Національна гвардія України
Визначення і загальна характеристика
НАЦІОНА́ЛЬНА ГВА́РДІЯ УКРАЇ́НИ — військове формування. Історично терміном «нац. гвардія» називали озброєне цивіл. ополчення у країнах Зх. Європи 18–19 ст., нині — територ. військ. формування, що виконують функції жандармерії та резерву ЗС у багатьох країнах світу (див. також Гвардія). Набір особового складу нац. гвардії здійснюють зазвичай на іррегуляр. основі, у деяких країнах вона є структур. підрозділом ЗС. Перші частини нац. гвардії сформовані 1789 у Парижі під час Франц. революції для охорони громад. правопорядку та боротьби з контрреволюцією з ініціативи та під командуванням Ж. Лафаєта, у ході рев. подій 1848–49 вони виникли в Австрії, Іспанії, Ірландії, окремих нім. та італ. державах. У 20 ст. військ. формування нац. гвардії створ. у країнах Європи, Пн. і Лат. Америки, Африки, Близького та Середнього Сходу, Азії (у деяких з них вони мають ін. назву). На сучас. етапі наймасовішою і найкраще оснащеною та підготовленою є Нац. гвардія США (станом на 2014 — понад 400 тис. осіб), фактично — діючий резерв ЗС (окрім сухопут. частин, має власні ВПС).
У роки Визвольних змагань 1917–21 в Україні функції нац. гвардії виконували Державна варта Української Держави, Жандармерія Західноукраїнської Народної Республіки, Кіш охорони республіканського ладу та ін. Після відновлення незалежності України у серпні 1991 президія ВР прийняла рішення на основі частин внутрішніх військ утворити Респ. гвардію України та підпорядкувати її безпосередньо Голові ВР, оскільки у той час були відсутні збройні формування, які могли б стати гарантом захисту конституц. ладу. 11 жовтня 1991 ВР ухвалила Концепцію оборони та будівництва ЗС України, згідно з якою було передбачено створити 3 види військ: Сухопутні війська (війська назем. оборони), ВПС і Сили протиповітр. оборони (війська повітр. оборони), Військ.-мор. сили. До військ назем. оборони віднесено прикордонні війська, Респ. гвардію України та війська цивіл. оборони. Згодом Респ. гвардію України перейм. у Н. г. У., а 4 листопада 1991 затв. її організац. структуру, заг. чисельність, дислокацію з’єднань і установ. Осн. завдання Н. г. У.: захист конституц. ладу України, цілісності її тер. від спроб змінити їх насильниц. шляхом; участь у підтриманні режиму надзвичайного стану, ліквідації наслідків аварій, техногенних катастроф, стихій. лиха; формування в особл. період частин для охорони та оборони найбільш важливих держ. об’єктів; надання допомоги прикордон. військам у затриманні порушників держ. кордону України; участь у бойових діях із відбиття нападу ззовні та захисту безпеки України; охорона дипломат. і консул. представництв іноз. держав на території України; участь в охороні громад. порядку. 1992 до складу Н. г. У. передано Чугуїв. мотострілец. дивізію, окремий вертоліт. полк, вертолітну ескадрилью, окремий інж.-буд. батальйон та окремий танк. батальйон. Комплектування особовим складом здійснювали за контрактом (строком на 3 р.) і за призовом (строк служби не перевищував строку служби у ЗС України). Безпосереднє керівництво Н. г. У. здійснював командувач, якого призначала ВР України за поданням Президента строком на 5 р. (одна і та ж особа не могла бути командувачем більше 2-х термінів підряд). 1995 з метою забезпечення оператив. упр. та ефектив. використання підрозділів у справі захисту суверенітету України Н. г. У. передано в оперативне упр. Президента України, 1997 на неї покладено функцію протидії тероризму (в частинах спецпризначення створ. окремі взводи та роти з боротьби з тероризмом). На поч. 1992 чисельність підрозділів Н. г. У., дислокованих у 12-ти областях України, становила понад 16 тис., 1998 — 28 тис. осіб. Н. г. У. брала участь у ліквідації наслідків аварій техноген. характеру, пожеж, повеней; її підрозділи залучали до охорони держ. кордону та прикордон. смуги на Черніг., Сум., Харків., Донец., Луган., Луцькому, Львів. напрямах із метою закриття каналів нелегал. міграції, припинення контрабанди істор. цінностей, зброї та наркотиків. 2000 Н. г. У. розформовано. Особовий склад, військ. техніку, озброєння, фонди та ін. майно її з’єднань, частин, закладів і установ передано до внутр. військ МВС і ЗС України. Командувачі: генерал-лейтенанти В. Кухарець (1991–95), О. Кузьмук (1995–96), І. Вальків (1996–98), О. Чаповський (1998–2000). Н. г. У. відіграла значну роль у становленні укр. державності на поч. 1990-х рр., але наприкінці свого існування вона практично не мала влас. бази, чітко визначених функцій, дублювала майже всі силові структури, тому її розформування було логічним і цілком виправданим.
