Небелюк Мирослав-Михайло Васильович

Визначення і загальна характеристика

НЕБЕЛЮ́К Мирослав-Михайло Васильович (псевд.: Роман Немир, Нечипір Ґава; 30. 09. 1914, с. Росільна, нині Івано-Фр. р-ну Івано-Фр. обл. — 27. 03. 1999, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) — письменник, публіцист, журналіст, громадсько-політичний діяч, ветеринарний лікар, меценат. Дійсний член УВАН. Закін. укр. гімназію в Станіславі (нині Івано-Франківськ, 1933), навч. у Львів. університеті (1933–34) та Богослов. академії (1934–35), які не закін. через фінанс. труднощі. Від 1937 — у Парижі як стипендіат митрополита Андрея Шептицького. Член Укр. нар. союзу у Франції (1938–48 — ген. секр.) та ОУН, секр. Укр. студент. громади в Парижі, співорганізатор «Пласту» у Франції. Працював співред. г. «Українське слово» (1937–51), ред. пласт. ж. «Ватра в Парижі» (1938–39). Автор низки публіцист. статей (зокрема про гетьмана І. Мазепу), а також книг, перекладів українською мовою творів франц. письменників. Навч. у Держ. вет.-мед. школі Альфор побл. Парижа (1945–50), у 1951 здобув ступ. д-ра вет. медицини в Сорбон. університеті в Парижі. 1952 виїхав до Канади, де працював федерал. вет. інспектором. Від 1967 викладав на каф. клін. студій Саскачеван. вет.-мед. коледжу та очолював освіт. центр для федерал. вет. і тех. інспекторів м’яса. Голова Об’єдн. укр. вет. лікарів (1971–77) і ред. його ж. «Інформативний листок» (1964–67). Брав участь у діяльності Укр. нац. об’єдн. (УНО), очолював курси україно­знавства ім. Лесі Українки при укр. катол. Каф. св. Юрія в м. Саскатун (провінція Саскачеван). Від 1981 — у Торонто, де продовжив громад. діяльність як чл. Президії УНО Канади, дирекції видавн. спілки «Новий шлях», філії УНО — Торонто-Захід, Ради сусп. освіти Світ. конгресу вільних українців, Укр. істор. товариства, Гуцул. товариства ім. св. Юрія Переможця, Гол. управи Укр. світ. об’єдн. гуцулів. 1985–86 — гол. ред., потім — коректор ж. «Гуцульщина», на сторінках якого опубл. його ст. «Іспит громадської зрілости», «Пройдений 1985-ий рік» та ін. Меценат укр. організацій діаспори, зокрема Першої укр. друкарні в Парижі, пам’ятників Т. Шевченку у Вінніпезі (1962) та І. Франку в Міссіссазі (провінція Онтаріо, 1992). За його заповітом значні кошти було передано на розвиток укр. установ у діаспорі.

Завантажити статтю