Наукове товариство імені Шевченка

Визначення і загальна характеристика

НАУКО́ВЕ ТОВАРИ́СТВО І́МЕНІ ШЕВЧЕ́НКА — най­старіше наукове товариство в Україні. У його істор. роз­витку ви­окремлюють 5 періодів.

Перший період (1873–92). НТШ засн. у Львові як літ. товариство з ініціативи громад. діячів Над­дні­прянщини та Галичини народниц. спрямува­н­ня (О. Кониського, В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Бучинського, О. Огоновського, К. Сушкевича, Є. Желехівсь­кого та ін.) і за фінанс. під­тримки меценатів (Є. Милорадович, Д. Пильчикова, М. Жученка, С. Качали та ін.). Статут затв. у Галицькому намісництві 11 грудня 1873. Член НТШ ставили за мету «вспомагати роз­вій руської словесности» через ви­да­н­ня та фінансува­н­ня друку окремих книг і літ. часописів, для чого було при­дбано друкарню, що почала роботу в лютому 1874. За перші 18 р. у друкарні НТШ ви­йшло понад 920 книжок наук., наук.-популяр., худож. (белетрист.) і навч. характеру. Від 1885 воно опікувалося ви­да­н­ням часопису «Зоря», що у 1890-х рр. став всеукр. літ. органом. У початк. період видавн. діяльність була ви­значал. для НТШ, що зумовлено тогочас. зав­да­н­нями ін­ституції, сформульов. її засн. у статут. положе­н­нях.

Другий період (1892–1913). З ініціативи О. Кониського і О. Барвінського 1892 прийнято новий статут, згідно з яким Товариство реорганізовано у наук. ін­ституцію. У цей період воно роз­вивалося, творячи нац. науку, що, завдяки зуси­л­лям провід. чл. НТШ, досягла європ. рівня. Ключова по­стать цього періоду — голова Товариства у 1897–1913 М. Грушевський, ви­значні діячі — голова Філол. секції І. Франко та секр. НТШ В. Гнатюк. Від­повід­но до нового статуту 1898, Товариство мало кілька категорій чл.: звич., дійсні, засн. і почесні. Перших дійс. чл. обрано 1899, ними стали: В. Антонович, Ф. Вовк, М. Грушевський, С. Дністрянський, М. Зобків, К. Левицький, B. Охримович, Ю. Сіцінський, П. Стебельський, О. Терлецький, C. Томашівський, Я. Шульгин (від істор.-філос. секції); О. Барвінський, В. Гнатюк, М. Дикарів, І. Кокорудз, О. Колес­са, О. Кониський, В. Косовський, С. Смаль-Стоцький, К. Студинський, І. Франко (від філол. секції); Г. Величко, І. Верхратський, І. Горбачевський, О. Дакура, В. Левицький, П. Огоновський, Є. Озаркевич, І. Пулюй, Щ. Сельський, О. Черняхівський (від матем.-природописно-лікар. секції). Наук. праця була сконцентров. в істор.-філос., філол. і матем.-природописно-лікар. секціях, що мали у своєму складі низку комісій: правничу (створ. 1894), археогр. (1896), етногр., лікар. (обидві — 1898), язикову (мовну; 1899), статист. (1906), бібліогр., фізіогр. (обидві — 1909). У 1892 організовано Наукового товариства імені Шевченка Музей та Бібліотеку Наукового товариства імені Шевченка, засн. гол. друк. період. орган — ж. «Записки Наукового товариства імені Шевченка» (до 1913 ви­йшло друком загалом 114 т. — від 1-го до 116-го, 99-й і 100-й пропущені). Згодом засн. й ін. вид.: «Часопись правнича» (1894–1900 ви­йшло 7 щоріч.; 1900–12 — 10 т. під на­звою «Часопись правнича і економічна»), «Руська історична бібліотека» (1894–1904, 9 т.), «Жерела до історії України-Руси» (1895–1924, 11 т.), «Етно­графічний збірник» (1895–1929, 40 т.), «Памʼятки українсько-руської мови і літератури» (1896–1930, 8 т.), «Збірник Математично-природописно-лікарської секції» (1897–1939, 32 т.), «Літературно-науковий вісник» (1898–1914, 66 т.); «Збірник Історично-філософічної секції» (1898–1934, 17 т., зокрема 8 т. «Історії України-Руси» М. Грушевського), «Збірник Філологічної секції» (1898–1937, 23 т.), «Материяли до українсько-руської етнольоґії» (1899–1929, 22 т.), «Хроніка Наукового товариства імені Шевченка» (1900–13, 58 вип., ч. 1–56; паралельно — нім. мовою), «Правнича бібліотека» (1901–09, 2 т.), «Українсько-руська бібліотека» (1902–38, 8 т.), «Українсько-руський архів» (1906–21, 15 т.), «Студії з поля су­спільних наук і статистики» (1909–38, 5 т.), «Матеріяли до української біблїоґрафії» (1909–37, 7 т.). У цей період закладено матеріал., фінанс. і видавн. базу НТШ, зокрема 1898 і 1912 куплено 2 будинки на вул. Чернецького (нині Вин­ниченка), № 26 і 24; від­крито палітурню (1903) та книгарню (1905); для молодих дослідників і письмен­ників організовано низку імен­них грош. фондів; 1907 побудовано Академ. дім (студент. гуртожиток); 1912 власністю НТШ став маєток у с. Белелуя (нині Снятин. р-ну Івано-Фр. обл.). Від 1894 і до 1-ї світової вій­ни австр. влада фінансувала діяльність Товариства з місц. і держ. бюджетів. По­стій. прибуток воно отримувало і від діяльності друкарні, що від 1893 випускала шкіл. під­ручники, популярні вид. товариства «Просвіта». У 1890-х рр. налагоджено тісні контакти із наук. зарубіж­жям: станом на 1913 НТШ обмінювалося книжками й часописами з 236-ма наук. установами Європи, Америки, Азії та Австралії. Від 1900 чл. Товариства брали участь у між­нар. наук. кон­гресах і зʼ­їздах. По­ступово ін­ституція набула заг.-укр. значе­н­ня, стала потуж. націо- та державо­твор. фактором: чл. НТШ у своїх працях науково об­ґрунтували окремішність української мови (О. Огоновський, С. Смаль-Стоцький), історії (М. Грушевський), етносу (Ф. Вовк, В. Гнатюк) і заклали теор. під­ґрунтя для утвердже­н­ня українців як держ. нації.

