Народовці

НАРОДО́ВЦІ – громадсько-культурна та суспільно-політична течія українсь­кого національного руху в Гали­чині. Виникла у 1860-х рр. на ґрунті ідей романтизму й нац. від­ро­дження, започатк. «Руською трійцею» та Кирило-Мефодіїв. братством. Вирішал. вплив на формування світогляду Н. мала творчість Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. На противагу старорусинам, Н. відстоювали ідею етно­куль­тур. та нац. єдності українців у Рос. імперії й Австро-Угорщині на тер. від Кавказу до Карпат, виступали за єдність усіх укр. земель та розвиток єдиної української мови на основі нар. говірок. Упродовж 1860-х рр. лідери Н. – С. Воробкевич, К. Горбаль, Д. Танячкевич, В. Шашкевич, К. Климкович, Ф. За­­ревич, К. Устинович (т. зв. ранні Н.) – проводили передусім знач­ну культурниц. роботу. В цей час вони заснували низку журналів («Ве­черниці», 1862–63; «Мета», 1863–­64; «Нива», 1865; «Русалка», 1866; «Правда», 1867), культ.-осв. т-в («Руська бесіда», 1861; Львівсь­ке товариство «Просвіта», 1868), читалень, б-к; видавали твори укр. письменників, шкіл. підручники; влаштовували театр. вистави й щорічні Шевченків. вечори. За зразком київ. «Громади» галиц. молодь створювала відповідні учнів. та студент. організації (громади) в навч. закладах Галичини – спочатку у Львові, згодом – у Тернополі, Станіславі (нині Івано-Франківськ), м. Бережани (нині Терноп. обл.), Самбір, Дрогобич (нині обидва – Львів. обл.), Перемишль (нині Польща) та ін. 1873 з ініціативи й за матеріал. підтримки діячів Наддніпрян. Укра­їни у Львові створ. Літ. товариство ім. Шевченка, що 1892 реорганізоване в Наукове товариство імені Шевченка. На зламі 1860–70-х рр., із завершенням ідей. виокремлення народов. руху та приходом до керівництва нового покоління діячів, відбулися перші спроби активізації його політ. діяльності, зумовлені загостренням 1869–70 стосунків між галиц. Н. і П. Кулішем та проектом польс.-укр. угоди Ю. Лаврівського. Цей процес супроводжувався суперечками всередині народов. руху між т. зв. молодшими Н. (М. Бучинський, А. Січинський, В. Барвінсь­кий, В. Ганкевич, В. Навроцький) і старшими (А. Вахнянин, О. Партицький, Ю. Романчук, К. Климкович, К. Сушкевич, О. Огоновсь­кий). 1870 центром політ. життя Н. став «Клуб українців». На його засіданнях вирішено питання участі в політ. товаристві «Русска рада» та складено програму діяльності Н. у цій організації, її осн. пункт – твердження про єдиний «укр.-русь­кий» народ. Запрошення багатьох старших Н. на з’їзд політ. угруповань, скликаний польс. федералістами Ф. Смолькою і Ф. Зе­мял­ковським, а також проект при­мирення ворожих сторін у русь­кому русі в Галичині митрополита Й. Сембратовича свідчили про зро­стання ролі народов. руху.

1873 більшість Н. виступила за свідомий тимчас. відхід від ведення актив. політ. діяльності, що було зумовлено низкою причин, зокрема провалом ініційов. Ю. Ла­­в­­рівським політики порозуміння з поляками на основі федератив. рівноправності та смертю цього діяча. Незначна участь Н. у політ. житті спричинена нечисленністю і віковим цензом, вони також не мали свого політ. часопису, що зазвичай виступав у тогочас. Галичині потуж. консолідованим чин­ником різних політ. угруповань і формував громад. думку. У 1870-х рр. осн. зусилля Н. спрямували на вироблення й кристалізацію ідейно-програм. засад руху, на них помітно вплинули листування й дискусії з М. Драгомановим (розбіжності в поглядах на нац. питання та ставленні до соціалізму й соціаліст. ідей зрештою призвели до розриву стосунків між ними). Після галиц. судових процесів 1877–78, коли на лаві підсудних опинилися про­відні діячі радикал. крила укр. руху в Галичині (І. Франко, М. Павлик та ін.), майже всі відносини між Галичиною і Наддніпрянщиною перервано. Вони активізувалися на поч. 1880-х рр., коли київ. «Громада» намагалася створити в Галичині часопис із виразно задекларованим заг.-укр. спрямуванням. Для цього навіть вдалося на деякий час примирити радикал. групу на чолі з І. Франком із загалом народов. руху, що, у свою чергу, стало однією з причин розриву громадівців з М. Драгомановим.