Н. г. У. вiдновлена відповідно до Закону України «Про Національну гвардію України» від 12 березня 2014 в умовах порушення територ. цілісності України та захоплення Криму РФ. Її осн. завданнями визначено: захист конституц. ладу України, цілісності її тер. від спроб зміни їх насильниц. шляхом; участь у забезпеченні громад. безпеки та охороні громад. порядку, зокрема під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та ін. масових заходів, відновленні конституц. правопорядку в разі здійснення спроб захоплення держ. влади чи зміни конституц. ладу шляхом насильства; участь у заходах, пов’язаних із припиненням зброй. конфліктів та ін. провокацій на держ. кордоні, а також у заходах із недопущення масового переходу держ. кордону з тер. суміж. держав; охорона ядер. установок і матеріалів, радіоактив. відходів, спец. вантажів, органів держ. влади, дипломат. представництв, консул. установ іноз. держав, представництв міжнар. організацій в Україні; підтримання або відновлення правопорядку в р-нах виникнення особливо тяжких надзвич. ситуацій техноген. чи природ. характеру тощо. Військ.-політ. та адм. керівництво Н. г. У. здійснює Міністр внутр. справ України, безпосереднє військ. керівництво — командувач, якого призначає на посаду та звільняє ВР України за поданням Президента. Військовослужбовці проходять службу за контрактом та призовом, згідно із Законом України «Про Національну гвардію України» їхня чисельність не повинна перевищувати 60 тис. осіб. Структура Н. г. У.: гол. упр.; Зх. (Львів), Пн. (Київ), Сх. (Харків), Центр. (Дніпро), Пд. (Одеса), Крим. (Сімферополь) Оперативно-територ. об’єдн.; окремий загін спец. призначення по боротьбі з тероризмом, окремі загони спец. призначення та окремі загони розвідки спец. призначення територ. упр., 3 бригади та 4 полки оператив. призначення, 3 бригади та 3 полки охорони громад. порядку, 1 бригада та 3 батальйони конвоювання, 2 бригади, 3 полки та 8 батальйонів змішаного характеру, 3 полки охорони особливо важливих держ. об’єктів і вантажів та 5 батальйонів охорони АЕС, бригада охорони дипломат. представництв і консул. установ іноз. держав, батальйон охорони та забезпечення гол. упр., авіац. база, об’єднаний вузол зв’язку. Серед ін. частин до складу Н. г. У. увійшли добровол. батальйони, що брали участь у антитерорист. операції на Сх. України, зокрема 1-й батальйон оператив. призначення ім. генерала С. Кульчицького (сформований із представників Самооборони Майдану; див. Революція гідності), 2-й батальйон спец. призначення «Донбас», 4-й батальйон оператив. призначення «Крук», полк спец. призначення «Азов» (усі сформовані з добровольців із різних регіонів України). Підготовку фахівців для Н. г. У. здійснює Національної гвардії України Національна академія та низка навч. центрів. Командувачі: генерал-лейтенанти С. Полторак (2014), Ю. Аллеров (2015–19), М. Балан (від 2019).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