Третій період (1914–44). Ці роки характеризуються спадом наук. і видавн. діяльності НТШ, що зумовлено 1-ю і 2-ю світ. вій­нами, польс. дис­кримінац. політикою в між­воєн­ну добу, браком наук. кадрів і матеріал. забезпече­н­ня. У той час ін­ституцію очолювали С. Томашівський, В. Щурат, К. Студинський, В. Левицький, І. Раковський; її актив. чл. й надалі залишалися Б. Барвінський, М. Возняк, В. Вергановський, Я.-Р. Гординський, В. Дорошенко, М. Кордуба, І.-М. Кревецький, І. Крипʼякевич, І. Свєнціцький, В. Сімович, В. Охримович, М. Зарицький, Р. Цегельський, В. Кучер, М. Мельник, І. Фещенко-Чопівський, М. Панчишин; за­явили про себе й молоді вчені М. Андрусяк, І. Карпинець, В. Кубі­йович, Я. Пастернак, Є.-Ю. Пеленський, В. Міліянчук, М. Музика, Є. Храпливий та ін. У 1920-х рр. Товариство продовжувало видавати «Записки НТШ» і «Хроніку НТШ», проте ін. серійні вид. друкувало нерегулярно. Зʼявилися нові часописи: «Лікарський вісник» (1920–39, 61 ч.), «Стара Україна» (1924–25, 48 ч.), «Українська книга» (1937–39, 20 ч.), «Сьогочасне й Минуле», «Українська музика» (обидва — 1939, 4 ч.), а також нові зб. «Праці Комісії класичної філології» (1919, 1 вип.), «Збірник Правничої комісії» (1925–29, 3 ч.), «Збірник Фізіо­графічної комісії» (1925–38, 7 вип.), «Праці Комісії шевченко­знавства» (1931–33, 2 вип.), «Праці Гео­графічної комісії» (1935, 1 вип.). За ред. І. Раковського опубл. «Українська загальна енцикльопедія» (т. 1–3, 1934–35; див. Енциклопедія). В. Кубі­йович і М. Кулицький видали «Атляс України й сумежних країв» (1937), «Гео­графію українських і сумежних земель» (1938). На 1920-і рр. припав період плід. та різнобіч. спів­праці з ВУАН, насамперед її Істор. секцією під керівництвом М. Грушевського, який і був ініціатором контактів. К. Студинського, М. Кордубу, І. Крипʼя­кевича, В. Дорошенка, В. Герасимчука (Гарасимчука), М. Мочульського та ін. залучено до автор. колективу часопису «Україна», під­готовки збірника «Західна Україна», археогр. ви­дань, участі у роботі низки комісій ВУАН (Зх. України, новішої історії України, істор. пісен­ності тощо). Між установами тривав інтенсив. книгооб­мін, спів­праця з укла­да­н­ня термінол. словників, виробле­н­ня спіл. проекту укр. правопису тощо. М. Возняка, В. Гнатюка, І. Горбачевського, С. Дністрянсь­кого, Ф. Колес­су, С. Рудницького, С. Смаль-Стоцького, К. Студинського, В. Щурата обрано академік ВУАН, водночас низка академік ВУАН стала дійс. чл. НТШ: Д. Багалій, В. Вернадський, Д. Ґраве, С. Єфремов, М. Кравчук, М. Крилов, А. Лобода, П. Тутковський, О. Яната, чл.-кор. ВУАН В. Щербина. Якщо до 1-ї світової вій­ни дійс. чл. НТШ обирали пере­важно вчених-словʼяно­знавців та україністів (Я. Бодуена де Куртене, О. Брока, А.-А. Єнсена, О. Пипіна, Ш. Сеньобоса, О. Шахматова, В. Яґича та ін.), то у між­воєн­ні роки — всесвітньо ві­домих фахівців із математики й фізики (А. Айнштайна, А. Йоффе, Ф.-Х. Кляйна, М. Крилова, М. Планка та ін.), що свідчило про ви­зна­н­ня НТШ у світ. наук. спів­товаристві. 1917 засн. Комісію для історії мистецтва, 1918 — Комісію для класич. філології, 1920 — Бактеріол.-хеміч. ін­ститут, 1929 — Комісію шевченко­знавства та сходо­знавства, 1935 — Комісії охорони природи та літературо­знавства, 1936 — Музикол. комісію та ін. У 2-й пол. 1930-х рр. працювали нові комісії істор. спрямува­н­ня — нової історії України (від 1932), старої історії України (від 1936), істор.-джерело­зна­вча. 1920 офіційно від­крито музей НТШ з кількома від­ділами: культурно-істор., природопис. (від 1932 — окремий музей), істор.-воєн. памʼяток (від 1937 — окремий музей); поповнено бібліотеку, що стала найбільшою у світі книгозбірнею україніки. Зі встановле­н­ням рад. влади Товариство ліквідовано шляхом примус. саморозпуску на Заг. зборах 14 січня 1940. В умовах нім. окупації 1941 діяльність НТШ від­новлено. Від­тоді воно працювало напів­легально. У вересні 1942 з ініціативи В. Кубі­йовича зроблено не­вдалу спробу зареєструвати Наук. ін­ститут ім. Шевченка. Надалі ін­ституційно Товариство існувало у ви­гляді Обʼ­єд­на­н­ня праці наук. робітників Українського центрального комітету (УЦК), а н.-д. діяльність проводилася у Кабінетах наук. працівників (колиш. комісіях) і оплачувалася щомісячно з наук. фонду УЦК. Звіти про цю роботу затверджували на зборах дослідн. груп, на яких також обговорювали організац. справи. Натомість доповіді виголошували у Літ.-мист. клубі та у приміще­н­нях НТШ. Результати своїх студій чл. НТШ популяризували у часописах, пере­важно у «Краківських вістях», «Наших днях» та «Львівських вістях», хоча вдалося на­друкувати й кілька окремих книг: пере­ви­дано «Гео­графію українських і сумежних земель» В. Кубі­йовича (1943), опубліковано моно­графії А. Пʼясецького «Про побудува­н­ня і біо­логічний роз­виток ряду типів українського лісу» (1942; єдине дослідж., що ви­йшло під титром НТШ), О. Степанів «Сучасний Львів» (1943), Я. Пастернака «Давній Галич» (1944). Організац. і наук. роботу Товариства у 1941–44 очолювали І. Боднар, В. Сімович (керував кабінетом мови), М. Возняк (укр. літ-ри), В. Щурат (зх.-європ. літ-ри), Ф. Колес­са (етно­графії і фольк­лору), І. Свєнціцький (культур. звʼязків з Пів­днем і Сходом), В. Дорошенко (бібліо­графії), І. Кри­пʼякевич (історії України), Я. Пастернак (археології). На 1 вересня 1939 у складі НТШ налічувалося 172 дійс. чл. (з них 46 — іноземці), на 8 травня 1945 — 154 (30 іноземців), разом із 32-ма дійс. чл., обраними у 1940, 1942, 1943 (померло і загинуло 50 дійс. чл.). Чисельність звич. чл. зменшилася із 144-х до 101-го (доля 9-ти осіб неві­дома). З від­новле­н­ням рад. влади у Львові в липні 1944 Товариство припинило будь-яку організовану наук. діяльність, на батьківщині залишилося 42 дійс. чл., багато з яких за­знали політ. ре­пресій і були увʼязнені.

