Молченський печерський Різдва Пресвятої Богородиці жіночий монастир

Визначення і загальна характеристика

МО́ЛЧЕНСЬКИЙ ПЕЧЕ́РСЬКИЙ РІЗДВА́ ПРЕСВЯТО́Ї БОГОРО́ДИЦІ ЖІНО́ЧИЙ МОНАСТИ́Р Засн. на­прикінці 16 ст. у м. Путивль (нині Сум. обл.) як по­двірʼя заміської Молчен. пустині (назва походить від болота Молче), нині ві­домої як Софронієва пустинь побл. с. Нова Слобода Путивл. р-ну. Перша документал. згадка про обитель вміщена в «Путивльских писцовых книгах» за 1591, iмʼя першого iгумена Iллi зга­дане у патрiаршiй грамотi вiд 5 вересня 1597 (до бiльшов. пере­вороту 1917 в монастирi як святиня збе­рiгався його посох, вмiщений у спец. футляр). Первісно монастир роз­ташовувався на т. зв. осадному дворi, де до серед. 18 ст. діяла церква св. Флора i Лавра. Нині гол. спорудою є собор. храм на честь Рiздва Пресвятої Бого­родицi. У рiзних наук. працях дату зведе­н­ня його трактують по-рiз­ному: вiд часiв Iвана IV Грозного (1580-i рр.) до 1630-х рр. Храм зведено на «пiдклiтi», яку із Зх. і Пд. оточує вiдкрита аркада-галерея («гульбище»). У нижньому ярусi — вiвтар на честь свята Собору Пресвятої Богородицi (вiд­­значають на 2-й день пiсля Рiздва Христового), колишня трапезна з квадрат. стовпом посерединi та невелика ризниця. Другий ярус мав 3 престоли, центр. із яких посвячений на честь Рiздва Пресвятої Богородицi (спочатку — на честь Cвятої Софiї Премудростi Божої), пн. — на честь покровителiв бджiльництва Зосими та Сав­ватiя Соловецьких (монастир в давнину мав великi бортниц. угi­д­дя), 3-й не мав спецiально зведеного примiще­н­ня і роз­ташовувався у сх. частинi галереї. Спочатку вiн посвячений на честь апостола Тимофiя, а за правлi­н­ня архi­мандрита Паiсiя (Бєговича; із походже­н­ня серб, керував 1784–94 і 1796–1818) його пере­освячено на честь Симеона та Сави Сербських. Пiд час пожежi 25 сiчня 1921 повністю вигорiв (при цьому обвалилося склепi­н­ня), від­тоді не вiдновлений. У товщi стiни, що роз­дiляє центр. і пн. придiли, знаходяться сходи до таєм. примi­ще­н­ня — восьмикут. «кiмнати Лже­дмитрiя» (його резиденція на­прикінці 1604 — у 1-й пол. 1605). Нинi храм є асиметр. спорудою вис. бл. 35 м. Він належить до типу багатофункцiон. споруд церква-фортеця, тому первiсно його оточували фортечні мури (зведенi 1602–04), план яких тя­­жiв до шестикутника. Із втратою монастирем оборон. функцiй у 18–19 ст. мури по­ступово пере­будовано, частково знищено, а подекуди включено у новi споруди госп. і житл. при­значе­н­ня. Так, квадратну башту над гол. брамою надбудовано восьми­гран. ярусом — восьмериком і пере­творено на дзвiницю, кутову круглу Татар. башту включено у нову трапезну палату. На одній лінії з нею 1866–69 у формах псевдо­вiзант. стилю зведено теплий храм на честь Рiздва Iоан­на Предтечi. Автор плану — арх. Курс. губ. (Росія) О. Гросс, зовн. ви­гляду та деталей декору — проф. АМ у С.-Петербурзі Д. Грімм. Оскільки нова церква вирізнялася по­­рiвняно великою місткістю та мала систему «пневмат.» опале­н­ня, після освяче­н­ня тут зосере­дилося лiтург. життя обителi (у старому соборi вiдправляли лише раннi лiтургiї у днi престол. свят — 4–5 разiв на рiк). Бічні вівтарі цер­кви Рiздва Iоан­на Предтечi облаштовано на честь святителів Миколая Чудотворця (пн.) і Тихона Задонського (пд.). Пiсля лiк­вiдацiї монастиря у 1930-х рр. зруйновано свiтл. барабан із куполом, 1949 споруду кардинально пере­будовано, внаслiдок чого зʼявилося звич. 3-поверх. приміще­н­ня, в якому лише вiвтарна абсида нагадувала про первiсне при­значе­н­ня. 2014 роз­почато вiд­будову церкви, станом на 2019 триває вiдновле­н­ня свiтл. барабана з куполом. З Пд. монастир. двiр обмежений 2-поверх. колиш. настоятел. корпусом (нинi — сестринський), збудованим у де­­кiлька етапiв (у пiдвалах збереглися рештки оборон. мурiв 1602–04). Руйнівна дiя ґрунт. вод спричинила зсуви пiд пд. фасадом, тому 2018 проведено роботи із убезпече­н­ня споруди вiд сповзан­ня в бiк р. Сейм, як це від­булося зі сх. корпусом на поч. 1980-х рр. На Пн. Сх. вiд собору — рештки прямокут. корпусу серед. 