Національна гвардія України

Визначення і загальна характеристика

НАЦІОНА́ЛЬНА ГВА́РДІЯ УКРАЇ́НИ — військове формува­н­ня. Історично терміном «нац. гвардія» називали озброєне цивіл. ополче­н­ня у країнах Зх. Європи 18–19 ст., нині — територ. військ. формува­н­ня, що виконують функції жандармерії та резерву ЗС у багатьох країнах світу (див. також Гвардія). Набір особового складу нац. гвардії здійснюють за­звичай на ір­регуляр. основі, у деяких країнах вона є структур. під­роз­ділом ЗС. Перші частини нац. гвардії сформовані 1789 у Парижі під час Франц. революції для охорони громад. правопорядку та боротьби з контр­революцією з ініціативи та під командува­н­ням Ж. Лафаєта, у ході рев. подій 1848–49 вони виникли в Австрії, Іспанії, Ірландії, окремих нім. та італ. державах. У 20 ст. військ. формува­н­ня нац. гвардії створ. у країнах Європи, Пн. і Лат. Америки, Африки, Близького та Середнього Сходу, Азії (у деяких з них вони мають ін. назву). На сучас. етапі на­ймасовішою і найкраще оснащеною та під­готовленою є Нац. гвардія США (станом на 2014 — понад 400 тис. осіб), фактично — діючий резерв ЗС (окрім сухопут. частин, має власні ВПС).

У роки Визвольних змагань 1917–21 в Україні функції нац. гвардії виконували Державна варта Української Держави, Жандармерія Західноукраїнської Народної Республіки, Кіш охорони республіканського ладу та ін. Після від­новле­н­ня незалежності України у серпні 1991 президія ВР прийняла ріше­н­ня на основі частин внутрішніх військ утворити Респ. гвардію України та під­порядкувати її без­посередньо Голові ВР, оскільки у той час були від­сутні збройні формува­н­ня, які могли б стати гарантом захисту кон­ституц. ладу. 11 жовтня 1991 ВР ухвалила Концепцію оборони та будівництва ЗС України, згідно з якою було перед­бачено створити 3 види військ: Сухопутні війська (війська назем. оборони), ВПС і Сили протиповітр. оборони (війська повітр. оборони), Військ.-мор. сили. До військ назем. оборони від­несено прикордон­ні війська, Респ. гвардію України та війська цивіл. оборони. Згодом Респ. гвардію України перейм. у Н. г. У., а 4 листопада 1991 затв. її організац. структуру, заг. чисельність, дис­локацію зʼ­єд­нань і установ. Осн. зав­да­н­ня Н. г. У.: захист кон­ституц. ладу України, цілісності її тер. від спроб змінити їх насильниц. шляхом; участь у під­триман­ні режиму над­звичайного стану, ліквідації наслідків аварій, техноген­них ката­строф, стихій. лиха; формува­н­ня в особл. період частин для охорони та оборони найбільш важливих держ. обʼєктів; на­да­н­ня допомоги прикордон. військам у затриман­ні порушників держ. кордону України; участь у бо­йових діях із від­би­т­тя нападу ззовні та захисту без­пеки України; охорона дипломат. і консул. пред­ставництв іноз. держав на території України; участь в охороні громад. порядку. 1992 до складу Н. г. У. пере­дано Чугуїв. мото­стрілец. дивізію, окремий вертоліт. полк, вертолітну ескадрилью, окремий інж.-буд. баталь­йон та окремий танк. баталь­йон. Комплектува­н­ня особовим складом здійснювали за контрактом (строком на 3 р.) і за призовом (строк служби не пере­вищував строку служби у ЗС України). Без­посереднє керівництво Н. г. У. здійснював командувач, якого при­значала ВР України за по­да­н­ням Президента строком на 5 р. (одна і та ж особа не могла бути командувачем більше 2-х термінів під­ряд). 1995 з метою забезпече­н­ня оператив. упр. та ефектив. викори­ста­н­ня під­роз­ділів у справі захисту суверенітету України Н. г. У. пере­дано в оперативне упр. Президента України, 1997 на неї покладено функцію протидії тероризму (в частинах спец­при­значе­н­ня створ. окремі взводи та роти з боротьби з тероризмом). На поч. 1992 чисельність під­роз­ділів Н. г. У., дис­локованих у 12-ти областях України, становила понад 16 тис., 1998 — 28 тис. осіб. Н. г. У. брала участь у ліквідації наслідків аварій техноген. характеру, пожеж, повеней; її під­роз­діли залучали до охорони держ. кордону та прикордон. смуги на Черніг., Сум., Харків., Донец., Луган., Луцькому, Львів. напрямах із метою закри­т­тя ка­налів нелегал. міграції, припине­н­ня контра­банди істор. цін­ностей, зброї та наркотиків. 2000 Н. г. У. роз­формовано. Особовий склад, військ. техніку, озброє­н­ня, фонди та ін. майно її зʼ­єд­нань, частин, закладів і установ пере­дано до внутр. військ МВС і ЗС України. Командувачі: генерал-лейтенанти В. Кухарець (1991–95), О. Кузьмук (1995–96), І. Вальків (1996–98), О. Чаповський (1998–2000). Н. г. У. ві­діграла значну роль у становлен­ні укр. державності на поч. 1990-х рр., але на­прикінці свого існува­н­ня вона практично не мала влас. бази, чітко ви­значених функцій, дублювала майже всі силові структури, тому її роз­формува­н­ня було логічним і цілком виправ­даним.