Криза 2-ї пол. 1870-х рр. проявилася у зміні ред. ж. «Правда» і виборах нового голови товариства «Просвіта». Це, а також небажання накликати на себе звинувачення в розколі укр. табору, зумовило утримання Н. від участі в сеймовій вибор. кампанії 1876. Однак уже 1879 за наполяганням В. Барвінського Н. скористалися з нищів. поразки старорусинів на парламент. виборах і повернулися до актив. політ. діяльності. 1880 засн. політ. часопис «Діло», що став одним із консолідац. центрів народов. руху. В. Барвінський вважав тогочасну ситуацію сприятливою для реформування укр. руху загалом і виведення його з глибокої кризи. Ці ініціативи були не­однозначно сприйняті Н.: частина з них вважала, що угруповання ще не готове до таких новацій; інша частина (за К. Левицьким, – «принципіалісти») відстоювала самост. виступ на політ. арені та боротьбу зі «старою» партією. Зрештою більшість (знач. мірою під тиском провінц. діячів) вирішила спробувати порозумітися зі старорусинами, вважаючи найбільш оптимал. політику лавірування між поляками і старорусинами. Восени 1882, завдяки актив. участі В. Барвінського, Н. і старорусинам вдалося домогтися певної домовленості, згідно з якою передбачено спіл. проведення виборів, віч та ін. заг.-нар. заходів на засадах рівноправно­сті. Про те, що В. Барвінський вва­жав угоду зі старорусинами лише тактич. ходом, свідчать ведені ним паралел. переговори з польс. політиками Я. Червінським і Р. Чар­­торийським з питань вибор. спів­праці, але його смерть 1883 послабила позиції «принципіалістів» у народов. русі, де впродовж ще кількох років більшість тяжіла до співпраці зі старорусинами.

Одними з гол. напрямів політ. діяльності народов. руху 1880-х рр. стали активізація вічевої традиції в Галичині, створення повіт. політ. т-в, вироблення перших укр. про­грам сусп. організації (серед осн. положень – поширення просвіти, створення влас. наук. товариства, читалень, госп. спілок, збереження нар. традицій). Інституалізація Н. як політ. течії відбулася 1885 зі створенням політ. товариства – Нар. ради. У її програмі, прийнятій на перших заг. зборах 1888, виразно за­декларовано ліберал., нац.-­де­мо­крат. принципи на укр. основі; це завершило парт. оформлення народов. руху. Підтвердженням став розрив Н. зі старорусинами внаслідок політики «нової ери» – порозуміння проводу партії з намісником Галичини К. Бадені, що мало виразне антимосквофіл. спрямування. На цьому етапі відбувся перехід Н. до самост. політ. діяльності. 1890 частина радика­льно налаштованих Н., переваж­но молоді, об’єдналася в Русь­ко-укр. радикал. партію, що різко засудила політику «нової ери» і продовжила опозиц. боротьбу. 1894 від угодов. політики відійшла більшість Н. на чолі з Ю. Романчуком, а на позиціях «нової ери» залишився митрополит С. Сем­бра­тович та невелика група Н. на чолі з О. Барвінським і А. Вахнянином (згодом це крило Н. офор­милося в Християн.-сусп. партію). 1899 осн. маса Н. з частиною радикалів утворили Укр. нац.-­демократ. партію, що невдовзі ста­ла наймасовішою укр. партією в Галичині. У структурі керівництва народов. руху в Галичині останньої третини 19 ст. домінувала світська інтелігенція, однак соц. походження представників проводу народов. руху виразно засвідчує, що духовенство залишалося осн. джерелом для його попов­нення – батьки бл. 2/3 його чл. були священиками. Вищу освіту мали 92 % чл. народов. проводу (більше половини з них закін. Львів. університет), 13 з них – доктор. ступ. 1874 середній вік керівництва партії становив 30 р. Наприкінці 1880-х рр. серед молоді набули популярності радикал. ідеї, внаслідок чого багато її представників почали групуватися поза народов. табором, що призвело до певних труднощів в омолодженні руху.