Четвертий (еміграційний) період (1947–89). З ініціативи В. Кубі­йовича 1947 у Мюнхені під проводом довоєн. голови І. Раковського від­новлено НТШ в еміграції. З ви­їздом укр. інтелігенції за океан від­діли НТШ зі своїми управами (виділами) і статутами по­стали в осн. центрах діаспори — США (Нью-Йорк, 29 ве­ресня 1947), Канаді (Торонто, 1 жовтня 1949) та Австралії (Сідней, 26 серпня 1950). У квітні 1951 гол. управу Товариства (голова З. Кузеля, ген. секр. В. Кубі­йович) пере­несено до м. Сарсель побл. Парижа, де спеціально для потреб наук. осередку за сприя­н­ня єпис­копа І. Бучка при­дбано будинок. 23 березня 1952 Заг. збори чл., які залишилися в Європі, заснували Європ. від­діл НТШ з осідком у Сарселі, прийняли статут і обрали управу (Гол. виділ) на чолі з В. Кубі­йовичем. 1955 від­діли у Європі, США, Канаді та Австралії пере­творено на автономні кра­йові Товариства, а Гол. виділ на­звано Гол. радою НТШ. Наук. працю зосереджено у спіл. для всіх кра­йових НТШ 4-х секціях (істор.-філос., філол., матем.-фіз. і хемічно-біол.-мед.), низці комісій та ін­ститутів. Першочерг. зав­да­н­ням було згуртува­н­ня наук. сил навколо традицій НТШ, пошире­н­ня правдивих знань про Україну у різних країнах світу через дослідж., публікації, ви­ступи на конференціях. Серед організац. і наук. здобутків кра­йових НТШ — роз­будова матеріал. бази (при­дба­н­ня будинків, організація б-к та архів. зі­брань), продовже­н­ня ви­да­н­ня «Записок НТШ» у формі моно­графій і темат. збірників (1948–2001 ви­йшло 62 т. — т. 156–218 з пропуском 217–220 т.), «Хроніки НТШ» (ч. 75–80), започаткува­н­ня нових спіл. серій — «Бібліотеки україно­знавства» (від 1949, 62 т.) та «Українського архіву» (від 1960, 43 т., пере­важно як регіон. збірники), друк «Енциклопедії україно­знавства» (див. Енциклопедія) укр. і англ. мовами, проведе­н­ня знакових наук. заходів (насамперед наук. форуму з нагоди 80-ліття НТШ 1953, Ювіл. кон­гресу до 100-річчя Товариства 1973, кон­гресу до тисячолі­т­тя хреще­н­ня Руси-України 1988 та ін.), виголоше­н­ня українозн. доповід­ей та організація секцій на англомов. між­нар. наук. конф., реалізація різних громад. ініціатив укр. діаспори. НТШ в Європі спеціалізувалося пере­важно на енциклопед. проектах і обʼ­єд­нало навколо «Енциклопедії україно­­знавства» більшість науковців-емі­грантів. 1949–52 за ред. В. Кубі­йовича ви­дано предметну частину енциклопедії (ЕУ-1) (1963 і 1971 зʼявився її англомов. варіант у 2-х т.), 1953–89 тривала наук.-редакц. робота над алфавіт. (словник.) частиною в 10-ти т. (ЕУ-2). Спільно з Канадським ін­ститутом українських студій під­готовлено «Encyclopedia of Ukraine» у 5-ти т. (1984–93, спів­ред. Д. Струк; див. Енциклопедія). У Сарселі, крім бюро ЕУ та дирекції Істор.-філос. секції (до 1982), роз­ташовувалася Централя НТШ (до 1963), якою керував ген. секр. Світ. ради В. Кубі­йович. Фактично цей осідок був неформал. центром НТШ в еміграції. Загалом від 1952 кількість чл. різних категорій (почес., дійс., чл.-кор., звич.) становила 60–80 осіб. Їм вдалося під­готувати й опублікувати під егідою Товариства 45 книг, зокрема «Життя Тараса Шевченка» П. Зайцева (1955) та «Етнічні групи Пів­ден­но-Західної України (Галичини) на 1. 01. 1939» (1983) В. Кубі­йовича. Товариство також приділяло увагу просвітн. і наук.-організац. роботі. Його чл. проводили літні українозн. курси для студентів, ви­ступали з доповід­ями в осередках укр. міграції у Франції, Бельгії, Великій Британії, Німеч­чині, організовували конф., ви­ставки книжок. НТШ в Америці, як і в ін. країнах, фінансувалося за рахунок пожертв від українців-мі­грантів, котрі створювали свої імен­ні фундації на під­тримку ін­ституцій, що роз­вивали вільну укр. науку. Осн. наук.-видавн. досягне­н­нями Товариства у 1950–80-х рр. є публікація понад 100 книг. У цей період НТШ — по­стій. учасник між­нар. та амер. славістич. кон­гресів, засн. Амер. конф. словʼян. навч. т-в і спів­засн. Асоц. з ви­вче­н­ня національностей та її ж. «Nationalities Papers». Ін­ституція спів­працювала з укр. дослідн. й освіт. закладами в США: Українським науковим ін­ститутом Гарвардського університету, Українським історичним товарис­твом, Українською вільною академією наук, з якою, серед ін., спільно проводила щорічні Шевченків. конференції. Особливим за значе­н­ням результатом діяльності НТШ в Америці є встановле­н­ня 1964 памʼятника Т. Шевченку у Вашинґтоні. Від 1954 чл. НТШ проводили щорічні українозн. курси (Університет україно­знавства). Активно функціонували осередки у Детройті (від 1951), Чикаґо (від 1952), Клівленді (від 1956), Вашинґтоні та Філадельфії (обидва — від 1957), меншою мірою — в Буф­фало та Рочестері. Вагомий внесок у роз­будову най­успішнішого на сьогодні кра­йового НТШ зробили його голови М. Чубатий, Р. Смаль-Стоцький, М. Стахів, О. Андрушків, Я. Падох, а також чл. І. Кедрин-Рудницький, В. Ленцик, В. Лев, С. Горак, Г. Лужницький, П. Стерчо, В. Стецюк, В. Маркусь, В. Петришин, Л. Рудницький, М. Галів, Д. Штогрин, В. Баранецький та ін. НТШ у Канаді створ. 