18 ст. (стоїть на пiдмурках роз­i­браних оборон. мурiв), де 1788–1819 діяло Путивл. духовне училище, на Пд. Сх. — напiврозвалена прямокутна (з 2-ма симетрично прибуд. тамбурами) проскурня, датована кiн. 19 ст. Крiм того, нинi монастир. комплекс включає корпуси готелю та келiй, садиб. будинок, будинок настоятельки, госп. приміще­н­ня. Унiкал. є пiдпiрна стiна, зведена 1620 пiд пн. схилом монастир. пагорба видат. зодчим О. Радишевським. Це єдина вціліла донині його споруда, що вимагає рекон­струкції. 1654 обитель вiдвiдав Антiохiй. патрiарх Макарiй, син та особистий секр. якого архiдиякон Павло Алепський у своїх нотатках залишив опис монастиря; тут поховані митрополит Ак­карський Єремiя та грец. єпис­коп Неофiт. Існує припуще­н­ня, що саме Нео­фiт 1559 подарував Г. Гойськiй чудотворну iкону, нинi ві­дому як Почаївська. Монастир мав багату бібліотеку, роз­міщену в спец. прибу­довi до Зосимо-Сав­ватiїв. придi­лу. Серед її раритетiв — Острозька Бiблiя, Євангелiє з типо­графiї Мамоничiв, Євангелiє Учительне та iн. З огляду на бiднiсть та занепад монастиря широкої благо­дiйн. дiяльностi він не вів, проте пiд час воєн. дій в обителi влаштовували шпиталi для поранених, пiд час голоду ченцi надавали посильну допомогу продуктами. Один із настоятелів монастиря архімандрит Іпатій (Запольський) ще до прийня­т­тя чернецтва як парафіял. священик 1813–31 зробив запобіжнi щепле­н­ня проти віспи більш ніж 20 тис. дітям. За це він отримав сан протоієрея, грош. винагороду та золоту медаль. Навесні 1922 рад. влада конфіскувала коштовності — 2 пуди 14 фунтів срiбла та 2 дiаманти, у вересні того ж року закрила монастир. У будівлях організували повіт. будинок інвалідів, деякі ченці похилого віку залишилися проживати у ньому як пі­допічні. У 1930-х рр. Ф. Ернст спробував врятувати обитель від знище­н­ня та за­пропонував пере­­дати реліг. громаді, однак влада влаштувала у ній школу ФЗУ (фабрично-завод. учнівства). З поч. нім. окупації 1941 у нижньому храмі собору від­новлено богослужі­н­ня, знову пере­рвані 1945. Знач. шкоди монастирю зав­дано у повоєн. час, коли тут діяв вироб. май­данчик військ. заводу а/с № 25 (його керівництво спотворило пере­будовами всі корпуси і навіть планувало знищити собор). Однак згодом монастирю на­дано статус памʼят­ки архітектури, на його тер. вирішено організувати істор.-культур. заповід­ник (від­ре­ставровано дзвіницю та келій. корпус). 1991 мона­стир. комплекс пере­дано УПЦ МП. Спочатку він функцiонував як чол., 1997 статус змiнено на жiн. (саме тодi роз­почалося його вiдроджен­ня). Гол. святиня монастиря — копія чудотвор. Молчен. ікони Пресвятої Богородиці, написана 1724 місц. іконописцем I. Георгієвим за правлi­н­ня iгумена Мойсея. Після закри­т­тя обителі 1922 її пере­ховували парафіяни, згодом вона опинилася у архімандрита Тихона (Парфентьєва), після його смер­ті 1961 — у старости Микол. молитов. будинку П. Секерiна, вдова якого пере­дала святиню благочин. протоiєрею Георгію (Козаченку). 7 травня 1995 ікона урочисто пере­несена в Спасо-Пре­ображен. собор Путивля, звідти — в Молчен. монастир. Від­тоді щороку 7 травня проводять хресний хід від собору до монастиря за участі духовенства всієї Конотоп. єпархії. Від 1997 монастир очолює ігуменя Феодосія (Запольська). Станом на 2019 у ньому несуть послух 17 насельниць, зокрема 1 iгуменя, 11 монахинь, 4 інокині, 1 послушниця.

Літ.: Преображенский П. (епи­скоп Чигиринский Павел). Путивльский Молченский Печерский монастырь. К., 1877; Левитский И., свящ. Город Путивль. Мос­ква, 1905; Рябинин И. М. История о Путивле, уездном городе Курской губернии. Путивль, 1911; Вечерский В. В., Логвин Г. Н. Чернигов. Новгород-Северский. Глухов. Путивль. Москва, 1965; Гильбо И. А., Луговской А. В. Путивль: Фотопутеводитель. К., 1992; Вечерський В. Памʼятки архiтектури й мiстобуду­ван­ня Лiв­обережної України. К., 2005; Чурочкин А., прот., Луговской А. В., Гильбо И. А. Путивльский Молченский мона­стырь. К., 2012.

протоi­єрей Олександр (Чурочкiн)

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю