон. мурiв 1602–04). Руйнівна дiя ґрунт. вод спричинила зсуви пiд пд. фасадом, тому 2018 проведено роботи із убезпечення споруди вiд сповзання в бiк р. Сейм, як це відбулося зі сх. корпусом на поч. 1980-х рр. На Пн. Сх. вiд собору – рештки прямокут. корпусу серед. 18 ст. (стоїть на пiдмурках розiбраних оборон. мурiв), де 1788–1819 діяло Путивл. духовне училище, на Пд. Сх. – напiврозвалена прямокутна (з 2-ма симетрично прибуд. тамбурами) проскурня, датована кiн. 19 ст. Крiм того, нинi монастир. комплекс включає корпуси готелю та келiй, садиб. будинок, будинок настоятельки, госп. приміщення. Унiкал. є пiдпiрна стiна, зведена 1620 пiд пн. схилом монастир. пагорба видат. зодчим О. Радишевським. Це єдина вціліла донині його споруда, що вимагає реконструкції. 1654 обитель вiдвiдав Антiохiй. патрiарх Макарiй, син та особистий секр. якого архiдиякон Павло Алепський у своїх нотатках залишив опис монастиря; тут поховані митрополит Аккарський Єремiя та грец. єпископ Неофiт. Існує припущення, що саме Неофiт 1559 подарував Г. Гойськiй чудотворну iкону, нинi відому як Почаївська. Монастир мав багату бібліотеку, розміщену в спец. прибудовi до Зосимо-Савватiїв. придiлу. Серед її раритетiв – Острозька Бiблiя, Євангелiє з типографiї Мамоничiв, Євангелiє Учительне та iн. З огляду на бiднiсть та занепад монастиря широкої благодiйн. дiяльностi він не вів, проте пiд час воєн. дій в обителi влаштовували шпиталi для поранених, пiд час голоду ченцi надавали посильну допомогу продуктами. Один із настоятелів монастиря архімандрит Іпатій (Запольський) ще до прийняття чернецтва як парафіял. священик 1813–31 зробив запобіжнi щеплення проти віспи більш ніж 20 тис. дітям. За це він отримав сан протоієрея, грош. винагороду та золоту медаль. Навесні 1922 рад. влада конфіскувала коштовності – 2 пуди 14 фунтів срiбла та 2 дiаманти, у вересні того ж року закрила монастир. У будівлях організували повіт. будинок інвалідів, деякі ченці похилого віку залишилися проживати у ньому як підопічні. У 1930-х рр. Ф. Ернст спробував врятувати обитель від знищення та запропонував передати реліг. громаді, однак влада влаштувала у ній школу ФЗУ (фабрично-завод. учнівства). З поч. нім. окупації 1941 у нижньому храмі собору відновлено богослужіння, знову перервані 1945. Знач. шкоди монастирю завдано у повоєн. час, коли тут діяв вироб. майданчик військ. заводу а/с № 25 (його керівництво спотворило перебудовами всі корпуси і навіть планувало знищити собор). Однак згодом монастирю надано статус пам’ятки архітектури, на його тер. вирішено організувати істор.-культур. заповідник (відреставровано дзвіницю та келій. корпус). 1991 монастир. комплекс передано УПЦ МП. Спочатку він функцiонував як чол., 1997 статус змiнено на жiн. (саме тодi розпочалося його вiдродження). Гол. святиня монастиря – копія чудотвор. Молчен. ікони Пресвятої Богородиці, написана 1724 місц. іконописцем I. Георгієвим за правлiння iгумена Мойсея. Після закриття обителі 1922 її переховували парафіяни, згодом вона опинилася у архімандрита Тихона (Парфентьєва), після його смерті 1961 – у старости Микол. молитов. будинку П. Секерiна, вдова якого передала святиню благочин. протоiєрею Георгію (Козаченку). 7 травня 1995 ікона урочисто перенесена в Спасо-Преображен. собор Путивля, звідти – в Молчен. монастир. Відтоді щороку 7 травня проводять хресний хід від собору до монастиря за участі духовенства всієї Конотоп. єпархії. Від 1997 монастир очолює ігуменя Феодосія (Запольська). Станом на 2019 у ньому несуть послух 17 насельниць, зокрема 1 iгуменя, 11 монахинь, 4 інокині, 1 послушниця.

Літ.: Преображенский П. (епископ Чигиринский Павел). Путивльский Молченский Печерский монастырь. К., 1877; Левитский И., свящ. Город Путивль. Москва, 1905; Рябинин И. М. История о Путивле, уездном городе Курской губернии. Путивль, 1911; Вечерский В. В., Логвин Г. Н. Чернигов. Новгород-Северский. Глухов. Путивль. Москва, 1965; Гильбо И. А., Луговской А. В. Путивль: Фотопутеводитель. К., 1992; Вечерський В. Пам’ятки архiтектури й мiстобудування Лiвобережної України. К., 2005; Чурочкин А., прот., Луговской А. В., Гильбо И. А. Путивльский Молченский монастырь. К., 2012.

протоiєрей Олександр (Чурочкiн)

Рекомендована література

Преображенский П. (епископ Чигиринский Павел). Путивльский Молченский Печерский монастырь. К., 1877;
Левитский И., свящ. Город Путивль. Москва, 1905;
Рябинин И. М. История о Путивле, уездном городе Курской губернии. Путивль, 1911;
Вечерский В. В., Логвин Г. Н. Чернигов. Новгород-Северский. Глухов. Путивль. Москва, 1965;
Гильбо И. А., Луговской А. В. Путивль: Фотопутеводитель. К., 1992;
Вечерський В. Пам’ятки архiтектури й мiстобудування Лiвобережної України. К., 2005;
Чурочкин А., прот., Луговской А. В., Гильбо И. А. Путивльский Молченский монастырь. К., 2012.