1949 у Торонто з ініціативи групи чл. довоєн. Товариства: Є. Вертипороха (голова до 1973), Я. Пастернака, В. Бриґідера, І. Теслі, І. Німчука, А. Палія, О. Тарнавського. Знач. зусиль для роз­вит­ку цієї ін­ституції доклав також її другий голова Б. Стебельський (1974–94) із групою актив. чл. — о. П.-Б. Біланюком, Б. Будуровичем, В. Веригою, Л. Вертипорох, О. Копач, Ю. Курисом, В. Мацьківим, Яром Славутичем, В. Янішевським та ін. Наук. праця вчених, обʼ­єд­наних Товариством, увінчана низкою фундам. вид., серед яких — «Історія українського війсь­ка» (1953) та «Історія української культури» (1964) І. Тиктора, «Український рік у народних звичаях в історичному освітлен­ні» С. Килимника (т. 1–5, 1955–56), «Археологія України» Я. Пастернака (1961), «Українське населе­н­ня Канади» І. Теслі (1968). Загалом ви­дано понад 50 книг. Щороку Товариство організовувало Шевченків. сесії, ювілейні конф. на від­значе­н­ня знак. подій в історії України, вшанува­н­ня видат. українців. НТШ в Австралії з осередком у Сіднеї заснував 1950 дійс. чл. Товариства пере­двоєн. часів Є.-Ю. Пе­­ленський. Надалі його очолювали П. Шулежко (1956–59), І. Рибчин (1961–70), Т. Ляхович (1971–75), І. Ващишин-Вашин (1977–81), Р. Микитович (1981–96). Осередки Товариства діяли у Мельбурні, Аделаїді, Канбер­рі. Серед дійс. чл., які працювали в освіт. і наук. установах Австралії, — І. Гавришкевич, І. Гордієв, М. Мандрик, Є. Сенета; учені й письмен­ники поза ВШ і дослідн. ін­ститутами — П. Богацький, Є. Завалинський, Д. Нитченко, С. Радіон, М. Цюрак, єпис­копи С. Гаєвський та І. Прашко. Завдяки зуси­л­лям чл. НТШ зʼявилися числен­ні наук.-популярні книжки, інформ. стат­ті в україномов. пресі Австралії («Вільна думка», «Церква і життя», «Українець в Австралії») про українців-поселенців з висвітле­н­ням їхньої діяльності. Знак., зокрема, є кн. «Українці в Австралії» (т. 1, 1966; т. 2, 1998), серія конф. під такою ж на­звою, пр. «Нарис історії Наукового товариства ім. Т. Шевченка в Австралії» (1975) і «Бібліо­графія Україніки Австраліяни (Ucrainica Australiana)» (1997) С. Радіона, «Україна та її сучасна про­блема» М. Цюрака (1994) та ін.

Пʼятий (сучасний) період. Роз­почався 21 жовтня 1989, коли на Установ. зборах у Львові зуси­л­лями ініціатив. групи вчених із різних наук. ін­ституцій і громад. організацій від­новлено НТШ в Україні. В організац. процесі, роз­початому ще у березні того ж року, брали участь О. Романів, О. Купчинський, Р. Кучер, Я. Грицак, Я. Під­стригач, Є. Гладишевський, Л. Крушельницька, В. Панасюк, Ф. Стеблій, І. Юхновський та ін. Товариство функціонує згідно зі статутом, ухваленим на Установ. зборах (нова ред. — 1997). Осн. мета — «сприяти збагачен­ню духовної та матеріальної культури українського народу, його національному від­роджен­ню та роз­будові Української державності». Для досягне­н­ня цієї цілі НТШ ставить перед собою гол. зав­да­н­ня: українозн. дослідж. у галузях гуманітар., природозн. і точних наук, а також спів­праця та ко­ординація своєї діяльності з кра­йовими НТШ через створе­н­ня консультатив. і ко­ординац. органів. Голови Товариства у новіт. період — О. Романів (1989–2005), О. Купчинський (2005–14), Р. Кушнір (від 2014). Керів. органом є Президія, склад якої (включно з головою, заст. і наук. секр.) пере­обирають на заг. звітно-вибор. зборах кожні 3 р. Наук. роботу проводять у 37-ми комісіях, більшість із яких поділені на 6 секцій: істор.-філос., філол., етно­графії та фольклористики, мистецтво­знавства, фіз.-мат., природо­знавства і медицини. Звʼязок між ними під­тримують через Раду НТШ, яку скликають кілька разів на рік. Спочатку до Товариства входили пере­важно вчені зі Львова, від 1996 виникли територ. від­діл. НТШ у Він­ниці, Дні­прі, Донецьку, м. Дрогобич (Львів. обл.), Івано-Франківську, Києві, Кропивницькому, м. Коломия і Косів (обидва — Івано-Фр. обл.), Луганську (міське і обл.), Луцьку, Рівному, Сімферополі, Сумах, Тернополі, Ужгороді, Харкові, Черкасах, Чернівцях. Най­активніші серед них — Терноп., Івано-Фр., Черкас., Донецьке.

