МʼЯСТКІ́ВСЬКИЙ Андрій Пилипович (14. 01. 1924, с. Соколівка, нині Крижоп. р-ну Вінн. обл. — 17. 11. 2003, Київ) — письмен­ник, драматург, пере­кладач. Член НСПУ (1955). Учасник 2-ї світової вій­ни. Закін. Тульчин. фельд­шер.-акушер. школу (Вінн. обл., 1947), навч. в якій роз­почав ще 1939 і його пере­рвала вій­на, Вінн. пед. ін­ститут (1964). Працював фельдшером, від 1953 — учителем у рідному селі, від 1955 — ред. видавництва «Молодь» (Київ), завідувач від­ділу прози ж. «Дні­про». Дебютував 1938 віршем у вінн. г. «Молодий більшовик». Автор лірич. зб. «Над Бугом-рікою» (1955), «Від землі» (1957), «Там, серед поля» (1958), «Обрії» (1959), «Тятива» (1963), «Літо вповні» (1969), «Пере­селе­н­ня зірниць» (1972), «Дорога через молодість» (1973), «Таємниця вогню» (1976), «Руки над колосками» (1977), «Іванів вогонь» (1983), «Пізня райдуга» (1984), «Мелодія високої трави» (1988) та ін. У своїх поезіях натхнен­но і яскраво оспівав материн. любов та любов до України, показав драм. сторінки нар. боротьби у роки 2-ї світової вій­ни. Дивосвіт рідної землі, високість духу її трудівників, орган. звʼязок з нар.-пісен. традиціями, щирість і світлий оптимізм — характерні риси його лірики. Низку віршів М. покладено на музику (популярності набули пісні «На калині мене мати колихала» та «Під­кручу я чорнії вуса», музика В. Верменича). У поет. зб. для дітей «У роботі щохвилини помагають нам машини», «Киця прокидається» (обидві — 1959), «Палочка-стукалочка» (1965), «Буслові імена» (1968), «Яблука для мами» (1969), «Веселий пилосос» (1973), «Кличемо горличку» (1979), «Живе джерельце» (1984) та ін., зб. оповідань «Росте в лісі Берізка» (1970), «Острів Зеленого Селезня» (1972), «Куди пішов дощик» (1981), у повістях «Хлопці з Бубни» (1967), «Ходімо по райдузі» (1974), «Фет-Фрумос і Котигорошко» (1978), пʼєсах «Донька Білої Берези» (1970), «Бенгальський килим» (1980) на­прочуд чудово вивів образи своїх маленьких друзів, оспівав дитинство, сповнене романт. прагнень, бажа­н­ня швидше пі­знати світ, землю, людей. М. уві­йшов в історію укр. літ-ри також як майстер худож. прози, як талановитий оповід­ач. Його проза роз­криває кращі риси характерології українського народу: любов до землі, свободолюбність, патріотизм, сві­домість обовʼязку, невичерп. гумор. Написав романи «Жито на камені» (1960), «Місяць вересень» (1965), «Земля — не мачуха» (1974), «Іван Отара» (1987), «Лють» (1996; одне з найправдивіших від­ображень в укр. літературі трагіч. подій нім.-рад. вій­ни), повісті «Вирій» (1965), «Через вогонь» (про академік Д. Заболотного), «Червоні черешні» (обидві — 1971), кн. новел і образків «При світлі соняшників» (1967), «Айстри минулої осені» (1981). Усі за­знач. твори опубл. у Києві, деякі з них пере­кладені молд. і рос. мовами. Ви­ступав також як пере­кладач молд. і тадж. казок, творів румун. та молд. (М. Емінеску, Й. Ватаману, Є. Букова, Н. Кабака, П. Боцу, Ф. Мунтяну, П. Кимпʼяну та ін.), євр. (Й. Бухбіндера), рос. (О. Блока) письмен­ників. В остан­ні роки життя М. був прикутий до ліжка, але літ. творчості не полишав. По собі залишив знач. рукопис. спадок.