Начальна команда Галицької армії

Визначення і загальна характеристика

НАЧА́ЛЬНА КОМА́НДА ГА́ЛИЦЬКОЇ А́РМІЇ (НКГА) — вищий орган керівниц­тва збройних сил Західноукраїнської Народної Республіки. До 8 листопада 1918 НКГА мала назву Укр. ген. команда. Від­повід­но до осн. зав­да­н­ня — керувати бо­йовими діями війська у ході зброй. агресії Польщі — її організац. структуру по­стійно вдосконалювали. Очолював НКГА, а від­так УГА, Гол. коман­дант (згодом — Начальний вождь), підзвітний виділу Укр. нац. ради, який його при­значав і від­кликав. На поч. польс.-укр. (у документах ЗУНР — укр.-польс.) вій­ни політ. керівництво держави зловживало цим правом і неодноразово змінювало командувачів: від 1 листопада 1918 цю посаду обі­ймав полковник Д. Вітовський, від 5 листопада — полковник Г. Кос­сак, від 9 листопада — полковник Г. Стефанів, від 10 грудня — генерал М. Оме­лянович-Павленко. Спочатку НКГА знаходилася у Львові, від 22 листопада — у с. Куровичі (нині Золочів. р-ну Львів. обл.), від 25 листопада — у м. Бережани (нині Терноп. обл.), згодом — у м. Бібр­ка (нині Пере­мишлян. р-ну), від 20 січня 1919 — у м. Ходорів (нині Жидачів. р-ну; обидва — Львів. обл.), у червні — в м. Бучач, Чортків, Товсте (нині смт Заліщиц. р-ну; усі — Терноп. обл.). Окрім Гол. коман­данта і його заст. (нач­штабу — отаман УСС С. Горук), до складу НКГА уві­йшли референти: артилер., муніцій., звʼязку, роз­відки, харчува­н­ня, сан., польової жандармерії (див. Жандармерія Західноукраїнської Народної Республіки), самохід., обозний, поповнень, пресовий (старшини Р. Білинський, П. Бубела, Ю. Буцманюк, В. Кордуба, Д. Кренжалівський, Д. Паліїв, В. Панчак, І. Рудницький та ін.). На першому етапі військ. будівництва (листопад–грудень 1918) у роз­порядже­н­ня НКГА прибули добровольці із УНР: генерали М. Омелянович-Павленко і В. Генбачов, полковники Б. Грубер, М. Какурін, Дж. Кануков, Є. Мишковсь­кий, І. Омелянович-Павленко, під­полковник В. Фідлер, отаман А. До­луд та ін., однак набагато більше освічених фронтовиків-доброволь­ців — із колиш. австро-угор. армії. Нач­штабу УГА Є. Мишковський організував пере­будову війська в мобільну армію європ. зразка. Нове керівництво поділило НКГА на 2 частини: оперативне упр., що роз­робляло плани військ. операцій, керувало бо­йовими діями армії; і матеріал.-тех. упр., що опікувалося забезпече­н­ням війська. Через брак фахівців-українців оперативне упр. очолювали колишні австро-угор. офіцери А. Ерлє, В. Льо­б­ковіц, Г. Кох, йому під­порядковано низку від­ділів. Від­діл звʼязку під керівництвом сотника-інж. Л. Шепаровича забезпечував НКГА теле­граф. і телефон. звʼязком із урядом ЗУНР, Держ. секретаріатом військ. справ, допоміж. частинами, окруж. військовими командами; за допомогою теле­граф. станції під­тримував звʼязок з Києвом, Від­нем, Парижем, Будапештом та ін. Від­діл мав від­повід. ре­ферентів, телефон­ну сотню, телефон­ні та теле­графні станції. Службу роз­відки й контр­розвідки в ЗУНР створ. значно оперативніше, і працювала вона ефективніше, ніж в УНР. Завдяки зуси­л­лям полковника Д. Вітовського її укомплектовано молодими здібними старшинами, шеф роз­від. від­ділу НКГА поручник Р. Ковальський без­посередньо керував діяльністю офензив. і дефензив. роз­відки та детективами, мав у під­порядкуван­ні від­повід­ні структури корпусів, бригад, окруж. військ. команд, польової роз­відки, агентур. мережі прикордо­н­ня і прифронт. смуги. У роз­від. від­ділі НКГА працювали старшини І. Вислоцький (згодом шеф від­ділу), В. Комаринський (заст. шефа від­ділу), Я. Яремчишин (під­від­діл ви­вче­н­ня польс. армії), Г. Ничка та В. Лисий (сектор пропаганди і контр­пропаганди). Спец­службам бракувало досвідчених спів­роб. — у перші місяці діяльності із 30-ти старшин лише 5–6 мали фахову під­готовку, отриману в австро-угор. армії. Агентуру військ. роз­відки довелося набирати із добровольців, пере­важно патріотично налаштованої молоді. Служба роз­відки використовувала пові­домле­н­ня військ.