Назаренко Юрій Іванович

НАЗА́РЕНКО Юрій (Георгій) Іванович (12(25). 05. 1904, м. Конотоп, нині Сум. обл. — 21. 01. 1991, Київ) — перекладач, літературознавець, громадський діяч. Член СПУ (1961). Закін. Вінн. інститут соц. виховання (1933) та Київ. пед. інститут (1939), вступив до аспірантури Київ. університету, де спеціалізувався з історії франц. літ-ри. Від 1925 — на журналіст. роботі: завідувач відділу культури окруж. г. «Червоний край», згодом — секр. обл. г. «Більшовицька правда», брав активну участь у культурно-мист. житті. Викладав зарубіжну літературу в Черніг., Бухарест. пед. інститутах, Київ. університеті. У повоєнні роки працював завідувач відділу преси Укр. товариства культур. зв’язків із закордоном, у ред. журналів. Друкуватися почав 1923. У періодиці та збірниках, що виходили в Україні та ін. респ. СРСР, систематично вміщував статті, огляди, рец. та інформацію про укр. літературу, її міжнар. зв’язки. Активно пропагував кращі здобутки укр. письменництва і в країнах Європи та США. Справжнім наук. доробком Н. стала зібрана ним колекція «Україна і світ» — понад 300 великоформат. томів, кожен з яких містить по кількасот систематизов. рукопис. і друк. документів про укр. культуру в світі та наук. апарат до них (передав Архіву-музею літ-ри і мистецтва в Києві). Від 1949 здійснював художні переклади. Переклав з нім. мови — драми «Підступність і кохання» Ф. Шіллера (1955), «Перед заходом сонця» Ґ. Гауптманна (1956); з франц. — романи «П’єретта Амабль» Р. Вайяна (1956), «П’ятнадцятирічний капітан» Ж. Верна (1957), «Чорним по білому» Е. Пармелен (1961, співавт.), п’єси «Полковник Фостер визнає себе винним» Р. Вайяна (1953), «Марія Тюдор» В.-М. Гюґо (1955); з польс. — п’єсу «Такі часи» Є. Юрандота (1956), низку оповідань Е. Ожешко; з чес. — окремі оповідання Я. Неруди; з білорус. — п’єси «З народом» (1950), «Співають жайворонки» (1951), «Люди та дияволи» (1958) К. Крапиви, драм. поему «Щастя поета» В. Вітки (1953), деякі твори Я. Бриля, спогади О. Слєсаренка, білорус. нар. казки; з латис. — п’єсу «Слово жінкам» Е. Заліте (1952); з литов. — п’єсу «Співають півні» Ю. Балтушиса (1954), низку оповідань Ю. Жемайте, П. Цвірки та ін. Особливо важливим було 1-е вид. (1960) у перекл. Н. кн. «Історія війни козаків проти Польщі…» П. Шевальє (Париж, 1663). Завдяки його ініціативі й допомозі створ. нар. музеї Марка Вовчка і М. Некрасова в м. Немирів, С. Руданського в с. Хомутинці Калинів. р-ну, П. Ніщинського в с. Ворошилівка Тиврів. р-ну Вінн. обл.

Літ.: Дробчак Г. Володар безцінного скарбу // Вінн. правда. 1968, 20 берез.; Коптілов В. В. Актуальні питання українського художнього перекладу. К., 1971; Гнатюк М. Раз добром нагріте серце // Комсомол. плем’я. 1984, 31 трав.; Шабатин П. Юрієві Назаренку — 85 // ЛУ. 1989, 8 черв.

Б. В. Хоменко