Ніцше Фрідріх-Вільгельм

Визначення і загальна характеристика

НІ́ЦШЕ Фрідріх-Вільгельм (Nietzsche Friedrich Wilhelm; 15. 10. 1844, с. Рек­кен, нині у складі м. Лютцен, Німеч­чина — 25. 07. 1900, м. Ве­ймар, там само) — німецький філософ, політичний мислитель, письмен­ник. Ви­вчав 1864–65 тео­логію й філологію в Бонн. та Ляйпциз. університетах. 1865–68 опублікував низку крит. літ.-філос. статей, що привернули увагу наук. громадськості. Знач. вплив на формува­н­ня світо­глядів Н. справили нім. філософ-ір­раціоналіст А. Шопенгауер та композитор, теоретик мистецтва Р. Ваґнер, який був для нього не лише товаришем, а й ві­ді­грав роль батька. Від 1869 — проф. класич. філології Базел. університету (Швейцарія). Тут ви­друкувано його праці «Der grie­chische Staat» («Грецька держава», 1871) і «Menschliches, Allzu­men­schliches» («Людське, занадто людське», 1877) з викладом політ.-правових ідей. 1879 залишив навч., потім жив і працював у Швейцарії та Італії, де написав свої осн. твори: «Morgenröte» («Вранішня зоря», 1881), «Also sprach Zarathustra» («Так говорив Заратустра», 1883–84), «Jenseits von Gut und Böse» («По той бік Добра і Зла», 1886), «Zur Genea­logie der Moral» («Про походже­н­ня моралі», 1887), «Götzen-Däm­merung» («Сутінки богів», 1889), «Der Antichrist» («Антихрист»; опубл. 1895), «Der Wille zur Macht» («Жага влади»; опубл. 1901), «Ессе Ноmо: Wie man wird, was man ist» («Ессе Ноmо: Як стати тим, ким ти є»; опубл. 1908). Н., по­єд­навши ідеї природн.-правової школи та теорії наси­л­ля, у рамках започаткованої ним «філософії життя» створив власну аристократ. концепцію політики, права і державності, в якій від­кидав ідеї свободи та рівності у стосунках людей, об­ґрунтовував правомірність привілеїв, пере­ваг і нерівності. Правову справедливість Н. виводив із принципу нерівності правових прагнень різних індивідів, залежно від того, належать вони до сильних аристократ. верхів чи ординар., під­леглих низів. Н. доводив неможливість забезпече­н­ня соц. справедливості через власність. За­значав, що «не­справедливий спосіб думок» міститься як у душах імущих, так і неімущих. Звідси потрібні не насильниц. нові роз­поділи, а по­ступ. пере­творе­н­ня способу мисле­н­ня, зокрема ослабле­н­ня егоїзму та інстинкту насильства. Поза контекс­том служі­н­ня верхам пере­січна людина, за Н., не має ані прав, ані достоїнств, ані обовʼяз­ків. Справжнє природне право — результат вій­ни й пере­моги, що утворює аристократ.-кастовий правопорядок. Від­повід­но не існує права, яке б не було присвоє­н­ням, узурпацією, наси­л­лям. Характеризуючи державність, Н. роз­різняв два її типи — аристократ. і демократичний. Демократію він характеризував як форму держави, що де­градує, був противником принципу нар. суверенітету, вважав, що його реалізація веде до руйнації основ людського буття і державності. Роз­глядаючи державу як мудру й без­альтернат. пер­спективу для взаєм. захисту індивідів у до­ступному для огляду майбутньому, Н. вважав, що надмірне вдосконале­н­ня держ. механізму таїть у собі небезпеку продукува­н­ня слабких особистостей. Це може при­звести до ослабле­н­ня або й знище­н­ня особистості державою. Альтернативу такому становищу Н. вбачав у подолан­ні антагонізму між державою і культурою, створен­ні нового типу «культурно забезпеченої державності». Твор. спадщині Н. властиві не­стандартність теор. під­ходів, виправ­да­н­ня де­структив. явищ соц. роз­витку. Він, зокрема, за­пропонував здійснити радикал. пере­оцінку цін­ностей європ. цивілізації. На думку Н., від­тоді, як давнє «кулачне право», «право сильного» стало витіснятися ново­створ. механізмами реліг., морал. і правової регуляції людських від­носин, роз­почався процес де­градації людини. Зупинити цей процес Н. пропонував через поверне­н­ня до архаїч. цивілізац. стереотипів соц. поведінки, утвердже­н­ня ідеалу наділеної волею до влади «надлюдини», здатної ігнорувати реліг. та морал.-правові обмеже­н­ня. У своєму культі «надлюдини» він довів до крайнощів індивідуалізм та волюнтаризм. Із цих позицій Н. роз­глядав право як явище вторин­не, похідне від волі людини до влади, заперечував ідеї свободи та рівності в людських стосунках. В імʼя реалізації потенц. енергії «надлюдини» Н. навіть виправдовував її право на злочин, вважаючи це право природним, невід­ʼємним, священ­ним. Від­повід­но до цього постулату Н. стратифікував су­спільство, виділяючи в ньому 3 фізіол. типи: геніал. люди; виконавці ідей геніїв — стражі права, порядку і без­пеки; маса посеред. людей. Виходячи з такого соц. ро­зумі­н­ня, Н. значну роль від­водив про­блемі аристократ. вихова­н­ня. З елітар. позицій Н., з одного боку, критикував націо­налізм і нац. обмеженість, а з іншого — надавав у майбут. роз­витку пере­вагу європейцям і вбачав у німцях народ, здатний створити «новий порядок життя». Неврівноваженість соц.-філос. та політ.-правових оцінок нім. ми­слителя зумовила неодно­значність сприйня­т­тя його по­глядів. Уче­н­ня Н. справило у 20 ст. поміт. вплив як на про­гресивні тео­рії (М. Вебер, М. Бердяєв та ін.), так і на крайні реакц. політ.-правові ідеї, зокрема на формува­н­ня ідеології фашизму і націонал-соціалізму, що зумовило однобічне сприйня­т­тя доробку та по­статі Н. знач. частиною вчених і світ. громадськості. Нині в інтер­претаціях твор. спадщини Н. пере­важають під­ходи, спрямовані на зʼясува­н­ня його істин. місця в історії філос. і політ.-правової думки. Низку творів Н. українською мовою пере­клали Лесь Гринюк, А. Онишко, П. Таращук та ін., серед окремих вид. — «Так мовив Заратустра: Книга для всіх і для нікого» (Коломия, 1910), «Так казав Заратустра. Жа­да­н­ня влади» (К., 1993; 2003), «По той бік добра і зла. Генеалогія моралі» (Л., 2002). У перекл. К. Котюк та О. Фешовця 2004–12 у Львові опубл. повне зі­бра­н­ня його тво­рів у 6-ти т.

Літ.: История политических и право­вых учений. Москва, 1995; Себайн Дж., Торсон Т. Історія політичної думки / Пер. з англ. К., 1997; Гундорова Т. Фрідріх Ніцше і український модернізм // СіЧ. 1997. № 4; Делез Ж. Ницше / Пер. с франц. С.-Пе­тербург, 1997; Горячева М. В. Критика Фридрихом Ницше генезиса и идеалов демократического государства // Правоведение. 2000. № 1; Остроухов В. В. Наси­л­ля як предмет філософських рефлексій. К., 2000; Хайдег­гер М. Ницше и пустота / Пер. с нем. Москва, 2006; Лютий Т. В. Українське ніцшеанство // Наук. зап. Нац. університету «Києво-Могилян. академія». Сер. Філософія та релігіє­знавство. 2011. Т. 115.

В. П. Горбатенко

Завантажити статтю