Новгород Великий

НО́ВГОРОД ВЕЛИ́КИЙ — давньоруське місто. У 12–15 ст. — столиця Новгород. бояр. респ., нині — адм. центр Новгород. обл. РФ. Згідно із «варяз. легендою», вміщеною у «Повісті минулих літ», 862 новгородці за­просили на князів. стіл ватажка дружини варягів Рюрика, нащадки якого стали князями Києва, однак під час археол. дослідж. у Н. В. не виявлено культур. шару, давнішого за серед. 10 ст. Центр найдавнішого Н. В. знаходився за 2 км від сучас. міста на т. зв. Рюриковому городищі, лише у 10 ст. він пере­несений на теперішнє місце. Середньовіч. Н. В. мав 2 сторони (Торг. і Софіїв.), поділені на 4 кінці (згодом — 5). На думку археологів, їхнє походже­н­ня сягало ще словʼян., балт. і фіно-угор. поселень 8–9 ст., що у 10 ст. злилися в єдине місто. Формува­н­ня середньовіч. Н. В. повʼяза­не насамперед із князюва­н­ням сина Ярослава Мудрого — Володимира Ярославича, який 1044 збудував міські укріпле­н­ня та заклав камʼяний Софій. собор. У 12–14 ст. насел. Н. В. сягало, за різними оцінками, 20–40 тис. осіб. Швидкому під­несен­ню міста сприяло функціонува­н­ня торг. шляху «із варягів у греки» — його пн. ділянка проходила по р. Волхов, що поділяє місто навпіл. Роз­галужена мережа торг. шляхів по­вʼязувала Н. В. не тільки з усіма важливими центрами Давньоруської держави, а й з країнами Сх., Зх. і Пн. Європи та Візантією. Серед найві­доміших архіт. споруд міста — Софій. собор. Ймовірно, його зводила та ж сама артіль грец. майстрів, що працювала на буд-ві Софій. соборів у Києві та м. Полоцьк (нині Вітеб. обл., Білорусь). На замовле­н­ня новгород. посадника Остромира в 11 ст. виготовлено Остромирове Євангеліє, від­тоді Н. В. ві­домий як один із центрів літописа­н­ня. До наших часів зберігся Новгород. перший літопис, найдавніша частина якого значно доповнює пів­ден­норуські літописні зводи. Новгород. літописа­н­ня 15–17 ст. було джерелом літописа­н­ня Пн.-Сх. Русі та Великого князівства Московського. Числен­ні знахідки у Н. В. берестяних грамот дають можливість дослідити пошире­н­ня писемності серед широких верств насел. давньоруських міст. Від серед. 10 ст. існувала держ. традиція, за якою в Н. В., за­звичай, сидів старший син київ. князя. За пові­домле­н­ням візант. імператора Костянтина VII Багрянородного, у 940–50-і рр. князем у Н. В. був Святослав Ігорович; у 10–11 ст. — Володимир Свято­славич, Ярослав Мудрий, Мсти­слав Великий та ін. князі з династії Рюриковичів. Від 2-ї третини 12 ст. значе­н­ня князя у Н. В. дещо знизилося, що повʼязане із формува­н­ням ін­ститутів Новгород. бояр. респ.; від кін. того ж столі­т­тя у Н. В. князювали пере­важно пред­ставники владимиро-суздал. династії. Від 14 ст. Н. В. під­тримував тісні контакти з Великим князівством Литовським, від кін. 15 ст., після при­єд­на­н­ня до Великого князівства Московського, місто по­ступово занепало.

Завантажити статтю