Народов. ідеологія ґрунтувалася на засадах лібералізму й укр. нац. ідеї. Лідери Н. підкреслювали необхідність забезпечення природ. прав кожної людини, незалежно від її соц. походження, класової приналежності, реліг. чи світогляд. переконань. Водночас Н. ставили нац. інтереси вище особистих; ідею нації та нац. відродження називали новою гол. ідеєю 19 ст.; суб’єктивно-психол. фактор вважали осн. у процесі націо­творення, однак підкреслювали чималу роль і природ. нац. рис (мови, культурно-побут. особливостей, соц.-екон. інтересів тощо). На їхню думку, завдання укр. інтелігенції полягало в духов. об’єднанні українців, формуванні почуття нац. спільності та поширенні нац. свідомості серед усіх прошарків укр. спільноти. На відміну від старорусинів, нац. самоідентифікація яких була невиразною, Н. чітко декларували самостійність «русько-укр.» народу, йо­­го нац. окремішність від поляків і росіян. Спираючись на пріоритетність етногр. принципу й при­родного права народу на самост. розвиток, вони відмовилися від концепції «істор. права», яким старорусини і польс. політики традиційно обґрунтовували спра­вед­ливість нац.-політ. вимог. Одним із пунктів своєї ідеол. програми Н. визначили створення слов’ян. федерації на основі нац. самостійності кожного слов’ян. на­роду, його вільного культурно-нац. розвитку. Гол. роль у створенні такої федерації мала відіграти Австро-Угорщина, укр. народові (враховуючи його геополіт. розташування) відведено у цьому проекті посередницько-консолідац. функцію. Під впливом українців Галичини народов. рух розгорнувся на Буковині й у Закарпатті. У серед. 1880-х рр. у діяльності народов. організацій на Буковині («Руська бесіда», «Руська рада») активну участь брали Є. Пігуляк, О. Попович, Ю. Федькович, І. Тимінський та ін. Нац.-культурне відродження на Закарпатті наприкінці 19 – на поч. 20 ст. відбувалося під ідеол. впливом Н., ідеї яких відстоювали Л. Чопей, А. Волошин, Ю. Жаткович, Г. Стрипсь­кий та ін. Див. також Народництво.

Літ.: Барвінський О. Спомини з мого життя. Ч. 1–2. Л., 1912; Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914: На підставі спогадів і документів. Ч. 1–2. Л., 1926–27; Трусевич С. Суспільно-політичний рух у Східній Галичині в 50–70-х рр. ХIХ ст. К., 1978; Стеблій Ф. Слов’янська ідея в інтерпретації української публіцистики в Галичині 60–80-х рр. ХIХ ст. (за матеріалами народовецької преси) // 2-й Міжнар. конгрес україністів (Львів, 22–28 серп. 1993): Доп. і повідомлення. Ч. 1. Л., 1994; Мудрий М. Галицькі народовці в 60-х роках ХIХ ст.: спроба модернізації української національної ідеї // Молода нація. 1996. Вип. 3; Аркуша О. Олександр Барвінський (до 150-річчя від дня народження). Л., 1997; J.–P. Himka. The Construction of Nationality in Galician Rus: Icarian Flights in Almost All Directions // Intellectuals and the Articula­tion of the Nation. Ann Arbor, 1999; J.–P. Himka. Religion and Nationality in Western Ukraine (1867–1900). Montreal, 1999; Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини XIX – початку XX ст. Чц., 1999; Мудрий М. Листування Б. Дідицького з В. Барвінським як джерело до вивчення українського національного руху в Галичині початку 80-х років ХIХ ст. // Рукописна україніка: Мат. міжнар. наук.-практ. конф. 20–21 берез. 1996. Л., 1999; Середа О. Національна свідомість і політична програма ранніх народовців у Східній Галичині (1861–1867) // Вісн. Львів. університету. Сер. істор. 1999. Вип. 34; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. Л., 2000; Романюк М., Галушко М. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Істор.-бібліогр. дослідж. Т. 1. Л., 2001; Середа О. Громади ранніх народов­ців у Східній Галичині (60-ті рр. 19 ст.) // Україна: культурна спадщина, нац. свідомість, державність. Л., 2001. Вип. 9; Чорновол І. Українська фракція Галицького крайового сейму (1861–1901): Нарис з історії українського парламентаризму. Л., 2002; Янишин Б. Галицькі народовці 70–80-х років ХIХ ст.: соціальна характеристика // Пробл. історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвідом. зб. наук. пр. К., 2003. Вип. 8; Грицак Я. Пророк у своїй Вітчизні: Франко та його спільнота. К., 2006; Янишин Б. Українська міська політична еліта в Галичині й народовський рух останньої третини XIX ст.: становлення та інституційний розвиток. К., 2008.

