Наркологічні розлади

Визначення і загальна характеристика

НАРКОЛОГІ́ЧНІ РО́ЗЛАДИ — поведінкові, психiчнi, соматичнi роз­лади, що виникають внаслідок вжива­н­ня наркотичних чи прирівняних до них речовин або алкоголю.

Алкоголізм (лат. alcoholismus, від араб. al-kohоl — найтонший) — захворюва­н­ня, зумовлене систематичним вжива­н­ням спиртних напоїв, що згубно впливає на здо­ровʼя, поведінку, праце­здатність населе­н­ня, шкодить добробуту та руйнує моральні засади су­спільства. Поряд зі специф. дією алкоголю в роз­витку А. важливу роль ві­ді­грають 3 групи факторів: соц., психол., індивід.-біо­логічні. Соц. фактори: найчастіше на А. хворіють люди з низьким рівнем освіти та заг. культури, які не мають високої профес. кваліфікації. Психол. фактори полягають у наявності в структурі преморбід. особи будь-якого дефекту, вади, що утруднює соц. адаптацію. Цей дефект може бути наслідком недороз­вине­н­ня особи, захворюва­н­ня, що руйнує психіку, або вродженої аномалії характеру. Схильність до роз­витку А. мають особи із завищеною самооцінкою, агресивні, асоціальні, жорстокі, у яких легко спровокувати почу­т­тя ненависті; не­при­стосовані, без­помічні, схиль­ні до невротич. реакцій; дивні, з рисами де­пресивності та параноїдальності. Індивід.-біол. фактори повʼязані пере­важно з поруше­н­ням обміну речовин, особ­ливостями вищої нерв. діяльності людини, з її темпераментом та фізіол. характеристиками. А. є складною мед.-соц. та правовою про­блемою; існують різні його класифікації, зокрема клін., психол., соц., юридична тощо. В основі всіх класифікацій і понять А. лежать 3 обовʼязкові ознаки: алкогол. залежність з від­повід. змінами в нерв. системі; хроніч. характер захворюва­н­ня; алкогол. причин­ність захворюва­н­ня. Індивід. ризик шкідливого впливу алкогол. напоїв зумовлюється інтенсивністю та ступенем їх дії на організм і поведінку людини.

У нормал. фізіол. умовах в організмі людини є до 0,2 % етил. спирту. При введен­ні алкоголю ззовні при­близно 95 % його утилізується, а залишки в не­змін. ви­гляді виділяються з сечею, через потові залози, з повітрям, що видихається, молоком матері. Окисне­н­ня етанолу від­бувається пере­важно в печінці й пере­творюється на ацетальдегід, оцтову кислоту, роз­щеплюючись на вуглекислий газ та воду. Ацеталь­­дегід — високо­активна та над­звичайно токсична речовина, що під­вищує дію етанолу в 5–10 разів. Гострі отрує­н­ня етил. спиртом посідають перше місце (60 %) серед смертел. отруєнь, що досліджують в судово-токсикол. порядку. Роз­різняють екс­пертизу алкогол. спʼяні­н­ня, що проводять наркологи під час обстеже­н­ня живих осіб, і екс­пертизу алкогол. інтоксикації, що здійснюють судово-мед. екс­перти під час дослідж. трупів. Ступені вираженості алкогол. інтоксикації: концентрація алкоголю в крові <0,3 г/л — відсутність впливу алкоголю; 0,3–0,5 г/л — незнач. вплив алкоголю; 0,5–1,5 г/л — легке спʼяніння; 1,5–2,5 г/л — спʼя­ніння середнього ступеня; 2,5–3 г/л — сильне спʼяніння; 3–5 г/л — тяжке отруєння (може настати смерть); 5–6,0 г/л — смертел. отруєння. Діагностика смертел. отруєння алкоголем має базуватися на всебіч. оцінці всіх даних, перш за все на результатах судово-токси­кол. дослідження. Великого значення набуває правильне вилучення з організму біол. обʼєктів (кров і сеча), своєчасна доставка їх у лаб. і кваліфіковане проведення аналізу. Боротьба з А. передбачає систему мед., соц., психол. допомоги (сан.-освітня робота, підвищення рівня мед. допомоги, психотерапевт. і психол. допомога, вдос­коналення лікув. бази тощо). Протиалкогол. заходи слід розглядати як один із центр. напрямів антинаркол. діяльності, оскільки ал­когол. та інші одурманювал. впливи на організм людини дедалі частіше носять взаємозамін. або взаємодоповнювал. характер. Лікування А. має 2 мети: усунення патол. пристрасті до етанолу (псих. залежності від алкоголю) і абстинент. синдрому.

