Нозогеографія
НОЗОГЕОГРА́ФІЯ (від грец. νόσος — хвороба і географія) — розділ медичної географії, що вивчає географічні закономірності поширення хвороб людини. Осн. завдання Н. — вивчення нозоареалів, їхньої структури та динаміки, а також сукупності чинників, що зумовлюють виникнення певних хвороб. Термін «Н.» запропонував 1856 нім. учений А. Мюрі. У СРСР тривалий час Н. була синонімом терміна «мед. географія». Як самост. наук. напрям вона сформувалася лише на поч. 1960-х рр. Знач. внесок у розроблення теорії і методів Н. у СРСР зробили Є. Павловський, В. Беклемішев, О. Шошин та ін. Спочатку Н. вивчала гол. чином інфекц. та інвазійні хвороби, пізніше — неінфекц., зокрема онкол., серц.-судинні захворювання тощо. Інформ. основу H. складають мед.-біол. чинники та геогр. характеристики довкілля (рельєф, гідрографія, ґрунти, клімат, флора, фауна, особливості праці та побуту тощо). Аналіз зв’язків між ними проводять двома осн. методами: картогр. і матем. (парна і множинна кореляція, регресій. та інформ.-логіч. аналіз та ін.). Знання значення екзоген. (природ. і соц.) чинників у поширенні різних захворювань дозволяє здійснити т. зв. нозогеогр. прогноз. Нозогеогр. дослідж. використовують під час планування протиепідем. та профілакт. заходів, розміщення мед. установ, спеціалізації різних служб охорони здоров’я. Остан. часом в Україні Н. набула широкого розвитку завдяки працям В. Барановського, В. Гуцуляка, Я. Жупанського, В. Шевченка та ін.
Рекомендована література
- Шевчук Л. Т. Основи медичної географії. Л., 1997;
- Шевченко В. О., Гуцуляк В. М., Нечипоренко Г. Л. та ін. Загальна медична географія світу. К., 1998;
- Корнус О. Г., Корнус А. О., Шищук В. Д. Територіально-нозологічна структура захворюваності населення Сумської області. С., 2015.
Завантажити статтю
