Науки соціологія

НАУ́КИ СОЦІОЛО́ГІЯ — галузева соціологічна дисципліна, що ви­вчає процеси становле­н­ня науки як соціального ін­ституту, соціальну організацію спільної діяльності наукових колективів і функції науки в сучасному су­спільстві. Перші дослідж. із Н. с. започатковано у 1930-х рр., найбільше пошире­н­ня і роз­виток вона отримала у США і Великій Британії. Дослідники Р. Мертон, А. Койре, Дж. Аґас­сі ви­вчали взаємодію науки та су­спільства і стверджували, що пі­знавал. діяльність багато в чому детермінована соц. процесами, від­носинами, пере­говорами. При цьому взаємодії між вченими регулює специфічна система цін­ностей, норм і установок, які є етосом науки, що регулює моральні прин­ципи наук. діяльності. Соц. вплив на науку роз­глядали як певні соц. замовле­н­ня на актуальні для су­спільства теми і напрями досліджень. Але на першому етапі роз­витку Н. с. логіка від­кри­т­тя, об­ґрунтува­н­ня і роз­виток наук. теорії, зміст наук. знань вважали автономними, ніяк не повʼязаними з соц. умовами, винятково залежними лише від пі­знавал. діяльності вчених. Зав­да­н­ня соціолога полягало у ви­вчен­ні зовн. соц. і культур. умов, соц. контекс­ту та його впливу на науку, а також дослідж. взаємовід­носин між індивідами, які за­ймаються наук. пі­зна­н­ням. По суті, саме ці зав­да­н­ня ви­значили подальший роз­виток Н. с., в якій виникли 2 напрями дослідж.: макро- і мікросоціол. (див. Макросоціологія, Мікросоціологія).

У серед. 1970-х рр. сформувалася т. зв. сильна про­грама соціології зна­н­ня Единбур. школи, пред­ставлена працями Д. Блура, Б. Барнса, Г. Кол­лінза, Д. Мак­кензі, найбільшу популярність серед них отримала моно­графія Д. Блура «Knowledge and Social Ima­ge­ry» («Зна­н­ня та соціальна образність», 1976). На формува­н­ня теор. позиції цієї школи вплинула праця Т. Куна «The Struc­ture of Scientific Revo­lutions» («Структура наукових революцій», 1962). У межах Единбур. школи науку ро­зуміють як соц. кон­структ, від­ображений у системах зна­н­ня структури су­спільства. Д. Блур та ін. пред­ставники т. зв. сильної про­грами вважали, що зна­н­ня є особл. кон­струкцією та не від­ображає обʼєктивну реальність, а отже, поня­т­тя «обʼєктивна істина» до зна­н­ня не варто за­стосовувати. Він також стверджував, що матем. і логічна примусовість мають соц. природу. Впорядковувати матеріал. обʼєкти можна нескінчен. способами, для обмеже­н­ня цієї нескінчен­ності потрібно ві­ді­брати найтиповіші процедури і операції з матем. обʼєктами. Тому можна стверджувати, що наук. зна­н­ня є конвенціональним за своєю природою, а наука — це зна­н­ня певних соц. груп, що було сформовано за певними правилами та методами, про які домовилися фахівці у ви­значених наук. галузях. Істина в науці виконує регулятивну функцію, вона є не обʼєктивною, а від­носною.

У 2-й пол. 20 ст. Н. с. доповнила концепція науки як від­носно автоном. соц. поля П. Бурдьє. Динаміка поля науки залежить від роз­поділу 3-х видів капіталів: соц. (мережі зна­йомств у наук. спів­товаристві), культур. (рівня освіти і накопичених у подальшому наук. знань) і символіч. (ви­знан­ня та довіри серед колег). Стратегії поведінки вченого у наук. полі роз­глядають як інвестиції, що перед­бачають можливість отрима­н­ня символіч. вигоди (ви­зна­н­ня, пре­стиж. посад, грантів, премій). Оцінка шансів на їхнє отрима­н­ня залежить від обсягу і структури накопиченого вченим особистого капіталу. Мікросоціол. дослідж. лаборатор. практик Н. с. роз­винені у працях Б. Латура. На його думку, саме лабораторії ви­ступають від­правними точками НТП. Разом з тим усі алгоритми дослідж. і їхні результати, отримані та спочатку від­працьовані в лабораторіях, за­стосовують не лише для отрима­н­ня нових знань і роз­робле­н­ня нових технологій, але і для практ. обслуговува­н­ня багатьох сфер діяльності, зокрема с. господарства. Для забезпече­н­ня вільного пошире­н­ня наук. фактів необхідно створити мережі, всередині яких буде під­тримуватися їхня ефективність. У зовн. світі лабораторії діють як частина більш великих соціотех. мереж. На думку багатьох дослідників Н. с., на­справді не лабораторії, а ці мережі і є гол. ді­йовими особами виробництва наук. факту. Ситуація зі­ткне­н­ня мереж з виробництва наук. факту окреслена Б. Латуром і Р. Кол­лінзом як контроверза. У момент виникне­н­ня нової наук. про­блеми нею одночасно починають за­йматися кілька конкрет. колективів. Р. Кол­лінз по­значив їх термінами «ключовий набір екс­пертів» або «ключові екс­перти». Від того, хто з них пере­може у змаган­ні за фінансува­н­ня дослідж., залежить, хто буде автором нового від­кри­т­тя у сучас. науці. У 1990–2000-і рр. у фокус уваги соціологів потрапив феномен, що отримав назву «втруча­н­ня публіки у наук. політику». В сучас. наук. діяльності виникають мас­штабні між­нар. контроверзи, в яких пере­тинаються числен­ні групи, що презентують точки зору публіки, бізнесу, політики. Прикладами таких зі­ткнень є дебати з приводу екол. без­пеки, протести проти будівництва АЕС у Європі, суперечки про клонува­н­ня і генетично модифіковані продукти тощо. Крім того, погірше­н­ня екон. ситуації в Європі та США (кризи поч. 2000-х рр., 2008, 2020) призводить до не­стачі фінансува­н­ня наук. дослідж. у багатьох галузях. Нині вчені зацікавлені у залучен­ні до своїх дослідж. не лише держ. про­грам, а й потенц. приват. донорів. Сучасні наук. дослідж., особливо у природн. і біо­мед. науках, стали у 2-й пол. 20 ст. колектив. про­грамами. Більше не існує вчених, які роблять від­кри­т­тя поодинці в своїх лабораторіях. Більшість сучас. наук. проектів вимагають створе­н­ня між­нар. команд для своєї реалізації, великих коштів і складного обладна­н­ня. Результати цих дослідж. публікують у ста­т­тях в спів­­авторстві дослідники з різних країн. Такі сут­тєві транс­формації наук. діяльності призводять до зміни предмета Н. с. Остан­ні дослідж. у цій галузі присвяч. еволюції університет. науки, конфлікту інте­ресів бізнесу і наук. спів­товариства, а також про­блемі фальсифікації результатів наук. дослідж. для отрима­н­ня фінансува­н­ня.

Літ.: R. Merton. Sociology of Science and Sociology as Science. New York, 2010; Жэнгра И. Социология науки / Пер. с франц. Москва, 2017.

Н. Б. Отрешко

Завантажити статтю