Никифоров Микола Іванович

НИКИ́ФОРОВ Микола Іванович (29. 04. 1886, с. Великі Степанці Канів. пов. Київ. губ., нині Степанці Черкас. р-ну Черкас. обл. — 08. 05. 1951, Краснояр. край, РФ) — історик, право­знавець, громадський діяч. Закін. Колегію П. Ґалаґана (1906) і Університет св. Володимира (1910; обидва — Київ), де був залишений на каф. нової європ. історії для підготовки до професор. звання, а 1914–17 працював приват-доцент; 1917–19 — екстраординар. професор кафедри заг. історії Омського політех. інституту; водночас від липня 1918 — директор департаменту МЗС Тимчас. Сибір. уряду в Омську; 1920–21 — проф. Іркут., 1921 — Далекосх. (Владивосток) університетів (усі — Росія). Від 1921 — у м. Харбін (нині Китай): від 1922 — професор кафедри історії рос. права, від 1930 — декан Юрид. факультету (існував як окремий навч. заклад, ліквід. 1937); згодом — проф. заг. історії Пн.-Маньчжур. університету. Викладав історію рос. права, заг. історію, екон. політику та географію. 1928 захистив у Празі магі­стер. дис. «Сеньйориальный режим во Франции в исходе старого порядка». Наприкінці 1920-х рр. став одним із організаторів і кер. Рос. фашист. організації, яку 1931 перетворено у Рос. фашист. партію. 1932 на зборах українців Харбіна обраний чл. Укр. комітету громад. уповноважених. 1933 на святі рос. культури виступив із промовою, у якій заявив, що ніякої «русской культуры» немає, а була і є укр. культура Києва та культура, штучно вироблена рос. урядом за допомогою та з домішкою всіх націй, поневолених Москвою. 1933–35 — голова установ. зборів і чл. управи Укр. нац. громади в Маньчжу-­Ді-Го (1934 всупереч її настановам підтримав діяльність рос. фашис­тів у Маньчжурії); 1940–44 — чл. правління Укр. нац. колонії в Мань­чжу-Ді-Го. 1945 репатрійов. до СРСР, де у грудні того ж року засудж. до 10-ти р. таборів. Помер в ув’язненні.

Завантажити статтю