Начальна команда Галицької армії

НАЧА́ЛЬНА КОМА́НДА ГА́ЛИЦЬКОЇ А́РМІЇ (НКГА) — вищий орган керівниц­тва збройних сил Західноукраїнської Народної Республіки. До 8 листопада 1918 НКГА мала назву Укр. ген. команда. Відповідно до осн. завдання — керувати бойовими діями війська у ході зброй. агресії Польщі — її організац. структуру постійно вдосконалювали. Очолював НКГА, а відтак УГА, Гол. командант (згодом — Начальний вождь), підзвітний виділу Укр. нац. ради, який його призначав і відкликав. На поч. польс.-укр. (у документах ЗУНР — укр.-польс.) вій­ни політ. керівництво держави зловживало цим правом і неодноразово змінювало командувачів: від 1 листопада 1918 цю посаду обіймав полковник Д. Вітовський, від 5 листопада — полковник Г. Коссак, від 9 листопада — полковник Г. Стефанів, від 10 грудня — генерал М. Оме­лянович-Павленко. Спочатку НКГА знаходилася у Львові, від 22 листопада — у с. Куровичі (нині Золочів. р-ну Львів. обл.), від 25 листопада — у м. Бережани (нині Терноп. обл.), згодом — у м. Бібр­ка (нині Перемишлян. р-ну), від 20 січня 1919 — у м. Ходорів (нині Жидачів. р-ну; обидва — Львів. обл.), у червні — в м. Бучач, Чортків, Товсте (нині смт Заліщиц. р-ну; усі — Терноп. обл.). Окрім Гол. команданта і його заст. (начштабу — отаман УСС С. Горук), до складу НКГА увійшли референти: артилер., муніцій., зв’язку, розвідки, харчування, сан., польової жандармерії (див. Жандармерія Західноукраїнської Народної Республіки), самохід., обозний, поповнень, пресовий (старшини Р. Білинський, П. Бубела, Ю. Буцманюк, В. Кордуба, Д. Кренжалівський, Д. Паліїв, В. Панчак, І. Рудницький та ін.). На першому етапі військ. будівництва (листопад–грудень 1918) у розпорядження НКГА прибули добровольці із УНР: генерали М. Омелянович-Павленко і В. Генбачов, полковники Б. Грубер, М. Какурін, Дж. Кануков, Є. Мишковсь­кий, І. Омелянович-Павленко, підполковник В. Фідлер, отаман А. До­луд та ін., однак набагато більше освічених фронтовиків-доброволь­ців — із колиш. австро-угор. армії. Начштабу УГА Є. Мишковський організував перебудову війська в мобільну армію європ. зразка. Нове керівництво поділило НКГА на 2 частини: оперативне упр., що розробляло плани військ. операцій, керувало бойовими діями армії; і матеріал.-тех. упр., що опікувалося забезпеченням війська. Через брак фахівців-українців оперативне упр. очолювали колишні австро-угор. офіцери А. Ерлє, В. Льо­б­ковіц, Г. Кох, йому підпорядковано низку відділів. Відділ зв’язку під керівництвом сотника-інж. Л. Шепаровича забезпечував НКГА телеграф. і телефон. зв’язком із урядом ЗУНР, Держ. секретаріатом військ. справ, допоміж. частинами, окруж. військовими командами; за допомогою телеграф. станції підтримував зв’язок з Києвом, Віднем, Парижем, Будапештом та ін. Відділ мав відповід. ре­ферентів, телефонну сотню, телефонні та телеграфні станції. Службу розвідки й контррозвідки в ЗУНР створ. значно оперативніше, і працювала вона ефективніше, ніж в УНР. Завдяки зусиллям полковника Д. Вітовського її укомплектовано молодими здібними старшинами, шеф розвід. відділу НКГА поручник Р. Ковальський безпосередньо керував діяльністю офензив. і дефензив. розвідки та детективами, мав у підпорядкуванні відповідні структури корпусів, бригад, окруж. військ. команд, польової розвідки, агентур. мережі прикордоння і прифронт. смуги. У розвід. відділі НКГА працювали старшини І. Вислоцький (згодом шеф відділу), В. Комаринський (заст. шефа відділу), Я. Яремчишин (підвідділ вивчення польс. армії), Г. Ничка та В. Лисий (сектор пропаганди і контрпропаганди). Спецслужбам бракувало досвідчених співроб. — у перші місяці діяльності із 30-ти старшин лише 5–6 мали фахову підготовку, отриману в австро-угор. армії. Агентуру військ. розвідки довелося набирати із добровольців, переважно патріотично налаштованої молоді. Служба розвідки використовувала повідомлення військ.