Літ.: Бабаян Э. А., Гонопольский М. Х. Наркология. Москва, 1987; Марчук А. І. Судова медицина. К., 1997; Баюрка С. В., Бондар В. С., Карпушина С. А. та ін. Фармацевтичні аспекти алкоголізму, наркоманії і токсикоманії. Х., 2017.

В. С. Бондар

Наркоманія (від грец. νάρκη — занімі­н­ня, заціпені­н­ня, сон і манія) — загальна назва хвороб, що проявляються патологічним потягом до по­стійного вжива­н­ня в зростаючих кількостях наркотичних препаратів і наркотичних речовин внаслідок стійкої психічної й фізичної залежності від них з роз­витком абстиненції при припинен­ні їх вжива­н­ня. Н. призводить до глибоких змін особисто­сті та ін. роз­ладів психіки, а також до порушень функцій внутр. органів. Причини зло­вжива­н­ня наркот. речовинами та формува­н­ня наркот. залежності складні й різноманітні. Поряд з особливостями організму велике значе­н­ня мають соц. фактори: соц. не­влаштованість, від­сутність кваліфікації або роботи, бажа­н­ня вийти зі стресу, зумовленого стрімким темпом жит­тя тощо. Певне значе­н­ня мають псих. хвороби (деякі форми шизофренії); провокаційна інформація, а також бажа­н­ня набути влас. досвіду; при­значе­н­ня наркот. препаратів у невиправ­дано високих дозах або без до­стат. показань; при самолікуван­ні через до­ступність наркот. препаратів; тяжкі хронічні захворюва­н­ня, повʼязані з тривалим за­стосува­н­ням наркот. препаратів та ін. У формуван­ні механізму роз­витку Н. беруть участь особливі умовно-рефлекторні звʼязки, деякі ней­ромедіаторні та біо­хім. процеси, що від­буваються в головному моз­ку. У формуван­ні Н. певну роль ві­ді­грає активація детоксикуючих ферментів печінки. У роз­витку деяких син­дромів, типових для Н., незаперечне значе­н­ня має вплив наркотиків на обмін нейропептидів (ендорфінів, енкефалінів) і вміст цикліч. нуклеотидів. Втруча­н­ня наркотиків, особливо опіатів, у нейромедіатор. обмін на різних функціон.-структур. рівнях організму призводить до функціон. порушень як ЦНС (зокрема на рівні гіпоталамуса), так і периферій. нерв. системи. Ураже­н­ня різних систем організму повʼязане також із пригніче­н­ням окиснювал. процесів у тканинах. Заг. ознаками всіх форм Н. є фіз. виснаже­н­ня, слабкість, низька функціон. активність усіх фізіол. систем. У динаміці становле­н­ня Н. умовно можна виділити 3 стадії: початкову — адаптація (зміна ре­активності організму і поява псих. залежності); хронічну — заверше­н­ня формува­н­ня фіз. залежності (абстиненція, виникне­н­ня у деяких випадках психозу, полінаркоманії); пізню — виснаже­н­ня всіх систем організму (зниже­н­ня толерантності, заг. ре­активності; затяжна тяжка абстиненція, недоумство).