Член НТШ поділяють на 3 категорії: дійсні, звич. і почесні. Консолідацію наук. сил навколо Товариства засвідчив вибір першого корпусу дійс. чл. (засн.) у березні 1992. Ними стали 32 вчених, які багато зробили для від­родже­н­ня цієї ін­ституції, були чл. її Президії, головами секцій та комісій: З. Болтарович, Я. Грицак, Я. Дашкевич, У. Єдлінська, С. Злупко, Р. Зорівчак, М. Ільницький, Я. Ісаєвич, Р. Кирчів, Т. Комаринець, Л. Гри­горчук-Коць, Л. Крушельницька, О. Купчинський, В. Овсійчук, А. Пашук, А. Рудницький, О. Сербенська, В. Чорній (гуманітарні науки); О. Андрейків, Ю. Бабей, Р. Базилевич, М. Боголюбов, Я. Бурак, Я. Ганіткевич, І. Головацький, Р. Ґайда, Р. Кучер, Г. Максимович, В. Панасюк, А. Прикарпатський, О. Романів, І. Юхновський (фіз.-мат. і природн. науки). 1999 дійс. чл. було 104, 2009 — 129, на­прикінці 2019 — 199 (звич. — бл. 2,5 тис.). Почес. чл. НТШ в Україні у різний час обрано М. Колес­су, С. Пастернака, Ю.-А. Редька, С. Щурата (усі — 1989), Р.-С. Зубика (2001, посмертно), З. Бжезинського, В. Гавела, Р. Конквеста, В. Ющенка, О. Романіва (посмертно; усі — 2005), І. Головацького (посмертно), С. Стойка (обидва — 2015), Я. Довгого, В. Панасюка, І. Юхновського (усі — 2017), Є.-З. Стахіва (2019). Від 1991 видат. ученим і організаторам науки вручають найвищу нагороду Товариства — медаль ім. М. Грушевського. До провід. діячів від­новленого НТШ остан­ніх 30-ти р. належать дійсні чл. М. Андрейчин, Ю. Бабей, Р. Базилевич, В. Білецький, Б. Білинський, А. Бомба, Я. Бурак, П. Вольвач, Р. Ґайда, Є. Гладишевський, С. Гелей, М. Глушко, І. Головацький, Я. Дашкевич, І. Даценко, Я. Довгий, І. Завалій, Р. Зорівчак, М. Ільницький, Я. Ісаєвич, У. Єдлінська, А. Карась, Р. Кирчів, О. Козаренко, Т. Комаринець, Р. Кучер, Г. Максимович, В. Масненко, В. Мойсишин, З. Назарчук, В. Овсійчук, В. Панасюк, Р. Пляцко, Ю. Ранюк, С. Світленко, І. Стасюк, Р. Стойка, С. Стойко, П. Третяк, Д. Федасюк, О. Шаблій, Ю. Ясіновський, Р. Яців та ін. 1990–2018 НТШ в Україні видало понад 800 назв книжок. 1990 за ред. О. Купчинського від­новлено друк «Записок НТШ» у Львові (станом на 2018 ви­дано 50 т. — 221–71), продовжено випуск «Хроніки НТШ» (до 2015 — 100 ч.). У 1991–2018 ви­дано 60 ч. «Вісника НТШ». 1997 започатковано вид. «Праць НТШ», де оприлюднюють результати дослідж. у галузі природозн. і точних наук (станом на 2017 — 50 т.). У серії «Україно­зна­вча наукова бібліотека НТШ» виходять моно­графії; у серії «Мемуарна бібліотека НТШ» — спогади; в «Історичних джерелах» — збірки документів і матеріалів; у межах серії «Збірник Секцій і Комісій НТШ» — «Лікарський збірник» (від 1992), «Фізичний збірник НТШ» (від 1993), «Львівські хімічні чита­н­ня» (від 1995), «Історія української гео­графії» (від 2000), «По­статі українського земле­зна­н­ня» (від 2002), «Математичний вісник НТШ» (від 2004) тощо. Ін. видавн. серії: «Праці сесій, конференцій, симпозіумів, “круглих столів” НТШ», «Ви­значні діячі НТШ», «Архівні джерела». 1993–2003 пере­ви­дано «Енциклопедію україно­знавства» в 11-ти т. 2012 спільно з Енциклопедичних досліджень Ін­ститутом НАНУ роз­почато ви­да­н­ня «Енциклопедії НТШ». Також Товариство друкує бібліогр. покажчики, словники, художні альбоми, навч. посібники; окрім традиц. ділянок гуманітар. зна­н­ня — історії та філології — багато уваги приділяє музико­знавству, театро­знавству, спец. істор. дисциплінам, історії мистецтва тощо; організовує щорічні Наук. (Шевченків.) сесії (від березня 1990 їх від­булося 30), конф., засі­да­н­ня комісій, ін. наук. форуми. Так, 1990 у смт Славське (Сколів. р-н Львів. обл.) проведено круглий стіл істориків з України і діаспори під на­звою «Про­блеми дослідже­н­ня історії України», 1991 у Львові — Між­нар. наук. конф. з нагоди 125-ліття М. Грушевського, 1993 — круглий стіл «Формува­н­ня української нації. Історія та інтер­претації», 1998 і 2013 — ювіл. між­нар. кон­греси, приурочені до 125-ї та 140-ї річниць НТШ. Починаючи від 1991 організовано понад 10 конф. із про­блем українізації компʼютерів, демо­графії, освіти і ВШ, мовної та правопис. ситуації в Україні, гео­графії України, фізики, «Львівські хемічні чита­н­ня», ювіл. конф. памʼяті засл. чл. НТШ В. Гнатюка (1991), К. Студинського (1993), Г. Кочура (від 1993), Ф. Колес­си (1996), О. Барвінського (1997), І. Карпинця (1998), К. Левицького (1999), І. Фещенка-Чопівського (2002), В. Міліянчука (2005) та ін. Результатами роботи установи, спрямов. на увіковічне­н­ня па­мʼяті ін. сподвижників, є спорудже­н­ня 1994 у Львові памʼят­ни­ка М. Грушевському, від­новле­н­ня пропамʼятної таблички, присвяч. меценатові В. Симиренку (1998), встановле­н­ня мемор. дошок В. Кубі­йовичу (2002), О. Степанів (2003), В. Старосольському (2004), І. Раковському (2005), О. Романіву (2015) та ін. При Т-ві функціонує дослідно-видавн. центр із влас. компʼютер. забезпече­н­ням і друкарнею, у власності НТШ від 1991 пере­буває книгарня (про­спект Шевченка, № 8), від 1998 — адм. будинок (вул. Генерала Чу­принки, № 21); на оренд. засадах воно використовує приміще­н­ня на вул. Вин­ниченка, № 24 і 26 (усі — Львів). Формується нова бібліотека НТШ, фундатором якої став проф. В.