Надєждін Андрій Михайлович
НАДЄ́ЖДІН Андрій Михайлович (19. 06. 1963, с-ще Верхня Хортиця, нині у складі Запоріжжя) — живописець, графік, мистецтвознавець. Син М. Надєждіна, брат О. Журавель. Заслужений художник України (2013). Обласні премії ім. О. Осмьоркіна (2008, 2010), ім. В. Ястребова (2015). Член НСХУ (1991). Закінчив Дніпропетровське художнє училище (нині Дніпро, 1986; викл. Г. Чернета), Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (Київ, 2004; викладачі В. Джулай, О. Лагутенко). Працює у Кропивницькому: 1981–82 — бутафор театру ляльок; 1986–91 — художник-оформлювач художньо-виробничих майстерень Художнього фонду України; 1991–2009 — викладач дитячої художньої школи ім. О. Осмьоркіна; водночас від 1995 — провідний науковий співробітник Художньо-меморіального музею О. Осмьоркіна. Розробив проекти художнього оформлення низки музеїв краю. Є представником українського романтичного символізму; у творчому доробку простежується вплив символізму, українського монументального живопису поч. 20 ст. і народного мистецтва. Учасник всеукраїнських, міжнародних мистецьких виставок від 1989. Персональні — у Кропивницькому (1986, 1991, 1993, 1996, 2000–01, 2004, 2008, 2015, 2017–18), Києві (1993, 2005, 2007, 2011), Сумах (2013), Дніпрі (2019). Оформив кн. «Dominus Маланюк. Тло і постать» Л. Куценка (2002; 2004), «Осінній звір» П. Селецького (2003), дилогію «Білі бланкети» (2015) та «Смутна доба» (2016) М. Смоленчука, «Єдиним сном, єдиним болем…» Є. Маланюка (2014); упорядкував альбоми «Архітектурне мистецтво», «Образотворче мистецтво» (обидва — 2013), «Місто о п’яти іменах. На перехресті стилів та епох. Архітектурний образ міста Кропивницького в фотографіях Ігоря Демчука» (2018; усі — Кропивницький). Окремі роботи зберігаються у Кіровоградському ХМ, НХМ (Київ), Черкаському краєзнавчому музеї. Ініціював культурно-мистецькі проекти «Канівська феєрія» (1993), «Музика українського вертепу» (1995, 1998), «Метаморфози живопису» (1998). Автор мистецтвознавчих публікацій у журналах «ОМ», «Артанія», «Українська культура», «Музеї України», газеті «Культура і життя».
Додаткові відомості
- Основні твори
- Серії — «Відродження» (1989–94), «З життя храму» (1990–96), «Осінні світанки мого дитинства» (1999–2005), «Метаморфози сучасності» (2001–19), «Ангелів кулі не минають» (2014–18); «Протистояння», «Плин часу» (обидва — 1989), «Стежкою віри» (1990), «Спалах дитячого хвилювання за чашкою кави, або Капелюшок» (1995), «Знов падають серпневі зорі» (2004), «Співець степової Еллади (Є. Маланюк)», «Втрачений рай. Чорна пасхалія. 1933 р.», «Квітка» (усі — 2006), «А сніг іде» (2017), «Кіт і море, або Спостерігаючи та осмислюючи» (2018).
Рекомендована література
- Друченко М. «Я» і «ми» в метаморфозах фантазій // ОМ. 1998. № 1;
- Куманський Б. З погляду вічного // Там само. 2018. № 3.
Фотоілюстрації
Людина 