Син­дром зміненої ре­активності характеризується типовою зміною пере­носимості (толерантно­сті). Чутливість по­ступово знижується. Толерантність для Н. є неспецифіч. симптомом, який від­ображає заг. фізіол. закономірність — можливість до адаптації. Діагност. значе­н­ня цей симптом набуває при досягнен­ні хворим т. зв. межі (напр., коли летал. для здорової людини доза наркотику легко пере­носиться наркоманом). Потім на­стає по­ступове зниже­н­ня пере­носимості й попередні дози викликають гострий токсич. ефект. Змінена ре­активність при Н. проявляється зміною картини спʼя­ні­н­ня. Починається по­ступове зни­же­н­ня ейфорії, хворий під­вищує дозу наркотику. Потім, не­зважаючи на під­вище­н­ня дози, стан ейфорії якісно змінюється, знижується інтенсивність першої фази (власне ейфорії), скорочується друга фаза, зникає сон, що її завершує. З роз­витком хвороби по­ступове послабле­н­ня седатив. дії змінюється її повним зникне­н­ням (наркотик починає діяти на наркомана збуджуюче). Транс­формація седатив. дії наркотику в стимулювальну — один із осн. симптомів Н. Син­дром зміненої ре­активності свідчить про адаптацію до високого рівня шкідливості, зміну реакції організму на цю шкідливу дію, тобто про новий (патол.) рівень гомео­стазу. Син­дром псих. залежності включає два осн. симптоми: нестерп. потяг до вжива­н­ня наркотику та досягне­н­ня псих. комфорту при інтоксикації наркотиками. Син­дром фіз. залежності викликає симптом фіз. потягу до наркотику, можливість досягне­н­ня фіз. комфорту в стані інтоксикації, а також абстинент. син­дром. Більш інтенсивний за силою фіз. потяг ви­значає поведінку наркомана і су­проводжується психосоматич. та нерв.-вегетатив. змінами: рухливістю, балакучістю, блідістю, роз­шире­н­ням зіниць, сухістю слиз. оболонок, тахікардією, мʼязовою гіпертонією та судин. гіпертензією. Після при­йому наркотику функціон. показники нормалізуються, проявляється його стимулювал. ефект. З роз­витком наркозалежності на­стає фіз. виснаже­н­ня, стимулювал. ефект наркотику внаслідок цього послаблюється. Абстинент. син­дром будь-якого генезу характеризується псих. напруже­н­ням, тривогою, неспокоєм, без­со­н­ням, від­сутністю апетиту, судин. гіпертензією, тахікардією, зменше­н­ням маси тіла. Лікува­н­ня під час першого зверне­н­ня по допомогу проводять в стаціонарі наркол. диспансеру, у випадку по­втор. зверне­н­ня й від­сутності сформов. рецидиву — амбулаторно, і включає дезінтоксикацію й купірува­н­ня абсистент. проявів, активне антинаркот. лікува­н­ня й під­тримувал. терапію.

