Наріжний Симон Петрович
НАРІ́ЖНИЙ Симон Петрович (30. 01. 1898, с. Сокілка, нині Правобережна Сокілка Кобеляц. р-ну Полтав. обл. — 23. 07. 1983, м. Сідней, Австралія) — історик, культуролог, музеєзнавець. Чоловік Ірини, брат Олександра Наріжних, батько Н. Наріжної-Жуківської. Закін. Кобеляц. комерц. школу (1917), навч. у Полтав. ІНО (1918–21). Від 1912 вміщував публікації в г. «Рада» (Київ) і «Полтавський день», від 1919 — співроб. ред. г. «Рідне слово» (Полтава). 1922 за викликом брата виїхав до Праги. Вивчав філософію у Карловому університеті (1922–27) й УВУ (1922–26), де 1927 здобув докторат за дис. «Гетьманування Виговського, Хмельниченка і Тетері» (наук. кер. — Д. Дорошенко). Від 1925 працював у Музеї визв. боротьби України: 1945–48 — директор; водночас 1927–32 викладав історію в Укр. високому пед. інституті ім. М. Драгоманова; 1929–44 — вчений секр. Укр. істор.-філол. товариства; 1933–45 — в УВУ: від 1938 — професор кафедри історії України та Сх. Європи. Секр. організац. комітету 2-го Укр. наук. з’їзду в Празі (1932). Брав участь у виданні «Української Загальної Енцикльопедії» (т. 1–3, Л.; Станиславів; Коломия, 1930–35) під ред. І. Раковського. Досліджував історію козаччини. Автор ґрунт. монографії «Українська еміґрація» (ч. 1, Прага, 1942; репринтне перевид. — Л.; Кент; Острог, 2008; ч. 2, за збереженими рукописами, — К., 1999), в якій подав огляд культур. діяльності укр. емігрантів у 1919–39, а також низки праць про добу гетьмана І. Мазепи, історіогр. нарисів про Літопис Г. Граб’янки, істориків В. Біднова та М. Василенка, укр. наук. товариства. 1950 емігрував до Австралії. Мешкав у Сіднеї, працював робітником. 1998 у Полтаві з нагоди 100-річчя від дня народж. Н. проведено наук.-практ. конф. «Симон Наріжний та українська еміграція 20–30-х рр. ХХ ст. у Празі». Частина праць Н. залишилась у рукописах і зберігається у архівах України, Чехії, США, Австралії.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Московська служба Івана Виговського // Зап. НТШ. 1928. Т. 149; Гетьманство Івана Виговського // Наук. зб. Укр. високого пед. інституту в Празі. Т. 1. Прага, 1929; Гадяцька умова в світлі української історіографії // Наук. ювілей. зб. Укр. університету в Празі, присвяч. Президенту ЧСР Т. Масарикові. Ч. 2. Прага, 1930; Нариси з історії середньовіччя: мусульманський світ: Навч. посіб. Прага, 1931; Прийняття московських посланців в Українській державі 17 віку. Прага, 1932; Українська преса. Подєбради, 1934; Судівництво і кари на Запоріжжі. Прага, 1939; Українська пісня за кордоном // Пробоєм. 1941. Ч. 6; Матеріали до історії Музею визвольної боротьби України в Празі. Вип. 1–3. Цюріх; Вінніпеґ, 1957–59; Як рятували Музей визвольної боротьби України. Цюріх, 1959; Історичне товариство Нестора літописця // УІ. 1975. Т. 13, ч. 1–2, 3–4; 1976. Т. 14. Ч. 1–4.
Рекомендована література
- Мушинка М. Музей визвольної боротьби України та доля його фондів. Мельбурн, 1996;
- К., 2005;
- Заремба С. З історії українського музею в Празі // КС. 1997. № 1/2;
- Мушинка М. Тернистий шлях Симона Наріжного // Зоря Полтавщини. 1998, 21 жовт.;
- Шендеровський В. З когорти подвижників // Уряд. кур’єр. 2002, 19 жовт.;
- Атаманенко А. Є. Симон Наріжний: людина, історик, організатор наукового життя // Історія торгівлі, податків та мита: Зб. наук. пр. Дн., 2013. Вип. 1.
Завантажити статтю
Людина 