-О. Луців із США (1992 подарував власну книгозбірню з понад 22 тис. т.). Архів НТШ, окрім діловод. документації, матеріалів про стан членства, протоколів засі­дань Президії та комісій, містить цінні істор. збірки та окремі документи.

Кра­йові товариства НТШ продовжують працювати у США, Канаді, Зх. Європі, Австралії, від 1994 — також у Польщі та Словач­чині, від 2011 — у Швейцарії. НТШ в Америці за рахунок імен. вічних фондів і пожертв пред­ставників укр. діаспори проводить активну організац. і видавн. діяльність: організовує щорічні Шевченків. конф., щомісячні доповіді, презентації, «круглі столи», літ. вечори; широко інформує громадськість про зроблене через ЗМІ, на конкурс. основі надає постдоктор. стипендії молодим ученим із США та України, гранти на темат. дослідниц. проекти, фінансує щорічні археол. роз­копки у м. Батурин (Бахмац. р-н Черніг. обл.; кер. В. Мезенцев), під­тримує українозн. студії в амер. університетах, спів­працює з ін. укр. ін­ституціями США та Канади, амер. наук. асоц., забезпечує стипендіями студентів в Україні, які втратили батьків на Євромай­дані та в рос.-укр. вій­ні. Чи не найвагомішим є внесок цього Товариства у роз­виток НТШ в Україні шляхом матеріал. допомоги у роз­будові ін­фра­структури, фінансува­н­ня багатьох ви­дань, зокрема «Записок НТШ» та «Хроніки НТШ». В остан­ні десятилі­т­тя до кола зацікавлень НТШ в Америці входять про­блеми реформи укр. правопису, роз­робле­н­ня наук. термінології, пита­н­ня демо­графії, міграції й екон. становища українців у США (2010 створ. спец. центр, що ви­вчає ці пита­н­ня та готує «Атлас українців у США»), дослідж. голодомору 1932–33 та пошире­н­ня обʼєктив. інформації про цей геноцид українського народу в англомов. світі, а також конкурс для молодих математиків України, числен­ні видавн. проекти. Увінчалися успіхом й ін. багатолітні зуси­л­ля Товариства — фірма «Майкрософт» за­провадила україномовне про­грамне забезпече­н­ня для компʼютерів в Україні. До знак. ви­дань остан­ніх десятиліть належать: укр.-чес. словник (у 2-х т., 1994–96), «Енциклопедія української діяспори» за ред. Василя та Дарії Маркусів і О. Поповича (т. 4, 1995; т. 1, кн. 1, 2009, кн. 2, 2012, кн. 3, 2018), «Конкордація поетичних творів Тараса Шевченка» (у 4-х т., 2001); темат. зб. статей: «Світи Тараса Шевченка» (т. 1, 1991; т. 2, 2001), «Збірник памʼяті Івана Зілинського (1879–1952): Спроба рекон­струкції втраченого ювілейного збірника 1939» (1994), «Пере­яславська Рада 1654 року (Історіо­графія та дослідже­н­ня)» (2003), «Fa­­mine in Ukraine 1932–1933: Geno­cide by Other Means» («Голод в Україні 1932–1933: геноцид іншими засобами», 2007), «Contem­porary Ukraine on the Cultural Map of Europe» («Сучасна Україна на культурній карті Європи», 2009); журнал пере­кладів укр. худож. творів англ. мовою «Ukrainian Literature: A Journal of Translations» за ред. М. Тарнавського (вип. 1–3, 2004–11) та ін. На вшанува­н­ня 200-річчя з дня народж. Т. Шевченка роз­роблено видавн. про­граму (Г. Грабович), результатом реалізації якої став друк 3-том. факсиміл. вид. «Гайдамаків» Т. Шевченка, дослідж. «Тарас Шевченко в критиці» (т. 1, 2013; т. 2, 2016), моно­графії О. Бороня, М. Назаренка, С. Росовецького, О. Федорука. 2017 на­друк. 1-й т. «Записок НТШ-А. Нова серія», присвяч. Т. Шевченку. На новіт. етапі історії НТШ в Америці знач. внесок у його адм.-організац. роз­виток, наук.-видавн. діяльність зробили голови Я. Падох, Л. Рудницький, Л. Залеська- Онишкевич, О. Попович, Г. Грабович, чл. управи, дир. секцій, голови осередків В. Маркусь, О.-М. Біланюк, М. Галів, І. Фізер, В. Стойко, А. Процик, Т. Гунчак, Р. Андрушків, С. Андрушків, С. Трофименко, Т. Геврик, А. Гумецька, О. Лужницький, М. Трофименко, Я. Заліпський, П. Пундій, П. Джуль, О.-І. Дячок, О. Мотиль, Д. Дика, В. Лопух, В. Махно, В. Чернецький, В. Балей, М. Ревакович, Г. Гринь (голова НТШ в Америці від 2018) та ін. діячі у Нью-Йорку, Чикаґо, Детройті, Вашинґтоні, Філадельфії, Бостоні, Піт­тсбурзі тощо. Член Товариства по­стійно поповнюють бібліотеку (понад 40 тис. т.) і архів (понад 150 описаних фондів), проводять їхній опис, електрон­ну каталогізацію та реорганізацію з метою інтеграції до наук. інформ. мережі.

