НАРІ́ЖНИЙ Симон Петрович (30. 01. 1898, с. Сокілка, нині Прав­обережна Сокілка Кобеляц. р-ну Полтав. обл. — 23. 07. 1983, м. Сідней, Австралія) — історик, культуролог, музеє­знавець. Чоловік Ірини, брат Олександра Наріжних, батько Н. Наріжної-Жуківської. Закін. Кобеляц. комерц. школу (1917), навч. у Полтав. ІНО (1918–21). Від 1912 вміщував публікації в г. «Рада» (Київ) і «Полтавський день», від 1919 — спів­роб. ред. г. «Рідне слово» (Полтава). 1922 за викликом брата ви­їхав до Праги. Ви­вчав філософію у Карловому університеті (1922–27) й УВУ (1922–26), де 1927 здобув докторат за дис. «Геть­манува­н­ня Ви­говського, Хмельниченка і Тетері» (наук. кер. — Д. Дорошенко). Від 1925 працював у Музеї визв. боротьби України: 1945–48 — директор; водночас 1927–32 викладав історію в Укр. високому пед. ін­ституті ім. М. Драгоманова; 1929–44 — вчений секр. Укр. істор.-філол. товариства; 1933–45 — в УВУ: від 1938 — професор кафедри історії України та Сх. Європи. Секр. організац. комітету 2-го Укр. наук. зʼ­їзду в Празі (1932). Брав участь у ви­дан­ні «Української Загальної Енцикльопедії» (т. 1–3, Л.; Станиславів; Коломия, 1930–35) під ред. І. Раковського. Досліджував історію козач­чини. Автор ґрунт. моно­графії «Українська еміґрація» (ч. 1, Прага, 1942; ре­принтне пере­вид. — Л.; Кент; Острог, 2008; ч. 2, за збереженими рукописами, — К., 1999), в якій подав огляд культур. діяльності укр. емі­грантів у 1919–39, а також низки праць про добу геть­мана І. Мазепи, історіогр. нарисів про Літопис Г. Гра­бʼянки, істориків В. Біднова та М. Василенка, укр. наук. товариства. 1950 емігрував до Австралії. Мешкав у Сіднеї, працював робітником. 1998 у Полтаві з нагоди 100-річчя від дня народж. Н. проведено наук.-практ. конф. «Симон Наріжний та українська еміграція 20–30-х рр. ХХ ст. у Празі». Частина праць Н. залишилась у рукописах і зберігається у архівах України, Чехії, США, Австралії.