Роз­різняють декілька видів Н. залежно від зло­вжива­н­ня певною наркот. речовиною. Н., зумовлена зло­вжива­н­ням препаратами конопель (гашишизм), посідає одне з перших місць у світі, по­вʼязана з при­йомом препаратів індій., амер., чуйських, дикорослих та ін. видів конопель, що ростуть у Пд. Америці, Африці, Азії, зокрема Серед. Азії. Гашиш — смолиста речовина, яку отримують із квітучих верхівок, листя, пагонів конопель, містить канабіноїди (особливо тетра­гідроканабінол). Його курять, змішуючи з тютюном, при­ймають усередину, жують, під­мішують до ласощів і напоїв, проте осн. спосіб за­стосува­н­ня — курі­н­ня. Під час курі­н­ня наркот. ефект виявляється через кілька хвилин, а при при­йомі всередину — через 0,5–1 год. Дія однієї дози триває 3–5 год., інколи 12 год. і більше. При вираженій інтоксикації у хворого мрійливий вираз облич­чя, від­значаються оду­р­маненість, ейфорія, роз­слабле­н­ня, під­вищена чутливість до зовн. по­дразників, поруше­н­ня спри­йня­т­тя навколиш. середовища (просторове і часове), зниже­н­ня памʼяті, послабле­н­ня уваги, поведінка часто буває без­глуздою, з недореч. нестрим. сміхом, балакучістю. Можливі агресивні дії, деколи навпаки — апатія й байдужість до оточуючих. При тривалому вживан­ні препаратів конопель знижуються інтелектуал. здіб­ності, по­ступово наро­стає де­градація особистості, формується емоц. не­стійкість, втрачаються морал.-етичні установки, у багатьох випадках виникають затяжні галюцинаторно-маревні психози. Для цього типу Н. характерне не­значне під­вище­н­ня толерантності до дії наркот. препарату. Абстинент. син­дром проявляється слабко, оскільки роз­вивається пере­важно у разі частого вжива­н­ня препаратів конопель у високих дозах. Н. морфін. типу повʼязана із вжива­н­ням наркотиків, до яких від­носять опій та його препарати (Омнопон тощо), бл. 20 алкалоїдів і дериватів опію (морфін, кодеїн, тебаїн, героїн та ін.), синтет. препарати з морфіноподіб. дією (фенадон, тримеперидин і та ін.). Н. морфін. типу поширена в місцевостях, де вирощують та обробляють мак: Індія (осн. легал. виробник), Австралія, Китай, Корея, Японія, Афгані­стан, Паки­стан, Іран, Лаос, Мʼянма, Таїланд, Мексика, а також країни балкан. регіону і середньоазіат. країни СНД. Лише четверту частину всього обсягу вирощуваного опію використовують для мед. цілей. Опій — натурал. продукт, що виділяється при надрізан­ні не­зрілих коробочок маку. Молоч. сік, що витікає з надрізів, збирають вручну і висушують на повітрі, при цьому утворюється опійна смола або опій-сирець. Кількіс. склад опію залежить від умов зро­ста­н­ня, клімату, сорту і віку рослин тощо. Осн. алкалоїд опію, що зумовлює його наркот. властивості, — морфін (носкапін і папаверин не мають наркот. активності). Морфін-сирець, добутий з опію, часто використовують для отрима­н­ня героїну. Залежно від методики екс­тракції й очище­н­ня він може виходити дуже чистим або, навпаки, містити у ви­гляді домішок інші алкалоїди опію: кодеїн, що дає в процесі приготува­н­ня героїну домішку ацетилкодеїну, наркотин, а також неалкалоїдні компоненти, зокрема меконову кислоту. Героїн — наркотик, що отримується з морфіну шляхом його ацетилюва­н­ня з утворе­н­ням актив. діючої речовини — діацетилморфіну. Летал. дози: морфін — 200 мг; кодеїн — 800 мг; героїн — 60–200 мг. Суміш героїну і кокаїну (спідбол) як при внутрішньовен. введен­ні, так і при курін­ні, під­силюють дію кожного наркотику на організм і психіку. Звикають до морфін. препаратів порівняно швидко. Опій за­стосовують внутрішньо, під­шкірно, внутрішньовен­но або