НТШ у Канаді на сучас. етапі влаштовує щомісячні наук. доповіді, спільно з ін. ін­ституціями організовує конф., фінансово під­тримує вагомі видавн. проекти, надає дослідні стипендії. Регулярно виходить «Бюлетень НТШ Канади», громадськість отримує інформацію про роботу Товариства з публікацій в укр. пресі, цілеспрямовано на­громаджуються архівні матеріали з його історії. Окрім Торонто, діють осередки в От­таві, Едмонтоні та Монреалі, проте, на від­міну від НТШ в Україні та Америці, у них немає поділу на секції. Актив. чл. Товариства, під головува­н­ням Б. Стебельського, В. Мацьківа, Д. Даревич, протягом новіт. періоду функціонува­н­ня є Ю. Курис, В. Верига, П. Саварин, Д. Струк, Яр Славутич, В. Янішевський, Я.-Г. Келебай, Л. Жук, Ю.-В. Даревич, О. Копач, П.-Й. Потічний, М. Павлюк, В.-В. Ісаїв, М. Горбач, М.-Р. Стех, Ю. Войчишин, М. Тарнавський, Р. Сенькусь, М. Дичок. Виходить «Західньоканадський збірник НТШ» (до 2014 — 7 т.), у якому вміщують матеріали з історії та сьогоде­н­ня укр. діаспори в Канаді. 2018 зʼявився 5 вип. ж. «Ukra­inian Literature: A Journal of Trans­lations», видавцем якого стало Товариство. З метою популяризації творчості україномов. авторів з Канади та України при НТШ у Торонто діє літ.-мист. обʼ­єдн. «Слово». Для НТШ в Європі у 1990-х рр. пріоритет. залишалася наук.-видавн. діяльність. З ініціативи А. Жуковського і за під­тримки НАНУ в особі І. Дзюби, М. Жулинського, Я. Яцківа та НТШ в Україні (О. Романіва) роз­почато вид. «Енциклопедії Сучасної України» (див. Енциклопедія). Ви­дано низку книг: франкомовну «Історію України» А. Жуковського (1993), «Катехизис Петра Могили» (1996; оригін. текст і перекл. українською мовою В. Шевчука), два томи наук. спадщини В. Кубі­йовича (1996, 2000; ред. О. Шаблій), збірку есеїв Є. Сверстюка про Т. Шевченка (1996), «Нарис історії Наукового товариства ім. Шевченка в Європі» (2000), франкомовну «Антологію української літератури ХІ–ХХ ст.» (2004; ред. А. Жуковський) та ін. У 1990-і рр. Товариство виконувало певною мірою функції ре­презентанта України у Франції, було центром інформації про неї, спів­працювало з франц. Асоц. для роз­витку укр. студій, організовувало наук. конф., семінари, літ. вечори. Серед них — франц.-укр. колоквіум «Козацтво — історична роль, пред­ставле­н­ня в літературі та мистецтві» (Париж, 1991). Ці здобутки стали можливими завдяки наполегливій праці чл. Товариства та його очільників — А. Жуковського, Д. Струка, М. Железняка, В. Косика, С. Дуніковського, дійс. і звич. чл. — А. Без­ансона, Д. Бовуа, Г. Васьковича, А. Вирсти, О. Вінтоняка, єпис­копа М. Гринчишина, В. Коптілова, Е. Крюба, М. Кадо, о. А. Ба­бʼяка, В. Поповича. Новий період діяльності НТШ в Австралії веде свій від­лік від 1998, коли ін­ституцію очолив М. Павлишин: осередок пере­несено із Сіднея до Мельбурна, удосконалено організац. структуру (створ. єдину управу з головою, заст., секр., скарбником і чл. — головами осередків у Аделаїді, Канбер­рі, Сіднеї), змінено форми наук. праці. Остан­ні 20 р. Товариство тісно спів­працює з осередками українозн. студій в Університетах Монаша (Мельбурн) і Макворі (Сідней), Асоц. україністів Австралії та Нової Зеландії, Союзом укр. організацій Австралії, організовує спільні наук. конф. («Роз­вивати спільноту: українці Австралії на порозі ХХІ-го столі­т­тя», 1999; «Україна в контекс­ті іншого», 2003; «Право, політика, культура й історія в незалежній Україні», 2009; «Україна і світ: Культура, політика, су­спільство», 2018) та готує до друку книжк. вид. («Українці в Австралії: Енциклопедичний словник»). Най­активнішими пред­ставниками Товариства є дійсні чл. Г. Кошарська, Л.-М. Лаврівський, С. Радіон, Т. Яськевич; чл.-кор. Є. Глива, І. Завада, О. Дудинська, О. Качан, І. Шевців; звич. чл. М. Ма­лецький, З. Ростек, А. Скоробагата, Б. Щербак. НТШ у Словач­чині (Пряшів) функціонує від 1994 як самост. кра­йове товариство зі статутом та управою і обʼ­єд­нує бл. 20 чл. Серед них — дійсні чл. М. Мушинка (голова, від 2013 — почес. голова), Л. Бабота, Ю. Бача, І. Ванат, М. Ґайдош, З. Ганудель, В. Ґрешлик (від 2013 — голова), М. Данілак, М. Неврлий, М. Сополига, М. Штець. Член Товариства ви­вчають між­нац. культурні звʼязки у Карп. регіоні, історію, мову, фольклор українців Пряшівщини та Закарпа­т­тя; повертають із забу­т­тя імена видат. укр. учених, які мешкали і працювали у Чехословач­чині (С. Дністрянського, І. Панькевича, Івана й Ореста Зілинських та ін.); організовують між­нар. конф., наук. форуми, присвяч. різним по­статям та подіям з історії українців Словач­чини; на кошти меценатів публікують наук. вид., зокрема «Від Наукового товариства ім. Шевченка до Українського вільного університету: матеріали Між­народної наукової конференції» (1992), «Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 року» Ю.