Кісін Віктор Борисович
КІ́СІН Віктор Борисович (04. 04. 1933, м. Хабаровськ, РФ — 04. 09. 1997, Київ) — режисер, педагог. Кандидат мистецтвознавства (1981), професор (1995). Заслужений діяч мистецтв України (1993). Член СКінУ (1987). Закінчив Київський інститут театрального мистецтва (1959; курс М. Верхацького), де й викладав від 1965: завідувач кафедри режисури кіно і телебачення (1985–91), засновник і завідувач кафедри режисури телебачення (від 1991). Працював у театрах Одеси, Сімферополя, Києва, де поставив вистави «Смерть Тарєлкіна» О. Сухово-Кобиліна (1959), «Емілія Ґалотті» Ґ. Лессінґа (1961), «Матінка Кураж та її діти» Б. Брехта (1971), «Приборкання норовливої» В. Шекспіра (1976). Створив перший в історії українського телебачення масштабний багатосерійний ігровий т/ф «Останній доказ королів» (1983–86, 4 серії, «Укртелефільм»), позначений новаторством найвищого на той час ступеня складності, який підготував появу нової телестилістики. Також зняв т/ф «Фауст і смерть» (1966), «Весняний день — тридцятого квітня» (1974), «Браво-бравушки» (1987; усі — «Укртелефільм»), «Без сенсацій» (1988), «Таїнства Києво-Печерської лаври» (1994; обидва — «Кінематографіст»), «Шамани Дархадської землі» (студія Монголії), «На полі крові» (Українське телебачення; обидва — 1995). Автор книг з теорії телебачення: «Режисура як мистецтво та професія» (1998) та «Життя. Актор. Образ» (1999; обидві — Київ). Серед учнів — В. Вітер, В. Нечипоренко, Л. Смородіна, лауреати премії ім. Т. Шевченка І. Кобрин, премії ім. О. Довженка Н. Андрійченко.
Рекомендована література
- Чубасов В. Л. Учитель // Кісін В. Режисура як мистецтво та професія. К., 1998;
- Алфьорова З. Останній доказ короля // День. 2003, 12 квіт.
Завантажити статтю
Людина 
