Іванов Всеволод В’ячеславович

ІВА́НОВ Всеволод В’ячеславович (Иванов Всеволод Вячеславович; 12(24). 02. 1895, с. Лебяже, нині аул Акку Павлодарської обл., Казахстан — 15. 08. 1963, Москва) — російський прозаїк, драматург. Учасник бойових дій 1918–20 у складі Червоної армії. Від 1921 — у Петрограді (нині С.-Петербург), де приєднався до літературної групи «Серапіонові брати» та навчався у студії Будинку мистецтв на курсі Є. Замятіна. Від 1924 — у Москві. Більшість творів І. присвячені подіям після більшовицького перевороту 1917 у Сибіру та сповнені революційної романтики, натуралізмом і містицизмом. У 2-й пол. 20-х рр. патетика й романтична піднесеність оповіді поступилися реалістичній манері письма (повість «Хабу», 1925; зб. «Экзотические рассказы», 1925; «Тайное тайных», 1927). У романах «Похождения факира» (1934–35) та «Мы идем в Индию» (1956) подано широку картину дореволюційного життя й побуту Сибіру і Казахстану. Роман «Ужинский Кремль» (1929–32), в якому у ґротескному плані зображено звичаї провінційного містечка періоду НЕПу й кін. 20-х рр., за життя І. не опублікований. Роман «У» (1931–33) складають 2 сюжетні лінії: утопічна про будівництво на Уралі заводу з перетворення «поганого» людського матеріалу (злодіїв, убивць, шахраїв) на провідників нового суспільства та про пошуки корони американського імператора. Історично-революційну тему, зокрема боротьбу за встановлення радянської влади в Україні, відтворено у романі «Пархоменко» (1939; 2-а ред. 1951), за яким на Київській кіностудії художніх фільмів знято художній фільм «Олександр Пархоменко» (1942, реж. Л. Луков). У роки 2-ї світової війни був військовим кореспондентом, виступав з публіцистичними статтями і нарисами. Написав роман «При взятии Берлина» (1946), цикл фантастичних оповідань «Медная лампа», «Сизиф, сын Эола», повість «Агасфер» (усі опубліковані 1963–65). Тему вірності митця високим ідеалам розробляв у романах «Вулкан» (1940), «Эдесская святыня» (1946; обидва опубліковані 1965). І. часто відвідував Україну, де ставили його п’єси «Бронепоїзд 14-69» (створена 1927 на основі однойменної повісті, увійшла до класичного репертуару радянських театрів, зокрема й у режисурі Г. Юри, «Березіль», Харків, 1928), «Пархоменко» (за однойменним романом; Донецький український музично-драматичний театр ім. Артема, 1940) та ін. М. Бажан присвятив І., з котрим товаришував, вірш «Шипшини білий цвіт» (1980). Окремі твори І. українською мовою переклали І. Сенченко, Ф. Федорців та ін.

Завантажити статтю