вдихають дим — опіокурі­н­ня. Кодеїн за­стосовують усередину; морфін, тримеперидин — під­шкірно, внутрішньовен­но. Вводять наркотик в усі до­ступні частини тіла, часто нестерил. шприцом, роз­водять препарат у сирій воді. Тенденція до швидкого під­вище­н­ня дози зумовлена під­вище­н­ням толерантності до засобу. Через 20–30 сек. після введе­н­ня препарату від­чувається хвиля тепла, що проходить по спині, свербіж у ділянці облич­чя — ніс, лоб, під­борі­д­дя, шия, сухість у роті; зіниці звужуються, від­значається тривала загальмованість, зосередженість на фіз. від­чу­т­тях, що змінюється припливом приєм. тепла і важкості в ногах, у всьому тілі. Зʼявляються ілюзорні виді­н­ня, маре­н­ня. На стіні, стелі, в малюнках килима, шпалер ввижаються різні химерні приємні картини. Потім на­стає сон, що триває 3–4 год. Проте після пробудже­н­ня можливий поганий на­стрій, пригніченість, заг. дис­комфорт. Гостре отрує­н­ня характеризується ейфорією, станом вираженого збудже­н­ня. Початк. стадія Н. характеризується систематич. вжива­н­ням наркотику, швидким збільше­н­ням дози (під­вище­н­ня толерантності). Від­значається комплекс псих. дегенератив. стигм. Тривалість початк. стадії становить від 2–3 до 6–8 місяців. Хронічна стадія характеризується систематич. регуляр. при­йомом наркот. засобу. Доза введеного наркотику може досягати апогею. По­ступово формується абстиненція. Тривалість цієї стадії — 5–10 р. У пізній стадії захворюва­н­ня знижується толерантність при­близно на 1/3 дози, що при­ймалася раніше. Без при­йому наркотику наркоман зовсім втрачає здатність до актив. діяльності, особливо трудової, він без­вільний, без­ініціативний. Гол. син­дром — абстиненція, що на­стає через 8–12 год. після при­йому наркотику. У наркоманів характерний зовн. ви­гляд: здаються старшими за свій вік, як правило, вони виснажені, колір шкіри сіро-землистий. Для них властиве раннє облисі­н­ня, посиві­н­ня, ламкість, крихкість кісток, зубів, луще­н­ня шкіри. У багатьох наркоманів виявляють тромбофлебіт нижніх кінцівок, у місцях уведе­н­ня наркотиків — рубці. У більшості від­значають захворюва­н­ня серц.-судин. системи, печінки. Для цього контингенту наркоманів властива тривала стійка астенія. Н. амфетамін. типу повʼязана з при­йомом амінів-амфетамінів (фенамін, фенатин, дексамфетамін, метамфетамін та ін.), що викликають збудже­н­ня, поширена пере­важно в країнах Європи і США, проте меншою мірою, ніж інші види Н. Найчастіше амфетамін при­ймають всередину, рідше — внутрішньовен­но або вдихають. Вжива­н­ня амфетаміну су­проводжується припливом енер­гії, сил, під­вище­н­ням активності, посиле­н­ням інтелектуал. продуктивності, по­жвавле­н­ням. Ефекту, який викликав би ейфорію, не від­значають, а його дія схожа до такої, як при вживан­ні кави або чаю. Під­вище­н­ня доз речовини зумовлено псих. й фіз. втомою, виснаже­н­ням організму. Систематичне вжива­н­ня амінів призводить до роз­ладу сну й апетиту, швидкої витрати ресурсів організму внаслідок пере­напруже­н­ня. У стані абстиненції внаслідок тривалого за­стосува­н­ня препарату від­чувається спустошеність, глибока втома, потреба у тривалому сні. Як правило, після виходу з психотич. стану протягом тривалого часу зберігається астеніч. стан з апатичністю й під­вищеною втомою. Ефедрон. Н. — викликана вжива­н­ням із немед. метою спец. чином обробленого ефедрину — ефедрону, більш поширена в країнах СНД. Хронічне вжива­н­ня ефедрону можна від­нести до одного з найзло­якісніших видів Н. у звʼязку з тим, що псих. залежність від нього роз­вивається над­звичайно швидко (після