МУРА́ШКО Олександр Олександрович (до 1891 — Крачковський; 26. 08 (07. 09). 1875, Київ — 14. 06. 1919, там само) — живописець, педагог. Пасинок Олександра, племін­ник Миколи Мурашків. Член Нового товариства художників (1904), Мюнхен. сецесіону (1911), Товариства пере­движників (1916). Навч. у Київ. рисув. школі М. Мурашка, С.-Пе­тербур. АМ (1894–1900; від 1897 — у майстерні І. Рєпіна). За про­грамну картину «Похорон кошового» (1900) здобув право по­їздки до Європи (1901–03). Пере­буваючи у Парижі, писав порт­рети та картини з вулич. життя міста. У Мюнхені від­відував студію А. Ажбе. 1904–07 жив у С.-Пе­тербурзі. Повернувся до Києва. Один з організаторів Київ. товариства художників (1916). Викладав у Київ. худож. училищі (1909–12). Спільно з А. Крюгер-Праховою від­крив студію (1913–17). Один із фундаторів (1917), проф. майстерні живопису (1917–19) Укр. АМ (Київ). Брав активну участь у закордон. ви­ставках у Парижі, Відні, Амстердамі, Мюнхені, Венеції, що сприяло залучен­ню укр. малярства до контекс­ту європ. худож. процесів. Персон. ви­ставки — 1909 у Берліні, Дюс­сельдорфі, Кельні. Належить до когорти митців, які заклали під­валини нац. культури 20 ст. Май­стер порт­рета і жанр. полотен, М. створив систему живопису, в якій органічно по­єд­нав традиції вітчизн. реаліст. школи з світло­просторовими ознаками ім­пресіонізму та декор. узагальне­н­нями модерну. В істор. і жанр. картинах вірність натурі по­єд­нував із декор. екс­пресією кольору, віртуозністю мазка, ефектами пленер. живопису. Порт­рети від­значаються психологізмом, упевненим рисунком, вільною живописністю. Застрелений ніч­ним патрулем ВЧК у Києві; на Лукʼянів. кладовищі йому встановлено над­гробок (автори Р. Гавриленко, М. Химич, кер. М. Стороженко). Деякі картини зберігаються в НХМ (Київ), Нац. музеї у Львові, Дні­проп. (нині Дні­про), Одес., Харків. ХМ. Про жит­тя митця Д. Добріян уклала кн. «“Эти десять лет большого, глубокого счастья...”: Спогади Маргарити Мурашко» (К., 2016).