НАЗАРЧУ́К Зіновій Теодорович (12. 04. 1952, Львів) — матеріало­знавець. Доктор фізико-математичних наук (1990), професор (1998), академік НАНУ (2006). Дійсний член НТШ (2002). Заслужений діяч науки і техніки України (2002). Державна премія України в галузі науки і техніки (1995, 2006). Премії ім. К. Синельникова (2001), ім. Є. Патона (2010), ім. О. Лейпунського (2016) НАНУ. Повний кавалер ордена «За заслуги» (2008, 2012, 2018). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2024). Закінчив Львівський університет (1974). Від 1976 працює у Фізико-механічному ін­ституті НАНУ (Львів): 1991–98 — завідувач від­ділу фізико-математичних основ неруйнівного контролю та діагностики, від 1998 — головний науковий спів­робітник від­ділу фізичних основ діагностики матеріалів, водночас 1991–2014 — 1-й за­ступник директора, від 2014 — директор. Від 1996 очолює редколегію між­ві­домчого збірника «Від­бір і обробка інформації». Від 2006 — голова Західного наукового центру НАНУ та Міністерства освіти і науки України.

Н. — ві­домий дослідник у галузі фізики неруйнівного контролю та діагностики матеріалів. Під його керівництвом та за без­посередньої участі створено теорію неруйнівного контролю дефектності матеріалу, що ґрунтується на математично коректному врахуван­ні дифракційної взаємодії зондувального поля із системою тріщиноподібних дефектів у контрольованому виробі; сут­тєво роз­ширено теорію резонансного роз­сіюва­н­ня хвиль на дефектах матеріалу; роз­вʼязано низку змішаних кра­йових задач математичної фізики, що становлять еталон­ну базу для діагностува­н­ня стану обʼєктів циліндричних, сферичних та конічних форм; уперше роз­роблено концепцію виріше­н­ня про­блеми багатопараметричного вихрострум. контролю стану неферомагнітних матеріалів і роз­вʼязано низку обернених задач радіо­хвильової діагностики шаруватих ді­електриків; зроблено значний науковий внесок у роз­виток чисельно-аналітичних методів роз­вʼяза­н­ня сингулярних оператор. рівнянь математичної фізики, що стало потужною теоретичною базою для неруйнівної діагностики стану матеріалів; за­пропоновано науково об­ґрунтований комплексний під­хід до акустико-емісійного неруйнівного контролю, що є самодо­статньою інженерно-технічною основою для технічного діагностува­н­ня елементів кон­струкцій; створено принципово нові засоби неруйнівного контролю й діагностики, що ви­значають світовий рівень досягнень у цій галузі науки; за­пропоновано узагальне­н­ня математично строгої теорії дифракції електромагнітних і акустичних хвиль на дефекти довільної гладкої форми, виявлені в матеріалі, і впливу границь обʼєкта контролю на роз­сіяне ними поле; роз­винено чисельні методи оберта­н­ня гіперсингулярних інтегральних рівнянь та аналітико-числові методи роз­вʼя­зан­ня суматорних (рядових) рівнянь; уперше ви­значено і теоретично об­ґрунтовано способи роз­вʼя­за­н­ня про­блеми селективного вихроструменевого контролю дефектності матеріалів.