декількох інʼєкцій препарату, а іноді — й після першої). За хім. структурою та дією ефедрон належить до групи амфетамінів, а клін. картина ефедрон. Н. близька до Н., спричиненої зло­вжива­н­ням фенаміном. Ефедрон вводять з наркот. метою внутрішньовен­но від 2 до 80 мл/добу, доза варіює залежно від стадії Н., частоти введе­н­ня, індивід. особливостей організму. Наркот. ефект роз­вивається від­разу або через 15–20 хв. після введе­н­ня і триває 6–8 год. По­ступово з під­вище­н­ням толерантності, цей період зменшується до 2–3 год., що су­проводжується скороче­н­ням часу між інʼєкціями, кількість яких у деяких випадках досягає 10-ти разів на добу і більше. Для стану наркот. спʼяні­н­ня характерне су­бʼєктивне приємне пере­жива­н­ня від­чу­т­тя ейфорії, приплив енергії, легкості тіла, ясності думки, під­вищена праце­здатність. Весь світ спри­ймається в приєм. веселкових тонах, втрачається від­чу­т­тя часу, заг. стан ви­значається як «стан щастя, всесвіт. радості». Введе­н­ня наркотику су­проводжується вегетосудин. поруше­н­нями: від­чу­т­тям повза­н­ня мурашок, «волос­ся встає дибки на голові», роз­виваються тахікардія, під­вище­н­ня артеріал. тиску, сухість у роті. Після періоду інтоксикації на­стає різке погірше­н­ня самопочу­т­тя й на­строю з від­тінком під­вищеної тужливої дратівливості. Через деякий час ефект ейфорії від ефедрону по­ступово спадає, введе­н­ня препарату лише дещо зменшує слабкість, млявість і дратівливість, що накопичується від інʼєкції до інʼєк­ції. Абстинент. син­дром проявляється пере­важно псих. поруше­н­нями у ви­гляді де­пресії, астеніч. син­дрому, соматовегетатив. роз­ладами. Н., викликана галюциногенами, посідає особливе місце серед видів Н., поширених у Пн. Америці й країнах Європи. До речовин, що здатні викликати галюцинації, належать діетиламід лізергінової кислоти, псилоцибін, виділений із мексикан. гриба, ерготамін та ін. Цей тип Н. поширений серед психічно неврівноважених і соціально не­влаштованих людей, які не можуть при­стосуватися до прийнятих у даному су­спільстві норм життя. Дія препаратів починається через 10–20 хв. і навіть через 2–3 год. після введе­н­ня (залежно від індивід. особливостей організму, способу при­йому, дози, ступеня психол. опору). Тривалість дії — від кількох годин до кількох діб (тижнів). Стан інтоксикації су­проводжується вираженими псих. роз­ладами психотич. рівня. На фоні під­несеного на­строю, ейфорії роз­виваються числен­ні без­перервні галюцинації з пере­важа­н­ням зорових образів яскравого сценіч., кіноподіб. характеру з гамою галюцинар. пере­живань не­звичай., фантастич. змісту, що су­проводжуються найчастіше захопле­н­ням, здивува­н­ням, блаженством. Під впливом галюциногенів може від­буватися візуалізація кольору і звуку. За субʼєктив. від­гуками, можна «чути колір» і «бачити звуки». Інтенсивність дії зро­стає при заплющених очах, з одночас. прослуховува­н­ням музики. При го­стрій інтоксикації від­значають нудоту, блюва­н­ня, слиновиділе­н­ня, знижується артеріал. тиск, на­стає збудже­н­ня, іноді атаксія, спастич. параліч і навіть смерть від паралічу дихал. центру. Найнебезпечнішим наслідком вжива­н­ня галюциногенів є поруше­н­ня здатності логічно міркувати, що призводить до прийня­т­тя не­адекват. рішень і нещасних випадків. Барбітурова Н. (барбітуратизм) від­значається при зло­вживан­ні препаратами групи барбітуратів і формується по­ступово, в основному внаслідок самолікува­н­ня тривалих порушень сну і пере­ро­стає в залежність при без­перерв. при­йомі в дозах, що пере­вищують звичайні терапевтичні.

Характеризується поруше­н­ням ко­­ординації, загальмованістю, невираз. мовле­н­ням, пригніче­н­ням сухожил. рефлексів тощо. Можливі рухова і сексуал. роз­кутість, агресивна поведінка. Псих. поруше­н­ня досить різноманітні: сон­ливість, ейфорія, де­пресія, емоц. лабільність, дратівливість, ворожість. Іноді спо­стерігаються параноїдал. реакції, суїцидал. тенденції; увага ослаблена, памʼять знижена. Абстинент. син­дром проходить важко, а за від­сутності адекват. терапії можлива смерть. Кокаїнова Н. (кокаїнізм) характеризується швидким роз­витком вираженої псих. залежності. Осн. діюча речовина — кокаїн, виділяється з листя куща коки, який містить 1 % кокаїну та росте в Пд. Америці, а також культивується на деяких о-вах Індій. океану і в багатьох ін. країнах, кількість яких по­стійно зро­стає. Синтетич. кокаїн добувають з екгоніну. Кокаїн легко всмоктується через слиз. оболонку носа, тому в основному цей наркотик вдихають. Проте найтяжчі наслідки виникають при внутрішньовен. його введен­ні. Чутливість організму до кокаїну дуже висока. У дозі 0,01–0,03 г кокаїн викликає ейфорію, а в дозі 0,05 г при швидкому всмоктуван­ні може спричинити смертел. отрує­н­ня. При отруєн­ні цим наркотиком від­значають заг. слабкість, запамороче­н­ня, тахікардію, аритміч. пульс, зблідне­н­ня, роз­шире­н­ня зіниць. За­гроз­ливими симптомами отрує­н­ня є втрата сві­домості, частий, ниткоподіб. пульс, кома, судоми, зупинка диха­н­ня, смерть на­стає від паралічу дихал. центру. Бажа­н­ня по­вторно від­чути ейфорію й стимулювал. дію кокаїну призводить до роз­витку кокаїнізму. Фіз. залежність від кокаїну не виникає; абстинент. син­дром виявляється вираженою де­пресією. Зро­ста­н­ня толерантності не від­бувається (дія однієї й тієї ж дози не слабшає, а в деяких випадках можлива навіть під­вищена чутливість до дії препарату). При кокаїновій Н. увагу психіатрів привертають кокаїнові психози. Полінаркоманія — одночасне зло­вжива­н­ня кількома наркот. речовинами. Осн. причини полінаркоманії: зниже­н­ня або від­сутність бажаного ефекту ейфорії від прийнятого наркот. препарату через толерантність, що під­вищується, стимулює обра­н­ня сильнішого наркотику (досить часто курці гашишу «сідають на голку», тобто вдаються до введе­н­ня опію або його дериватів, продовжуючи вжива­н­ня препаратів конопель); поруше­н­ня сну (стійке багатоден­не без­со­н­ня примушує вдаватися до за­стосува­н­ня снодій. препаратів, які, у свою чергу, викликають роз­виток залежності; у такому разі вжива­н­ня снодій. лікар. засобів стає по­стійним, а їх дози по­ступово під­вищуються); звич. наркотик стає важкодо­ступним, найчастіше у звʼязку з фінанс. про­блемами споживача, що призводить до вжива­н­ня не тільки наркот. препаратів, а й ін. речовин із токсич. дією, зокрема алкоголю. Клін. картина полінаркоманії тяжча, ви­значається не про­стою сукупністю дії окремих наркот. речовин, а результатом їх взаємодії. Від­значають зміни особистості, асоц. поведінку, часто — затяжні псих. роз­лади, виражене зниже­н­ня мнестич. та інтелект. функцій. Про­гноз полінаркоманії завжди не­сприятливий. У лікуван­ні Н. можна виділити 3 етапи. На першому етапі за­стосовують нейролептичні препарати або периферичні блокатори адренорецепторів; тривалість лікува­н­ня становить прибл. 2–3 тижні. Другий етап спрямов. на від­новле­н­ня функціон. пере­ваги вегетатив. нерв. системи за допомогою вегетотроп. препаратів та фізіотерапевт. процедур; тривалість — 1–1,5 місяця. Третій етап — заг.-зміцнювал. терапія, дієтотерапія, вітамінотерапія тривалістю 2 місяці. Профілактика Н. в сучас. умовах здійснюється за допомогою низки мед. і соц. заходів.