-А. Шерегія (1993), «Музей визвольної боротьби України та доля його фондів» (1996) і «Голоси предків. Звукові записи фольк­лору Закарпа­т­тя із архіву Івана Панькевича (1929, 1935)» (2002) М. Мушинки, «Благовісник праці: Науковий збірник на пошану академіка Миколи Мушинки» (1998), «Листува­н­ня Івана Зілинського з Іваном Панькевичем (1913–1951)» (2008), «Наукові досягне­н­ня І. А. Панькевича і їх вплив на роз­виток україно­знавчих лінгвістичних галузей» В. Чикут (2009) та ін. Товариство під­тримує тісні звʼяз­ки з Асоц. україністів Словач­чини і Наук. товариством при Союзі русинів-українців Словач­чини. 1994 засн. НТШ у Польщі. Голова — С. Козак, активні чл.: С. Заброварний, Т. Хінчевська-Ген­нель, М. Юрковський, М. Лесів, Я. Гриц­ковʼян, Р. Тожецький, Р. Жерелик, М. Сивіцький, А. Починайло, С. Лашин, В. Назарук, В. Соболь. Товариство було спів­видавцем «Варшавських україно­знавчих зошитів» та спів­організатором між­нар. наук. симпозіумів у Варшаві «Берестейська унія: історично-культурні умови, контекст і наслідки» (1996), «Польсько-українське культурологічне суміж­жя» (1997), «Польсько-українські літературні, культурні та історичні звʼязки в ХІХ–ХХ столі­т­тях» (1998) та ін. Від 2011 діє НТШ у Швейцарії, засн. і головою якого став А. Лужницький. Одним із гол. зав­дань Товариства є реалізація проекту з каталогізува­н­ня архівів М. Драгоманова у Женеві. Кра­йові товариства координують свою діяльність через створ. 1955 Гол. (Світ.) раду НТШ, що також ре­презентує НТШ у наук. світі. Її голови (президенти): Р. Смаль-Стоцький, Є. Вертипорох, М. Стахів, О. Андрушків, В. Мацьків, Я. Падох, Л. Рудницький. Виконав. орган Ради — Ген. секретаріат, який до 1963 знаходився у Сарселі, згодом — у США, а 1992 пере­ведений до Львова. Його осн. зав­да­н­ня — інформ. забезпече­н­ня роботи Ради шляхом під­готовки до друку період. вид. — «Вісника НТШ» і «Хроніки НТШ».

Літ.: Барвінський О. Про заснува­н­ня і дотеперішній роз­виток товариства ім. Шевченка у Львові // Зап. НТШ. 1892. Т. 1; Грушевський М. Наукове товариство імени Шевченка // ЛНВ. 1900. Т. 9, № 2; Гнатюк В. Наукове товариство імени Шевченка у Львові. Історичний нарис першого 50-річчя 1873–1923. Л., 1923; Нарис історії Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (1873–1948). Мюнхен, 1949; Дорошенко В. Огнище української науки: Наукове товариство імени Т. Шевченка. З нагоди 75-річчя його заснува­н­ня. Нью-Йорк; Філадельфія, 1951; Наукове товариство ім. Шевченка в ЗДА. Нью-Йорк, 1963; Лев В. Сто років праці для науки й нації. Коротка історія Наукового товариства ім. Шевченка. Нью-Йорк, 1972; Кубі­йович В. Наукове товариство ім. Шевченка у 1939–1952 рр. // УІ. 1973. Ч. 1–2; Радіон С. Нарис історії Наукового товариства ім. Т. Шевченка в Австралії (1950–1975). Мельбурн, 1976; Ювілейний збірник наукових праць з нагоди 100-річчя НТШ і 25-річчя НТШ у Канаді. Торонто, 1977; Романів О., Грицак Я. НТШ: Етапи діяльності // Вісн. АН УРСР. 1990. № 3; Кучер Р. Наукове товариство ім. Шевченка. Два ювілеї. К., 1992; Наукове товариство імені Т. Шевченка і українське національне від­родже­н­ня: Зб. наук. пр. і мат. 1-ї наук. сесії НТШ (берез., 1990). Л., 1992; Покальчук Ю. НТШ [Наук. товариство ім. Т. Шевченка] у Франції й «Енциклопедія україно­знавства» // СіЧ. 1992, № 6; З історії Наукового товариства ім. Шевченка: Зб. доп. і пові­домлень наук. сесій і конф. НТШ у Львові. Л., 1998; Жуковський А. Нарис історії Наукового товариства ім. Шевченка в Европі. Л.; Париж, 2000; Сапеляк О. Етно­графічні студії в Науковому товаристві ім. Шевченка (1898–1939 рр.). Л., 2000; 125 років Наукового товариства ім. Шевченка: Зб. наук. пр. і мат., присвяч. Ювілею Товариства. Л., 2001; Винар Л. Михайло Грушевський і На­укове товариство ім. Шевченка. 1892–1934. Нью-Йорк; Дрогобич; Л., 2006; Купчинський О. Наукове товариство ім. Шевченка: Дослідж., мат. Л., 2013; 145 років Наукового товариства ім. Шевченка: Зб. статей і мат. Л., 2019.

А. В. Фелонюк

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю