Никодим

НИКОДИ́М (Кротков Микола Васильович; 29. 11(11. 12). 1868, с. Погрешино Ко­стром. губ., нині Погост Іванов. обл., РФ — 21. 08. 1938, м. Яро­славль, РФ) — церковний діяч РПЦ. Закін. Ко­стром. духовну семінарію (1889) і Київ. духовну академію зі ступ. канд. богословʼя (1900). 25 лю­того 1890 рукопоклад. у сан священика, 13 серпня 1899 по­стрижений у чернецтво. 8 січня 1903 во­звед. у сан архімандрита. Від 1900 — до­глядач Владикавказ. духов. училища (нині РФ), від 1902 — в. о. ін­спектора Кутаїс. духов. семінарії (нині Грузія); від 1903 — ректор Олександрів. місіонер. духов. семінарії (м. Ардон), від 1905 — Псков. духов. семінарії (обидва — нині РФ). 11 листопада 1907 хіротонізов. на єпис­копа Ак­кермансь­кого, вікарія Кишинів. єпархії; від 16 листопада 1911 — єпис­коп Чигиринський, 2-й вікарій Київ. єпархії, настоятель Михайлів. Золотоверхого монастиря (Київ). Під час 1-ї світової вій­ни очолював Комітет київ. духовенства з піклува­н­ня про біженців. Дотримувався право-монархіч. по­глядів, у грудні 1916 надіслав імператору Миколі ІІ пропозиції щодо боротьби з рев. рухом. 18 травня 1917 при­знач. єпис­копом Петровським, вікарієм Саратов. єпархії. Однак вже 17 червня на проха­н­ня митрополита Володимира (Богоявленсь­кого) та низки церк. та світських діячів по­вторно при­знач. єпис­копом Чигиринським. Організатор та фактич. кер. Обʼ­єдн. парафіял. православ. рад Києва, навколо якого консолідувалися пророс. сили Київ. єпархії. Учасник Всеукр. православ. церк. собору 1918. Після смерті митрополита Володимира (Богоявленського) керував Київ. єпархією. 29 квітня 1918 благословив П. Скоропадського на геть­манство в Софій. соборі та провів молебень на Софій. площі в Києві. Ві­ді­грав одну з ключ. ролей в організації Київ. єпархіал. елекцій. собору, на якому 18 травня 1918 митрополитом Київським та Галицьким обрано Антонія (Храповицького), після арешту якого у грудні 1918 при­знач. тимчасово керуючим Київ. єпархією. До фактич. упр. не при­ступив, оскільки також був заарешт. і доправл. до монастиря василіян у м. Бучач (нині Терноп. обл.). Звільн. влітку 1919, повернувся до Києва після захопле­н­ня міста Добровол. армією генерала А. Денікіна. Від червня 1920 пере­бував у Сімферополі, виконував обовʼязки керуючого Таврій. єпархією. У листопаді того ж року від­мовився евакуюватися з Криму разом з армією генерала П. Врангеля. Від 23 серпня 1921 — єпис­коп Таврій­ський і Сімферопольський. 1922 во­звед. у сан архі­єпис­копа. Протидіяв обновлен. руху в РПЦ, не ви­знаючи повноважень утвореного після арешту Патріарха Тихона (Белавіна) Вищого церк. упр. У вересні 1922 заарешт., за звинуваче­н­ням у протидії вилучен­ню церк. цін­ностей засудж. до 8-ми р. увʼязне­н­ня, але на­ступ. року звільн. за амністією. 14 січня 1924 знову заарешт. і висланий на 2 р. до м. Красноводськ (нині Турк­менбаші, Турк­мені­стан). 1926 звільн., але через деякий час заарешт. і висланий до м. Кзил-Орда (нині Кизилорда, Казах­стан), а згодом — до м. Турткуль (нині Узбеки­стан). Після звільне­н­ня 1929 по­збавлений права проживати у Москві, Ленін­граді (нині С.-Пе­тербург), Пн.-Кавказ. краї та УСРР. Від 10 липня 1932 — архі­єпис­коп Кос­тромський і Галицький. 4 грудня 1936 заарешт. і засудж. до 5-ти р. засла­н­ня до Краснояр. краю (РФ), але за станом здоровʼя залиш. у вʼязниці. 2000 канонізов. як священ­номученик.

Завантажити статтю