Назаренко Юрій Іванович

НАЗА́РЕНКО Юрій (Георгій) Іванович (12(25). 05. 1904, м. Конотоп, нині Сум. обл. — 21. 01. 1991, Київ) — пере­кладач, літературо­знавець, громадський діяч. Член СПУ (1961). Закін. Вінн. ін­ститут соц. вихова­н­ня (1933) та Київ. пед. ін­ститут (1939), вступив до аспірантури Київ. університету, де спеціалізувався з історії франц. літ-ри. Від 1925 — на журналіст. роботі: завідувач від­ділу культури окруж. г. «Червоний край», згодом — секр. обл. г. «Більшовицька правда», брав активну участь у культурно-мист. житті. Викладав зарубіжну літературу в Черніг., Бухарест. пед. ін­ститутах, Київ. університеті. У повоєн­ні роки працював завідувач від­ділу преси Укр. товариства культур. звʼязків із закордоном, у ред. журналів. Друкуватися почав 1923. У періодиці та збірниках, що виходили в Україні та ін. респ. СРСР, систематично вміщував стат­ті, огляди, рец. та інформацію про укр. літературу, її між­нар. звʼязки. Активно пропагував кращі здобутки укр. письмен­ництва і в країнах Європи та США. Справжнім наук. доробком Н. стала зі­брана ним колекція «Україна і світ» — понад 300 великоформат. томів, кожен з яких містить по кількасот систематизов. рукопис. і друк. документів про укр. культуру в світі та наук. апарат до них (пере­дав Архіву-музею літ-ри і мистецтва в Києві). Від 1949 здійснював художні пере­клади. Пере­клав з нім. мови — драми «Під­ступність і коха­н­ня» Ф. Шіл­лера (1955), «Перед заходом сонця» Ґ. Гауптман­на (1956); з франц. — романи «Пʼєрет­та Амабль» Р. Вайяна (1956), «Пʼят­надцятирічний капітан» Ж. Верна (1957), «Чорним по білому» Е. Пармелен (1961, спів­­авт.), пʼєси «Полковник Фостер ви­знає себе вин­ним» Р. Вайяна (1953), «Марія Тюдор» В.-М. Гюґо (1955); з польс. — пʼєсу «Такі часи» Є. Юрандота (1956), низку оповідань Е. Ожешко; з чес. — окремі оповіда­н­ня Я. Неруди; з білорус. — пʼєси «З народом» (1950), «Спів­ають жайворонки» (1951), «Люди та дияволи» (1958) К. Крапиви, драм. поему «Щастя поета» В. Віт­ки (1953), деякі твори Я. Бриля, спогади О. Слєсаренка, білорус. нар. казки; з латис. — пʼєсу «Слово жінкам» Е. Заліте (1952); з литов. — пʼєсу «Спів­ають півні» Ю. Балтушиса (1954), низку оповідань Ю. Жемайте, П. Цвірки та ін. Особливо важливим було 1-е вид. (1960) у перекл. Н. кн. «Історія вій­ни козаків проти Польщі…» П. Шевальє (Париж, 1663). Завдяки його ініціативі й допомозі створ. нар. музеї Марка Вовчка і М. Некрасова в м. Немирів, С. Ру­данського в с. Хомутинці Калинів. р-ну, П. Ніщинсь­кого в с. Ворошилівка Тиврів. р-ну Вінн. обл.

Завантажити статтю