-дипломат. місій, а також мала 4 літаки-роз­відники. Спец­служби викривали ворожу агентуру, зокрема ліквідували сітку кон­спіратив. структур Польс. військ. організації у Тернополі, Золочеві, Збаражі (нині Терноп. обл.), що готувала антидерж. пов­ста­н­ня. Окремі зав­да­н­ня контр­розвідки виконували структури польової жандармерії. Від­діл артилерії очолював сотник Т. Гоза. Під його керівництвом і за допомогою Держ. секретаріату військ. справ старшини від­ділу сотники І. Слезак, Р. Якверт, четарі І. Коліушко, О. Найверт та командири фронт. частин домоглися знач. успіхів в організації артилерії. Спільний з від­повід. структурою Держ. секретаріату військ. справ від­діл летунства діяв під керівництвом сотника П. Франка. Створений у м-ку Красне (нині смт Буського р-ну Львів. обл.) авіазагін під­порядковано НКГА тактично — він отримував бо­йові зав­да­н­ня і був підзвітний за них перед головнокомандувачем УГА. Від­діли муніцій., автомоб. і залізнич. шляхів оператив. упр. НКГА тісно спів­­працювали з від­повід. від­ділами Держ. секретаріату військ. справ, мали невеликий штат, інколи обмежувалися скла­да­н­ням заявок на забезпече­н­ня та пере­везе­н­ня. Важливу роль у структурі НКГА ві­ді­гравали від­діли матеріал.-тех. забезпече­н­ня. Персон. від­діл, що опікувався кадрами старшин армії і дбав про укомплектува­н­ня особовим складом військ. формувань, очолював С. Горук; інтен­дант. — сотник-інж. П. Дурбак, якому допомагали сотники О. Сташник, О. Штробель, поручники Р. Думин, М. Гарасевич, С. Яцків та ін. Інтендатуру УГА було створ. за зразком австро-угор. армії. Через неможливість організувати надійне централізов. забезпече­н­ня, Держ. секретаріат військ. справ під­порядкував від­ділу прифронт. смугу для самост. заготівлі харчів. Інтендатура НКГА мала мережу пекарень, швейних і шевських майстерень; вона отримувала під­тримку й допомогу харчами від місц. органів влади та насел. Галичини. Сан. від­діл заснував на поч. 1918 у Львові поручник К. Танячкевич, згодом його очолювали Р.-Е. Білас й А. Бурачинський. Від­ділу під­порядковано мед.-сан. заклади, польові шпиталі, кадри, організовані на першому етапі вій­ни. На поч. 1919 у його роз­поряджен­ні знаходилися не­значні сили: у фронт. частинах було всього 24 лікарі та 38 мед. працівників; діяло 5 шпиталів на 529 ліжок, 3 сан. по­їзди (з них 2 — з операц. частиною) і 2 пере­сувні лазні; у під­піл­лі — 97 лікарів і 38 мед. працівників, 18 аптек, 28 шпиталів на 5–6 тис. ліжок. Від­ділу судівниц­тва під­порядковано Польовий Суд НКГА, засн. 18 січня 1919 для роз­гляду справ фронт. формацій, а також польові суди військ. частин, зокрема корпусів і бригад (ліквідовані в травні 1919). Вони використовували австро-угор. Військ. карний кодекс (із не­знач. змінами). У складі від­ділу — отаман С. Тисовський, сотники І. Ерденбергер, В. Лазаревич, С. Крет, Ю. Курдіяк. Морально-психол. атмо­сферу в частинах гармонізував від­діл духівництва. Першими польовими священиками ново­створ. укр. військ. частин стали українці-капелани австро-угор. армії та Легіону УСС. Згодом Держ. секретаріат військ. справ своїми наказами, зокрема від 6 і 15 лютого 1919, упорядкував організац. структуру й компетенцію духовенства в УГА. На від­міну від ін. європ. армій, капеланам до­зволено, крім обліку загиблих і стрілец. могил, вести виховну роботу серед стрільців, реагувати на їхні заяви та скарги. Першим Начальним духівником УГА став о. М. Їжак (капелан Легіону УСС, помер восени 1919), якого замінив о. В. Лаба. Серед ін. польових духівників УГА — о. А. Бандера, Й. Жан, А. Іщак, І. Ки­пріян. Загалом 40 капеланів УГА загинуло в боях. Структура й особовий склад НКГА від­повід­али вимогам тогочас. вій­ни та забезпечували планува­н­ня бо­йових дій і керівництво операціями УГА: на першому етапі — упр. бо­йовими групами, згодом — корпусами та бригадами.

Літ.: Ключенко О. Генеральна булава УГА // Літопис Червоної Калини. 1931. Ч. 10; Ден­ник НКГА. Нью-Йорк, 1974; Литвин М. Р. Українсько-польська вій­на 1918–1919 рр. Л., 1998.

М. Р. Литвин

Завантажити статтю