Народна етимологія
НАРО́ДНА ЕТИМОЛО́ГІЯ — пояснення походження слова на основі формальної подібності або тотожності з іншим, більш відомим мовцеві. У результаті цього відбувається хибна семантизація та мотивація лексем, оскільки формал.-семант. звʼязки простежують між етимологічно неспорідненими різнокореневими словами. Н. е. ґрунтується на дії аналогії та асоціації, що зʼявляються у свідомості мовців. Н. е. часто називають наївною, хибною, однак вона є значно давнішою від наук. етимології. У традиц. нар. культурі вона має більш складну структуру, бо, крім мовної, набуває міфопоет. та ритуал.-магіч. функції організації етнокультур. простору й перетворюється в особливий вид магії (див. Магія мовна) — етимологічну. При цьому вибір джерела асоціатив. притягнення до певного слова інших (омонімів чи паронімів) обумовлений влас. семантикою вихід. слова. Приклади Н. е. часто зустрічаються в малих фольклор. жанрах, що мають ритуал.-магіч. характер («На морі, на Діяні, на острові Кіяні, там стояв дуб»). Нар. уявлення інколи викликають певні асоціації, напр., комета нагадує людям мітлу («Над Чигрином Мітла простяглася» — Т. Шевченко). Інколи цей обʼєкт функціонально повʼязаний з іншими («Коли мітла зʼявляється на небі, то буде війна»). В українців широко представлені нар. назви церк.-реліг. свят: «Звідаєся Михайло, чи маєш теплі ногавки»; «Прийшов Петро — вирвав било, прийшов Ілля — вирвав два, а прийшов Спас — бери рукавиці про запас, а прийшла Покрова — на дереві голо». Схожість певного елемента лексеми з кількома словами може спричинити подвійну семант. мотивацію, напр., назва квітки «тройзілля» у свідомості мовців рефлексує як «труйзілля», «тройзілля», «тройзіл», «тройзіль», «трійзілля» або ж «тризілля», «троєзілля», «трьохзілля», що тлумачать за зовн. (трьома пелюстками) і внутр. (отруй. властивостями) ознаками. Дуже часто Н. е. представлена в топонім. прозі: на Поліссі розташ. Ольжині купальні (м. Коростень Житомир. обл.) — місце, в якому нібито купалась княгиня. Звук. подібність топонімів стосується істор. подій: сім синів князя Святослава загинули на полі битви, тому село назвали Семигинів (Стрий. р-н Львів. обл.); Тустан. фортеця (побл. с. Урич Сколів. р-ну Львів. обл.) отримала таку назву, бо золотоордин. військо змушене «ту стати» (зупинитися). Фонет. асоціації закладені у появі багатьох найменувань насел. пунктів. Напр., назва с. Великі Сорочинці (Миргород. р-н Полтав. обл.) походить від того, що його заснували сорок ченців; назва м. Гадяч Полтав. обл., за нар. уявленнями, — місцевість, насичена зміями (гадами); від того, що люди казали «Люба хора» і найменували с. Любохора, згодом — Либохора (Сколів. р-н Львів. обл.). Такі легенди й перекази мають передусім художню цінність як народнопоет. витвори. Н. е. варто сприймати як елемент фольклору, як інструмент сусп. магії, що має право на життя у відповід. контексті.
Рекомендована література
Завантажити статтю
