Набат

Визначення і загальна характеристика

«НАБА́Т»  — назва кількох російськомовних видань українських анархістсь­ких груп. Перший у Рос. імперії анархіст. часопис під назвою «Н.» надрук. у липні 1905 (редакція знаходилася у Києві, друкарня — у с. Курилівка, нині Ніжин. р-ну Черніг. обл.), його єдине число конфісковане поліцією. Другий «Н.» (часопис однойм. групи анархістів-комуністів), який, як і першиий, редагував М. Рогдаєв, виходив у Парижі (липень 1914, № 1) і Женеві (1915–16, № 2–5). Він підтримував зв’язок з анархістами на укр. землях у складі Австро-Угор. і Рос. імперій, намагався стати бойовим органом анархіст. руху в Україні. Третій «Н.» — газета організац. секретаріату Конфедерації анархістсь­ких організацій України «Набат» (КАОУН). Друк розпочато у серпні 1918 у м. Курськ (РФ), звідки газету підпільно поширювали в Україні. У січні 1919 видання перенесено до Харкова, у лютому — до м. Катеринослав (нині Дніпро), 24 лютого газету закрито чекістами. Вона вміщувала статті з критикою гетьман. і білогвард., а від січня 1919 — і більшов. режимів, заклики до нової анархіст. революції. Від березня 1919 КАОУН видавала наступників «Н.»: «Харьковский набат», «Елизаветградский набат», «Одесский набат», «Гуляйпольский набат». У жовтні 1919 секретаріат КАОУН відновив друк «Н.» у зайнятому махновцями м. Олександрівськ (нині Запоріжжя), згодом — у Катеринославі. У жовтні–грудні 1919 у «білому підпіллі» (див. Білий рух) з’явилися або були поновлені анархіст. г. «Миргородский набат», «Волчанский набат», «Симферопольский набат», «Севастопольский набат», «Одесский набат», «Елизаветградский набат», «Харьковский набат». З поч. жовтня 1920, після укладення угоди Н. Махна з рад. керівництвом, «Н.» двічі на тиждень легально виходив у Харкові (ред. В. Волін, наклад 3 тис. прим.). 26 листопада 1920 під час заг. розгрому КАОУН «Н.» закритий чекістами.

Завантажити статтю