Народне ополчення

НАРО́ДНЕ ОПОЛЧЕ́­Н­НЯ — добровільні збройні формува­н­ня, створені на допомогу регулярній армії. Н. о. формують із осіб, які можуть тримати у руках зброю, але не під­лягають призову на військ. службу за мобілізацією. За князів. доби під час ворожого нападу Н. о. на укр. землях скликали із міщан і селян (однак оскільки вони були недо­статньо озброєними та під­готовленими, основу війська складала княжа дружина), за Речі Посполитої (1569–1795) — пере­важно із шляхтичів. Після вторгне­н­ня військ франц. імператора Наполеона I Бонапарта у Рос. імперію організацію Н. о. роз­почато у липні 1812 від­повід­но до маніфесту імператора Олександра І. Формували полки 2-х видів: земські піхотні, до яких вступали селяни та міщани, й козачі кінні (першими по­стали 4 полки укр. козац. війська у Київ. і Волин. губ.). Добровільно йдучи на вій­ну, селяни роз­раховували на звільне­н­ня їх від кріпосної залежності, а козаки та міщани — на поверне­н­ня колиш. привілеїв. У містах і селах збирали кошти на при­дба­н­ня озброє­н­ня, амуніції й коней для ополченців. У Лів­обереж. Україні замість 8-ми запланованих створ. 9 полтав. і 6 черніг. ополчен. полків. Серед організаторів ополче­н­ня від­значився активністю ві­домий поет і громад. діяч І. Котляревський (від­знач. уряд. нагородою — сріб. меда­л­лю). Окрім козачих полків сформовано ополчен. загони «лісових козаків» у Київ., Поділ., Волин. губ. і Терноп. окрузі й ін. частини. До поч. вересня 1812 на укр. землях до Н. о. зголосилося бл. 70 тис. піших ратників і кін­них козаків, що становило 35 % заг.-рос. ополче­н­ня. Нач. черніг.-полтав. земського ополче­н­ня при­знач. генерал М. Гудович (укр. походже­н­ня). Укр. ополченці вели бої на Пн. Чернігівщини та на білорус. землях, зокрема визволили м. Чечерськ і Рогачов (нині обидва — Гомел. обл., Білорусь). Під час пере­слідува­н­ня наполеонів. військ від­значилися 2 бузьких, 2 полтав. і 3 київ. козачих полки. Понад 50 тис. укр. ополченців взяли участь у закордон. поході рос. армії. Так, 32-тисячне черніг.-пол­тав. земське ополче­н­ня, посилене 7-ма козачими полками, ві­діграло значну роль у блокаді й здобут­ті фортець Замостя, Модлин, Торунь (нині усі — Польща); 6 укр. козачих полків взяли активну участь у здобут­ті Парижа в березні 1814. Із заверше­н­ням вій­ни ополчен. формува­н­ня роз­пущено.

Після нападу Німеч­чини на СРСР 22 червня 1941 до Н. о. вступали особи, які через вік, стан здо­ровʼя, профес. зайнятість не під­лягали призову до армії. Перші ополчен. формува­н­ня взяли участь у боях за м. Пере­мишль (нині Польща) і Дубно (Рівнен. обл.) вже на­прикінці червня 1941. До Н. о. активно залучали висококваліфіков. фахівців нар. господарства, культури й науки, від­воліка­н­ня яких від викона­н­ня без­посеред. функцій (а часто — й загибель у боях) на­вряд чи було доцільним з по­гляду заг.-нар. інтересів. Загалом у 12-ти сх. і пд. областях УРСР в Н. о. вступило бл. 1 млн 300 тис. осіб. Частини Н. о. організовували за зразком регуляр. частин Червоної армії. На невеликих під­приємствах, у житл. масивах створювали взводи та роти, на великих під­приємствах — баталь­йони і полки, у містах і міських р-нах — полки й дивізії, у деяких областях — корпуси Н. о. Окрім стрілец., формували саперні, сан., кавалерій. та ін. частини. При комплектуван­ні Н. о. за­звичай дотримувалися принципу збереже­н­ня сталого колективу, за яким у під­роз­діли входили працівники одного цеху, заводу, ф-ту, курсу тощо. Роз­різняли 2 види формувань Н. о. — частини без від­риву особового складу від осн. роботи і під­роз­діли, що пере­ходили на казарм. режим. Бо­йову під­готовку проводили після закінче­н­ня робочого дня. Ополченці ви­вчали статути Червоної армії, тактику бою, веде­н­ня роз­відки, за­ймалися стро­йовою під­готовкою. Заня­т­тя проводили командири, які вибули з армії (через вік, поране­н­ня тощо), і навіть кадрові солдати колиш. царської армії або учасники воєн. дій 1918–20. З на­ближе­н­ням лінії фронту командні посади у під­роз­ділах Н. о. за­ймали армій. командири, ополченцям видавали обмундирува­н­ня та спорядже­н­ня, стрілец. зброю (пере­важно за­старілих зразків), пляшки із запалювал. суміш­шю. Під час оборони Києва й Одеси невеликі ополчен. загони під­приємств та установ обʼ­єд­нували пора­йон­но в баталь­йони для оператив. викори­ста­н­ня як само­стійно, так і в складі регуляр. армії. За­звичай вони утримували 2-у лінію оборони, несли гарнізон­ну службу. У боях за Київ від­значилися баталь­йони Н. о. Ленін., Печер., Моск. р-нів міста; Одесу захищали ополчен. роти і баталь­йони порту, заводів «Червоний Проф­інтерн», ім. Січн. пов­ста­н­ня, ім. Жовтн. революції, ім. Іл­ліча та ін. Під­роз­діли Н. о. брали участь у боях на тер. Харків., Дні­проп., Микол. областей. У ході оборони Донбасу в складі Пд. фронту від­значилися сформовані з шахтарів і металургів 395-а стрілец. дивізія генерала А. Петраковського і 383-я стрілец. дивізія генерала К. Провалова. Само­стійно діяла Кременчуц. дивізія Н. о. під командува­н­ням полковника О. Платухіна, що в серпні 1941 ві­діграла вирішал. роль у зриві спроб пере­дових частин 6-ї та 17-ї нім. армій з ходу форсувати Дні­про й захопити м. Кременчук (Полтав. обл.). У винятково важких боях загинуло більше половини особового складу дивізії, за мужність і героїзм 700 її воїнів нагородж. бо­йовими орденами і медалями. Особл. видом Н. о. були ім­провізов. бронепо­їзди, обладнані залізничниками-ополченцями, зокрема під час оборони Києва від­значилися бронепо­їзди літер «А» і літер «Б». Не­зважаючи на слабку під­готовку і озброє­н­ня, 1941 Н. о. ві­діграло певну роль у зриві нацист. планів «блискавич. вій­ни». У Києві та багатьох містах колиш. СРСР на честь Н. о. на­звано вулиці.

Завантажити статтю