Літ: Бабаян Э. А., Гонопольский М. Х. Наркология. Москва, 1987; Дунаев­ский В. В., Стяжкин В. Д. Наркомании и токсикомании. Ленин­град, 1990; Лич­ко А. Е., Битенский В. С. Подростковая наркология. Ленин­град, 1991; Баюр­ка С. В., Бондар В. С., Карпушина С. А. та ін. Фармацевтичні аспекти алкоголіз­му, наркоманії і токсикоманії. Х., 2017.

С. В. Коваленко, В. С. Бондар, О. А. Лящева

Токсикоманія (від грец. τοξικόν — отрута і манія) — захворюва­н­ня, що характеризується стійким потягом до регулярного вжива­н­ня психо­активних речовин з метою отримати задоволе­н­ня або під­тримати стан псих. і фіз. комфорту. Між Т. й наркоманією мед.-біол. від­мін­ностей немає. Роз­межува­н­ня цих понять суто умовне і об­умовлене правовим регулюва­н­ням виробництва, зберіга­н­ня, роз­по­всюдже­н­ня і вжива­н­ня нар­кот. і психо­актив. речовин і, від­повід­но, адм. або кримінал. від­повід­альністю особи за поруше­н­ня регламентов. законом вимог. Враховуючи юрид. аспект, наркоманію можна ви­значити як Т. до речовин, які в установленому законом порядку від­несені до списку наркотичних. По­становою КМ України від 6 травня 2000 затверджено «Пере­лік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», який періодично змінюють та доповнюють від­повід­но до між­нар. договорів та з метою посиле­н­ня держ. контролю за обігом низки речовин у звʼязку з їх особливою небезпечністю для життя і здоровʼя людей (див. Наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги і прекурсори). Спільність Т. і наркоманії ви­значається наявністю в їх клін. картині трьох «великих наркоманій. син­дромів»: псих. залежності, фіз. залежності та зміненої ре­активності організму до вживаної речовини. Т. характеризується роз­витком псих., а в низці випадків фіз. залежності, зміною толерантності до вживаної речовини, псих. і сомат. роз­ладами, зміною особистості. Псих. залежність (пристрасть) проявляється у хвороб­ливому потягу без­перервно чи періодично при­ймати психо­активну токсикоманічну речовину з метою викликати певні від­чу­т­тя або усунути псих. дис­комфорт; фіз. залежність (стан адаптації до речовини) характеризується виникне­н­ням після від­міни вжива­н­ня токсикоманіч. речовини абстинент. син­дрому; толерантність (до токсикоманіч. речовин) — необхідність по­ступового під­вище­н­ня дози для досягне­н­ня бажаного ефекту, який раніше на­ставав при за­стосуван­ні нижчої дози. Т. викликають багато препаратів і речовин. Насамперед, це препарати снодій. та седатив. дії — похідні барбітурової кислоти; транквілізатори бензодіазепінового ряду; протипаркінсонічні (тригексифенідил), антигістамін­ні (дифенгідрамін, прометазин) засоби; психостимулятори (ефедрин, кофеїн); засоби для інгаляцій. наркозу (мед. етер, закис азоту). Велику групу становлять речовини, що не є лікар. препаратами, але використовуються для інгаляцій. Т. До них належать леткі орган. роз­чин­ники (толуол, бензол, ацетон, бензин та ін.), а також різні засоби побут. хімії. Зберігають своє значе­н­ня найменува­н­ня окремих форм токсикоманій та наркоманій: алкоголізм, нікотинізм, кофеїнізм, гашишизм, кокаїнізм, морфінізм, героїнізм та ін. Згодом діа­гноз Т. може бути транс­формований у діа­гноз наркоманія і навпаки.

Літ.: Вальдман А. В., Бабаян Э. А., Звартау Э. Э. Психофармакологичес­кие и медико-правовые аспекты токсико­маний. Москва, 1988; Дунаевский В. В., Стяжкин В. Д. Наркомании и токсикомании. Ленин­град, 1990; Баюрка С., В., Бондар В. С., Карпушина С. А. та ін. Фармацевтичні аспекти алкоголізму, наркоманії і токсикоманії. Х., 2017.

С. В. Коваленко, С. А. Карпушина, В. С. Бондар, С. В. Баюрка

Завантажити статтю