Нефьодов Пилип Діомидович

Визначення і загальна характеристика

НЕФЬО́ДОВ Пилип Діомидович (Нефёдов Филипп Диомидович; 06. 10. 1838, с. Іваново Владимир. губ., нині місто, РФ — 25. 03. 1902, с. Перебор Владимир. губ., похов. у Мос­кві) — російський прозаїк, етнограф, журналіст. Навч. в Іванов. церк.-приход. училищі (1844–49), був вільним слухачем Моск. університету (1862–63). Від серед. 1850-х рр. публікував статті, оповідання, нариси, вірші та фейлетони в сатир. ж. «Искра», «Будильник», «Развлечение», г. «День», «Московские ведомости», «Век». 1865–66 — ред. прогресив. ж. «Книжник», 1879–81 — г. «Русский курьер». 1881 заарешт. за справою А.Желябова. Після декількох місяців ув’яз­нення звільнений під поліцей. нагляд. Від 1884 — співроб. г. «Русские ведомости». У творчості Н. переважає зображення життя іванов. текстильників і селян. У ж. «Оте­чественные записки» (1868, № 9) опубл. його перший великий твір — «Девичник», в якому найяскравіше відтворено картину жорстокої експлуатації робітників. У 1870-і рр. Н. захопився етнографією та археологією, від 1874 — співроб. Етногр. відділу Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії. Дійсний член Моск. археол. товариства (1894). У 1870–80-х рр. кілька разів приїжджав в Оренбур. край (Росія) для проведення археол. та етногр. досліджень, зокрема влітку 1887 і 1888 працював у Пд. Приураллі, поєднуючи антропол. завдання з етнографічними. У своїх звітах і нотатках Н. залишив важливий матеріал про переселен. рух українців. У корот. нарисі «Русские переселенцы» поділився враженнями від спостережень життєвих явищ, особистих бесід із селянами, поміщиками, чиновниками в рос. і башкир. населених пунктах. Побл. фортеці Ілецький Захист (нині м. Соль-Ілецьк Оренбур. обл.) Н. виявив поселення українців, які влаштувалися тут понад 12 р. тому. За його описом, вони зайняли казенну землю, побудували із саману хати з трубами, обмазали їх глиною та вибілили; обробляли городи, овочами й плодами з яких забезпечували всіх жителів Ілецького Захисту, зорали землю й жили мирно й добре; чоловіки старанно займалися хліборобством, а жінки городництвом і домаш. госп-вом. Це справило на нього неабияке враження: «Я залюбовался порядочностью, трудолюбием и рачительностью жителей этого маленького поселочка, огороды которого примыкают к самой реке Ельшанке...». У розмові автора зі старожилами з’ясувалося, що українці — гарні працівники і «примерной честности люди». Однак невдовзі їх чекала сумна доля — прогнали з облаштов. земель, бо с-ще підлягало ліквідації. В ін. відомому народниц. творі «Тайна реки» (1894) Н. розповів про нелегке життя камських бакенщиків. У повісті він правдиво і детально описав один з епізодів переселення українців на Сх. Рос. імперії шляхом, що пролягав через Башкортостан. У невеликому фрагменті письменнику не лише художньо яскраво, але й вельми реалістично з наук. точки зору вдалося показати життєві обставини, в яких перебували селяни зх. губерній, що шукали кращої долі, а також етнографічно точно від­образити типові якості укр. переселенців, відзначені місц. жителями При­кам’я, — хазяйновитість, працьовитість, наполегливість, життєва впертість. У 1880–90-х рр. письменник спів­працю­вав із ж. «Наблюдатель» та «Север­ный вестник», в яких публікував худож.-етногр. повісті. Н. ідеалізував «устои» селян. патріархал. побуту, висуваючи ідею гармоній. світу. Прагну­чи до точності описів, він спирався на факти й цифри, широко використовував етногр. матеріали, фольклорні записи, нар. мову.

Завантажити статтю