Нижник Ігор Йосипович

НИ́ЖНИК Ігор Йосипович (26. 04. 1935, с. Добрівляни, нині Дрогоб. р-ну Львів. обл. — 28. 09. 2013, Київ, похов. у м. Борислав Львів. обл.) — письмен­ник. Чоловік З. Шкіряк-­Нижник. Член НСПУ (1968). Закін. Дрогоб. муз. училище (1955) та пед. ін­ститут (1968). Працював від 1955 культпрацівником у Червоно­граді (Львів. обл.), від 1958 — вчителем муз. школи в Бориславі. Член Дрогоб. літ. обʼ­єд­на­н­ня ім. І. Франка (1960-і — поч. 1970-х рр.). Від серед. 1990-х рр. жив у Києві. Дебютував віршами в г. «Нафтовик Борислава» (1960) та колект. зб. «Яб­луневий цвіт» (Л., 1961). На семінарі молодих письмен­ників в Одесі 1963 по­зна­йомився з В. Стусом, який пере­дав його поезії В. Іванисенкові та І. Світличному, отримав від них позитивні від­гуки. Домінантна в його поезії — філос. лірика. Улюблені форми — сонети (зокрема «райнісівські», 9-рядкові), рубаї. Тяжів у творчості до теми землі: перша зб. «Нива» (К., 1965) — за однойм. віршем. Звеличував рідний край, укр. природу (з час­тими образами калини, тополі, верби), світочів укр. культури (присвяти І. Вишенському, Г. Сковороді, М. Лисенкові, М. Занькове­ць­кій, І. Франкові, О. Кобилянській, В. Стефаникові, Лесю Мартовичу, О. Довженкові та ін.), від­давав належне музиці («Дідова скрипка», «Сопілкар», «Цимбали», «Тро­їста музика», «Українська мелодія», «Дириґент»). Поезія Н. і пісен­на, й цікава з огляду на її фольклоризм, окремі вірші покладені на музику («Краю-роз­маю…» тощо). Поеми Н. — поет.-філос. медитації, поділені на окремі фрагменти, кожен з яких може існувати окремо (чи не найцікавіший ран­ній твір «Лада», в образі Лади — стражден. музи укр. поетів — закодовано долю України). Хоч Н. і не належав до вірнопід­даних поетів, проте й на його окремих поезіях по­значилася рад. ідеологія, — особливо у зб. «Оновле­н­ня» (Л., 1976). Певною мірою це стосується й першої повісті Н. — «Бе­скиди» (Л., 1983), яку потім пере­робив на роман «Хліб і кров» (К., 1990). У повісті йдеться про життя прикарпат. села (не видумане — рідні авторові Доб­рівляни) до воз­зʼ­єд­на­н­ня укр. земель 1939, в романі діапазон подій роз­ширено до перших повоєн. років. Імена персонажів у повісті одні, в романі — інші, композиційно повість цільніша, ніж роман. Добрівлян. антураж має й найкоротша з повістей Н. — «Галайда» (1986). У доробку — проз. твори на істор. теми: повість «Доброслав» (1986) і пригодн. роман «Чорний легінь» (1994; обидва — Київ). В обох події від­буваються в Карпатах, на тер. сучас. Сколівщини (в другому — частково й Дрогобич­чини). Для повісті (напис. під впливом твору І. Франка «Захар Беркут») автор обрав час князів. між­усобиць поч. 11 ст., роман майже повністю оснований на легендах про карпат. опришківство серед. 18 ст. Твір насичений словами місц. говірки («кичера», «маржина», «крисаня», «тайстра»), багатий на нар. прислівʼя, приказки, на дотепні діалоги. Як у «Доброславі», так і в «Чорному лицарі» автор вдало інтригує читача любов. «історіями» гол. героїв. Ці два твори Н. обʼ­єд­нав у дилогію «Легенди гір» (Л., 2005).

Завантажити статтю