-дипломат. місій, а також мала 4 літаки-розвідники. Спецслужби викривали ворожу агентуру, зокрема ліквідували сітку конспіратив. структур Польс. військ. організації у Тернополі, Золочеві, Збаражі (нині Терноп. обл.), що готувала антидерж. повстання. Окремі завдання контррозвідки виконували структури польової жандармерії. Відділ артилерії очолював сотник Т. Гоза. Під його керівництвом і за допомогою Держ. секретаріату військ. справ старшини відділу сотники І. Слезак, Р. Якверт, четарі І. Коліушко, О. Найверт та командири фронт. частин домоглися знач. успіхів в організації артилерії. Спільний з відповід. структурою Держ. секретаріату військ. справ відділ летунства діяв під керівництвом сотника П. Франка. Створений у м-ку Красне (нині смт Буського р-ну Львів. обл.) авіазагін підпорядковано НКГА тактично — він отримував бойові завдання і був підзвітний за них перед головнокомандувачем УГА. Відділи муніцій., автомоб. і залізнич. шляхів оператив. упр. НКГА тісно спів­працювали з відповід. відділами Держ. секретаріату військ. справ, мали невеликий штат, інколи обмежувалися складанням заявок на забезпечення та перевезення. Важливу роль у структурі НКГА відігравали відділи матеріал.-тех. забезпечення. Персон. відділ, що опікувався кадрами старшин армії і дбав про укомплектування особовим складом військ. формувань, очолював С. Горук; інтендант. — сотник-інж. П. Дурбак, якому допомагали сотники О. Сташник, О. Штробель, поручники Р. Думин, М. Гарасевич, С. Яцків та ін. Інтендатуру УГА було створ. за зразком австро-угор. армії. Через неможливість організувати надійне централізов. забезпечення, Держ. секретаріат військ. справ підпорядкував відділу прифронт. смугу для самост. заготівлі харчів. Інтендатура НКГА мала мережу пекарень, швейних і шевських майстерень; вона отримувала підтримку й допомогу харчами від місц. органів влади та насел. Галичини. Сан. відділ заснував на поч. 1918 у Львові поручник К. Танячкевич, згодом його очолювали Р.-Е. Білас й А. Бурачинський. Відділу підпорядковано мед.-сан. заклади, польові шпиталі, кадри, організовані на першому етапі вій­ни. На поч. 1919 у його розпорядженні знаходилися незначні сили: у фронт. частинах було всього 24 лікарі та 38 мед. працівників; діяло 5 шпиталів на 529 ліжок, 3 сан. поїзди (з них 2 — з операц. частиною) і 2 пересувні лазні; у підпіллі — 97 лікарів і 38 мед. працівників, 18 аптек, 28 шпиталів на 5–6 тис. ліжок. Відділу судівниц­тва підпорядковано Польовий Суд НКГА, засн. 18 січня 1919 для розгляду справ фронт. формацій, а також польові суди військ. частин, зокрема корпусів і бригад (ліквідовані в травні 1919). Вони використовували австро-угор. Військ. карний кодекс (із незнач. змінами). У складі відділу — отаман С. Тисовський, сотники І. Ерденбергер, В. Лазаревич, С. Крет, Ю. Курдіяк. Морально-психол. атмосферу в частинах гармонізував відділ духівництва. Першими польовими священиками новоствор. укр. військ. частин стали українці-капелани австро-угор. армії та Легіону УСС. Згодом Держ. секретаріат військ. справ своїми наказами, зокрема від 6 і 15 лютого 1919, упорядкував організац. структуру й компетенцію духовенства в УГА. На відміну від ін. європ. армій, капеланам дозволено, крім обліку загиблих і стрілец. могил, вести виховну роботу серед стрільців, реагувати на їхні заяви та скарги. Першим Начальним духівником УГА став о. М. Їжак (капелан Легіону УСС, помер восени 1919), якого замінив о. В. Лаба. Серед ін. польових духівників УГА — о. А. Бандера, Й. Жан, А. Іщак, І. Кипріян. Загалом 40 капеланів УГА загинуло в боях. Структура й особовий склад НКГА відповідали вимогам тогочас. вій­ни та забезпечували планування бойових дій і керівництво операціями УГА: на першому етапі — упр. бойовими групами, згодом — корпусами та бригадами.

Рекомендована література

1. Ключенко О. Генеральна булава УГА // Літопис Червоної Калини. 1931. Ч. 10;
   Google Scholar Internet
2. Денник НКГА. Нью-Йорк, 1974;
   Google Scholar Internet
3. Литвин М. Р. Українсько-польська вій­на 1918–1919 рр. Л., 1998.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю