Новачинський Адольф

Визначення і загальна характеристика

НОВАЧИ́НСЬКИЙ Адольф (Nowaczyński Adolf; псевд. і крипт.: Adolf Neuwert, Adolf Przyjaciel, Anecki N., Anti­speranto, Artur Amis, Clarus, a (a), a. n. (a. n.), A. N., A. Nów., ad. now., Ad. Now., Ann. та ін.; 09. 01. 1876, м. Під­гірці побл. Кракова, нині Польща — 03. 07. 1944, Варшава) — польський письмен­ник, драматург, сатирик, есе­їст, критик. Член Літ. гуртка (1895), Товариства літераторів і репортерів (1920–30). Студіював на правн. (1895–96) та філос. (1896–97) від­діле­н­нях Яґел­лон. університету в Кракові. Діяльність літ. критика роз­почав рец. на повісті В. Лося у краків. ж. «Życie» (1897, № 1). Як драматург дебютував 18 жовтня 1902 під час ювіл. вечора М. Конопницької на краків. театр. під­мостках за мотивами її новели «Miłosierdzie gminy» ви­ставою «Miłosierdzie ludzkie». Спів­працював із мист. кабаре «Zielony Balonik» (1905–12): автор одного з найцікавіших репортажів звідти — «Igraszki Zielonego Balonika» («Świat», 1909, № 18). Йому належать кн. сатири «Małpie zwierciadło» (Lwów; Warszawa, 1902), «Facecje sowizdrzalskie» (1903), «Skotopaski sowizdrzalskie» (1904; обидві — Краків), «Figliki sowizdrzalskie» (Warszawa; Kraków, 1909), «Nowe Ateny: Satyra na Wiel­ki Kraków» (Warszawa, 1913), «Facecje z Lodomerii» (Warszawa; Lwów, 1923), «System doktora Caro: Utopia humorystyczna» (1927), драм і комедій «Smocze gniazdo» (1905), «Wielki Fryderyk» (1910), «Cyganeria Warszawska» (1912; усі — Варшава), «Komendant Paryża» (Poznań; Warszawa, 1926), «Wiosna narodów» (1929). Враже­н­ня від подорожі до Палестини (1938) опублікував у циклі репортажів у вид. «Kroniki Polski i Świata». 1939 у часописі «Prosto z Mostu» вмістив замітки антисеміт. змісту. Як публіцист майстерно конструював каламбури, вибудовував на­громадже­н­ня образів, інвектив, неодно­значностей. Як за­значив проф. А. Маковецький, «плетиво епітетів принесло йому славу дуже небезпечного публіциста і провокувало його опонентів на ненависть і бажа­н­ня помститися». 1924 брав участь у дуелі з під­полковником З. Дзвонковським: приводом стала публікація в часописі «Myśli Narodowej», де Н. закидав, що той вислужувався перед німцями. Під час одного з вияснень стосунків у 1930-х рр. нападники вибили Н. око. В остан­ні роки життя мешкав у м. Мілянувек (Польща).

Тв.: Studia i szkice. Lwów; Warszawa, 1901; Wizerunek Mikołaja Reja z Nagłowic. Warszawa, 1905; Wczasy literackie. War­szawa, 1905; Szkice literackie. Poznań, 1918; Góry z piasku. Warszawa, 1922; Pamflety. Warszawa, 1930; Plewy i perły. Warszawa, 1934; Warta nad Wartą. Poz­nań, 1937; Słowa, słowa, słowa. Warszawa, 1938; Poznaj Poznań. Poznań, 1939.

Літ.: Nowaczyński i Brzozowski o Be­rencie: Inedita z archiwum «Przeglądu Ty­godniowego» // Teksty Drugie. 1992. № 4; M. Domagalska. «Najpilniejsza sprawa»: publicyści «Prosto z Mostu» wobec kwestii żydowskiej // Kwartalnik Historii Żydów. 2002. № 4; A. Bogunia-Paczyński. Adolf Nowaczyński — satyryk z Podgórza // Ma­łopolska. 2019. Т. 21.

Є. Г. Сінкевич

Завантажити статтю