Науки соціологія

НАУ́КИ СОЦІОЛО́ГІЯ  — галузева соціологічна дисципліна, що вивчає процеси становлення науки як соціального інституту, соціальну організацію спільної діяльності наукових колективів і функції науки в сучасному суспільстві. Перші дослідж. із Н. с. започатковано у 1930-х рр., найбільше поширення і розвиток вона отримала у США і Великій Британії. Дослідники Р. Мертон, А. Койре, Дж. Аґассі вивчали взаємодію науки та суспільства і стверджували, що пізнавал. діяльність багато в чому детермінована соц. процесами, відносинами, переговорами. При цьому взаємодії між вченими регулює специфічна система цінностей, норм і установок, які є етосом науки, що регулює моральні прин­ципи наук. діяльності. Соц. вплив на науку розглядали як певні соц. замовлення на актуальні для суспільства теми і напрями досліджень. Але на першому етапі розвитку Н. с. логіка відкриття, обґрунтування і розвиток наук. теорії, зміст наук. знань вважали автономними, ніяк не пов’язаними з соц. умовами, винятково залежними лише від пізнавал. діяльності вчених. Завдання соціолога полягало у вивченні зовн. соц. і культур. умов, соц. контексту та його впливу на науку, а також дослідж. взаємовідносин між індивідами, які займаються наук. пізнанням. По суті, саме ці завдання визначили подальший розвиток Н. с., в якій виникли 2 напрями дослідж.: макро- і мікросоціол. (див. Макросоціологія, Мікросоціологія).

У серед. 1970-х рр. сформувалася т. зв. сильна програма соціології знання Единбур. школи, представлена працями Д. Блура, Б. Барнса, Г. Коллінза, Д. Маккензі, найбільшу популярність серед них отримала монографія Д. Блура «Knowledge and Social Ima­ge­ry» («Знання та соціальна образність», 1976). На формування теор. позиції цієї школи вплинула праця Т. Куна «The Struc­ture of Scientific Revo­lutions» («Структура наукових революцій», 1962). У межах Единбур. школи науку розуміють як соц. конструкт, відображений у системах знання структури суспільства. Д. Блур та ін. представники т. зв. сильної програми вважали, що знання є особл. конструкцією та не відображає об’єктивну реальність, а отже, поняття «об’єктивна істина» до знання не варто застосовувати. Він також стверджував, що матем. і логічна примусовість мають соц. природу. Впорядковувати матеріал. об’єкти можна нескінчен. способами, для обмеження цієї нескінченності потрібно відібрати найтиповіші процедури і операції з матем. об’єктами. Тому можна стверджувати, що наук. знання є конвенціональним за своєю природою, а наука — це знання певних соц. груп, що було сформовано за певними правилами та методами, про які домовилися фахівці у визначених наук. галузях. Істина в науці виконує регулятивну функцію, вона є не об’єктивною, а відносною.

У 2-й пол. 20 ст. Н. с. доповнила концепція науки як відносно автоном. соц. поля П. Бурдьє. Динаміка поля науки залежить від розподілу 3-х видів капіталів: соц. (мережі знайомств у наук. співтоваристві), культур. (рівня освіти і накопичених у подальшому наук. знань) і символіч. (визнан­ня та довіри серед колег). Стратегії поведінки вченого у наук. полі розглядають як інвестиції, що передбачають можливість отримання символіч. вигоди (визнання, престиж. посад, грантів, премій). Оцінка шансів на їхнє отримання залежить від обсягу і структури накопиченого вченим особистого капіталу. Мікросоціол. дослідж. лаборатор. практик Н. с. розвинені у працях Б. Латура. На його думку, саме лабораторії виступають відправними точками НТП. Разом з тим усі алгоритми дослідж. і їхні результати, отримані та спочатку відпрацьовані в лабораторіях, застосовують не лише для отримання нових знань і розроблення нових технологій, але і для практ. обслуговування багатьох сфер діяльності, зокрема с. господарства. Для забезпечення вільного поширення наук. фактів необхідно створити мережі, всередині яких буде підтримуватися їхня ефективність. У зовн. світі лабораторії діють як частина більш великих соціотех. мереж. На думку багатьох дослідників Н. с., насправді не лабораторії, а ці мережі і є гол. дійовими особами виробництва наук. факту. Ситуація зіткнення мереж з виробництва наук. факту окреслена Б. Латуром і Р. Коллінзом як контроверза. У момент виникнення нової наук. проблеми нею одночасно починають займатися кілька конкрет. колективів. Р. Коллінз позначив їх термінами «ключовий набір експертів» або «ключові експерти». Від того, хто з них переможе у змаганні за фінансування дослідж., залежить, хто буде автором нового відкриття у сучас. науці. У 1990–2000-і рр. у фокус уваги соціологів потрапив феномен, що отримав назву «втручання публіки у наук. політику». В сучас. наук. діяльності виникають масштабні міжнар. контроверзи, в яких перетинаються численні групи, що презентують точки зору публіки, бізнесу, політики. Прикладами таких зіткнень є дебати з приводу екол. безпеки, протести проти будівництва АЕС у Європі, суперечки про клонування і генетично модифіковані продукти тощо. Крім того, погіршення екон. ситуації в Європі та США (кризи поч. 2000-х рр., 2008, 2020) призводить до нестачі фінансування наук. дослідж. у багатьох галузях. Нині вчені зацікавлені у залученні до своїх дослідж. не лише держ. програм, а й потенц. приват. донорів. Сучасні наук. дослідж., особливо у природн. і біомед. науках, стали у 2-й пол. 20 ст. колектив. програмами. Більше не існує вчених, які роблять відкриття поодинці в своїх лабораторіях. Більшість сучас. наук. проектів вимагають створення міжнар. команд для своєї реалізації, великих коштів і складного обладнання. Результати цих дослідж. публікують у статтях в спів­авторстві дослідники з різних країн. Такі суттєві трансформації наук. діяльності призводять до зміни предмета Н. с. Останні дослідж. у цій галузі присвяч. еволюції університет. науки, конфлікту інте­ресів бізнесу і наук. співтовариства, а також проблемі фальсифікації результатів наук. дослідж. для отримання фінансування.

Рекомендована література

1. R. Merton. Sociology of Science and Sociology as Science. New York, 2010;
   Google Scholar Internet
2. Жэнгра И. Социология науки / Пер. с франц. Москва, 2017.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю