Нивинський Антін

НИВИ́НСЬКИЙ Антін (псевд.: Чекмановський, Нив-ський Антін, Бундя Антін; 03. 08. 1890, с. Тинне, нині Сарнен. р-ну Рівнен. обл. — 03. 12. 1945, м. Скаржисько-Каменна, Польща) — письменник, журналіст, культурний діяч. Чоловік Галини Журби. Після закінчення реал. гімназії у Рівному працював пом. бухгалтера в земстві, проводив нелегал. культ.-осв. роботу серед укр. молоді Рівного та навколиш. сіл, підпільно поши­рював укр. книжку. Від кін. 1915 — на фронті 1-ї світової вій­ни, був важко контужений під Мінськом, лікувався у Воронежі, згодом його військ. частину передислоковано до Тамбова (обидва — РФ). Це поглибило його нац. свідомість і стимулювало антирос. позицію. З поч. більшов. перевороту 1917 повернувся до Рівного, став одним з організаторів нац.-культур. та політ. життя Рівненщини, місц. товариства «Просвіта». Працював у волин. часописах «Громада», «Українська громада», «Громадський голос» та львів. сатир. ж. «Зиз». Посол до польс. сейму від УСРП (1930). Дебютував 1920 оповіданнями в г. «Українська трибуна» (Варшава), друкував новели в ж. «Митуса» (Львів, 1922), «Нова Україна» (Прага, 1925), «Ми» (Варшава, 1933) та «Назустріч» (Львів, 1936). Автор зб. істор. оповідань «Віки пливуть над Києвом» (Л., 1938; Нью-Йорк, 1964; Р., 2012). У Львові з приходом більшов. влади 1939 та у варшав. пожежі 1944 загинули рукописи його творів, напис. у 1930-х рр.: «Збірка поліських оповідань», повісті «Полум’яний їздець», «Здобувачі» та ін. На честь Н. названо вулицю в Рівному.

Завантажити статтю