Н. г. У. вiдновлена від­повід­но до Закону України «Про Національну гвардію України» від 12 березня 2014 в умовах поруше­н­ня територ. цілісності України та захопле­н­ня Криму РФ. Її осн. зав­да­н­нями ви­значено: захист кон­ституц. ладу України, цілісності її тер. від спроб зміни їх насильниц. шляхом; участь у забезпечен­ні громад. без­пеки та охороні громад. порядку, зокрема під час проведе­н­ня зборів, мітингів, походів, демонстрацій та ін. масових заходів, від­новлен­ні кон­ституц. правопорядку в разі здійсне­н­ня спроб захопле­н­ня держ. влади чи зміни кон­ституц. ладу шляхом насильства; участь у заходах, по­вʼязаних із припине­н­ням зброй. конфліктів та ін. провокацій на держ. кордоні, а також у заходах із нед­опуще­н­ня масового пере­ходу держ. кордону з тер. суміж. держав; охорона ядер. установок і матеріалів, радіо­актив. від­ходів, спец. вантажів, органів держ. влади, дипломат. пред­ставництв, консул. установ іноз. держав, пред­ставництв між­нар. організацій в Україні; під­трима­н­ня або від­новле­н­ня правопорядку в р-нах виникне­н­ня особливо тяжких над­звич. ситуацій техноген. чи природ. характеру тощо. Військ.-політ. та адм. керівництво Н. г. У. здійснює Міністр внутр. справ України, без­посереднє військ. керівництво — командувач, якого при­значає на посаду та звільняє ВР України за по­да­н­ням Президента. Військово­службовці проходять службу за контрактом та призовом, згідно із Законом України «Про Національну гвардію України» їхня чисельність не повин­на пере­вищувати 60 тис. осіб. Структура Н. г. У.: гол. упр.; Зх. (Львів), Пн. (Київ), Сх. (Харків), Центр. (Дні­про), Пд. (Одеса), Крим. (Сімферополь) Оперативно-територ. обʼ­єдн.; окремий загін спец. при­значе­н­ня по боротьбі з тероризмом, окремі загони спец. при­значе­н­ня та окремі загони роз­відки спец. при­значе­н­ня територ. упр., 3 бригади та 4 полки оператив. при­значе­н­ня, 3 бригади та 3 полки охорони громад. порядку, 1 бригада та 3 баталь­йони конвоюва­н­ня, 2 бригади, 3 полки та 8 баталь­йонів змішаного характеру, 3 полки охорони особливо важливих держ. обʼєктів і вантажів та 5 баталь­йонів охорони АЕС, бригада охорони дипломат. пред­ставництв і консул. установ іноз. держав, баталь­йон охорони та забезпече­н­ня гол. упр., авіац. база, обʼ­єд­наний вузол звʼязку. Серед ін. частин до складу Н. г. У. уві­йшли добровол. баталь­йони, що брали участь у антитерорист. операції на Сх. України, зокрема 1-й баталь­йон оператив. при­значе­н­ня ім. генерала С. Кульчицького (сформований із пред­ставників Само­оборони Май­дану; див. Революція гідності), 2-й баталь­йон спец. при­значе­н­ня «Донбас», 4-й баталь­йон оператив. при­значе­н­ня «Крук», полк спец. при­значе­н­ня «Азов» (усі сформовані з добровольців із різних регіонів України). Під­готовку фахівців для Н. г. У. здійснює Національної гвардії України Національна академія та низка навч. центрів. Командувачі: генерал-лейтенанти С. Полторак (2014), Ю. Ал­леров (2015–19), М. Балан (від 2019).

Літ.: Марченко Г. Б. Національна гвардія України: сучасний етап роз­витку // Наука і оборона. 1999. № 2; Хантіль М. Ф. Внутрішні війська МВС України: історія і сучасність (історичний нарис). К., 2003; Чорний В. С. Військова організація України: становле­н­ня та пер­спективи роз­витку. Ніжин, 2009; Кузьмук О. І. Воєн­на організація України як обʼєкт дослідже­н­ня вітчизняної воєн­ної науки у період 1991–2004 рр. // Військ.-наук. вісн. Академії Сухопут. військ. Л., 2012. Вип. 18; Савочкіна Д. О. Принципи діяльності Національної гвардії України // Наук. вісн. Херсон. університету. 2014. Вип. 2, т. 3; Горбач Д. О. Адміністративно-правовий статус Національної гвардії України. Х., 2017.

Д. О. Горбач

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю