Назор Владимир

НА́ЗОР Владимир (Nazor Vladimir; 30. 05. 1876, с-ще Постира, о-в Брач, нині Хорватія — 19. 06. 1949, Заґреб) — хорватський письмен­ник, пере­кладач, державний і громадський діяч. Член Хорват. АН і мистецтв (1941). Навч. в університетах Ґраца та Заґреба. 1898–1931 вчителював у хорват. гімназіях у Задарі, Істрі. Ви­йшов на пенсію 1933 як управитель дит. будинку в Заґребі. Учасник нар.-визв. вій­ни народів Югославії 1941–45, від 1943 — голова Земальського (Кра­йового) антифашист. віча Нар. визволе­н­ня Хорватії, від 1945 — голова Президії Нар. Собору Хорватії. У поет. зб. «Slavenske legende» («Словʼянські легенди», 1900), «Živana» («Живана», 1902), «Knjiga o kraljevima hrvatskijem» («Книга про хорватських королів», 1904; усі — Задар), «Nove pjesme» («Нові вірші», 1912), поемі «Medvjed Brun­do» («Ведмідь Буркун», 1915), зб. «Istarske priče» («Істрійські оповіда­н­ня», 1913) Н., використовуючи образність та символіку дав­ньословʼян. історії, міфології, утверджував велич словʼянства. До проз. творів Н. належать спогади «Priče iz djetinjstva» («Оповіда­н­ня з дитинства», 1924), зб. «Priče s ostrva, iz grada i sa planine» («Оповіда­н­ня з острова, з міста і з гір», 1927), «Tri pripovijetke iz jednog dječjeg doma» («Три оповіда­н­ня з одного дитячого будинку», 1929) і роман «Šarko» («Шарко», 1930), що тематично та хронологічно продовжують його оповідь про себе. У 1930–40-і рр. у творчості пере­важають соц. теми — зб. «Pjesme o bratu Ga­­va­­nu i seki Siromaštini» («Вірші про брата Багатія та сестру Злидарку», 1931), цикл новел про заґреб. бідняків «Zagrebačke novele» («Заґребські новели», 1942). Антифашист. боротьбі присвячено повість «Partizanka Mara» («Партизанка Мара», 1946), щоден­ник «S partizanima» («З партизанами», 1945), фінал істор.-алегор. роману «Pastir Loda» («Пастир Лода», 1938–40; усі — Заґреб). Активно використовував фольклор, зокрема український (новела «Boš­karina» / «Бошкарина», 1910). У низці публіцист. творів звертався до давньої історії Києва. Спілкувався з М. Рильським. Окремі вірші Н. пере­клали О. Новицький, П. Усенко, А. Лисенко, Д. Павличко. Пере­кладав з італ., нім., франц., англ. мов (віршов. роман «Божествен­на комедія» Данте Аліґʼє­рі, твори В. Шек­спіра, Й.-В. Ґете, Г. Гайне, В.-М. Гюґо, Дж. Кардуч­чі та ін.). 1959 на честь Н. на­звано найвищу держ. літ. премію Хорватії.

Завантажити статтю