Б. М. Янишин

Рекомендована література

1. Барвінський О. Спомини з мого життя. Ч. 1–2. Л., 1912;
   Google Scholar Internet
2. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914: На підставі спогадів і документів. Ч. 1–2. Л., 1926–27;
   Google Scholar Internet
3. Трусевич С. Суспільно-політичний рух у Східній Галичині в 50–70-х рр. ХIХ ст. К., 1978;
   Google Scholar Internet
4. Стеблій Ф. Слов’янська ідея в інтерпретації української публіцистики в Галичині 60–80-х рр. ХIХ ст. (за матеріалами народовецької преси) // 2-й Міжнар. конгрес україністів (Львів, 22–28 серп. 1993): Доп. і повідомлення. Ч. 1. Л., 1994;
   Google Scholar Internet
5. Мудрий М. Галицькі народовці в 60-х роках ХIХ ст.: спроба модернізації української національної ідеї // Молода нація. 1996. Вип. 3;
   Google Scholar Internet
6. Аркуша О. Олександр Барвінський (до 150-річчя від дня народження). Л., 1997;
   Google Scholar Internet
7. J.–P. Himka. The Construction of Nationality in Galician Rus: Icarian Flights in Almost All Directions // Intellectuals and the Articula­tion of the Nation. Ann Arbor, 1999;
   Google Scholar Internet
8. J.–P. Himka. Religion and Nationality in Western Ukraine (1867–1900). Montreal, 1999;
   Google Scholar Internet
9. Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини XIX – початку XX ст. Чц., 1999;
   Google Scholar Internet
10. Мудрий М. Листування Б. Дідицького з В. Барвінським як джерело до вивчення українського національного руху в Галичині початку 80-х років ХIХ ст. // Рукописна україніка: Мат. міжнар. наук.-практ. конф. 20–21 берез. 1996. Л., 1999;
    Google Scholar Internet
11. Середа О. Національна свідомість і політична програма ранніх народовців у Східній Галичині (1861–1867) // Вісн. Львів. університету. Сер. істор. 1999. Вип. 34;
    Google Scholar Internet
12. Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. Л., 2000;
    Google Scholar Internet
13. Романюк М., Галушко М. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Істор.-бібліогр. дослідж. Т. 1. Л., 2001;
    Google Scholar Internet
14. Середа О. Громади ранніх народов­ців у Східній Галичині (60-ті рр. 19 ст.) // Україна: культурна спадщина, нац. свідомість, державність. Л., 2001. Вип. 9;
    Google Scholar Internet
15. Чорновол І. Українська фракція Галицького крайового сейму (1861–1901): Нарис з історії українського парламентаризму. Л., 2002;
    Google Scholar Internet
16. Янишин Б. Галицькі народовці 70–80-х років ХIХ ст.: соціальна характеристика // Пробл. історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвідом. зб. наук. пр. К., 2003. Вип. 8;
    Google Scholar Internet
17. Грицак Я. Пророк у своїй Вітчизні: Франко та його спільнота. К., 2006;
    Google Scholar Internet
18. Янишин Б. Українська міська політична еліта в Галичині й народовський рух останньої третини XIX ст.: становлення та інституційний розвиток. К., 2008.
    Google Scholar Internet

завантажити статтю