Невідкладна хірургія

Визначення і загальна характеристика

НЕВІД­КЛА́ДНА ХІРУРГІ́Я — роз­діл хірургії, що ви­вчає особливості на­да­н­ня невід­кладної (екс­треної) хірургічної допомоги хворим, які пере­бувають у станах, що за­грожують життю, та по­страждалим у мирний або воєн­ний час. До неї входить термінова діагностика та хірургічне лікува­н­ня. Особливістю Н. х. є дуже короткий термін для прийня­т­тя рішень та здійсне­н­ня оперативного лікува­н­ня. За­звичай, Н. х. обʼєд­нує низку окремих галузей, що сприя­ють проведен­ню невід­кладних втручань (абдомінальна, торакальна, кардіо-, судин­на і дитяча хірургія, травматологія, нейрохірургія, транс­­плантологія, військово-польова хірургія, анестезіологія тощо). У хі­рургічній допомозі існує 3 види показань до операції:

• жит­тєві (якщо протягом 2-х год. людину не прооперують — вона загине), 
• абсолютні (без оперативного втруча­н­ня хворий загине протягом най­ближчих місяців),
  
• від­носні (операцію можна від­класти, але у хворого в най­ближчі 6–12 місяців виникнуть ускладне­н­ня, що за­грожують його життю).

До Н. х. належать перші показа­н­ня. Невід­кладну хірургічну допомогу мають надавати цілодобово.

Історична довід­ка

Історія Н. х. — це невід­ʼємна частина історії хірургії загалом. Потреба виконувати невід­кладні хірургічні втруча­н­ня виникала давно. Поране­н­ня та травми під час вій­ни та полюва­н­ня спонукали здійснювати обробку ран, трепанації черепа, ампутації. Перші ві­домості про це датують 5 тис. до н. е.

Давньо­грецький вчений Гіп­пократ детально описав лікува­н­ня пере­ломів, вивихів, проведе­н­ня оперативних втручань при різних хворобах. Давньоримський лікар Цельс залишив ві­домості про лікува­н­ня запалень, ампутації кінцівок тощо. Трактати давньоримського вченого Галена з фізіології та анатомії були головною науковою базою для лікарів аж до пізнього Середньовіч­чя. Перський лікар Авіцен­на у праці «Канон лікарської науки» описав низку невід­кладних хірургічних операцій, зокрема трахеотомію, методи лікува­н­ня ран і травм, видале­н­ня каменів. У середні віки Н. х. за­ймалися лише цирульники, оскільки оперативні втруча­н­ня (ампутації, припіка­н­ня, кровопуска­н­ня) вважалися негідним для лікарів заня­т­тям. Тому Н. х. тривалий час роз­вивалася повільніше, ніж інші медичні галузі. Найві­домішим хірургом того часу був француз А. Паре, який за­пропонував власний спосіб лікува­н­ня різних поранень, а також удосконалював методи ампутації кінцівок і роз­робляв способи пере­вʼязки судин. Роз­витку хірургії сприяла велика кількість війн, що вимагало знань про лікува­н­ня ран і на­да­н­ня невід­кладної допомоги під час бо­йових дій.

Справжній прорив у Н. х. здійснив М. Пирогов. Він вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболе­н­ням в польових умовах, за­стосував гі­псову повʼязку, що при­скорювало процес загоє­н­ня пере­ломів, та за­пропонував первин­не хірургічне обробле­н­ня ран. Найважливішою його заслугою стало за­провадже­н­ня у пере­­вʼя­зувальному пункті медичного сортува­н­ня поранених залежно від тяжкості їхнього стану. Саме М. Пирогова вважають засновником військово-польової хірургії.

В історію світової Н. х. уві­йшло імʼя харківського лікаря А. Подрєза, який 1897 вперше успішно прооперував вогнепальне поране­н­ня серця, а також опублікував низку праць, присвячених пита­н­ням хірургії: «О лечении перитонитов чревосечением» (1886), «О вырезывании селезенки “Splenotimia”» (1887), «К во­просу о пределах чревосечения при перитонитах» (1891), «О подкожных разрывах почки и показаниях к ее удалению при повреждениях» (1898).

1930 у Харкові з ініціативи В. Шамова засновано Український ін­ститут пере­лива­н­ня крові і Н. х., який 1965 реорганізовано у Харківський НДІ загальної та невід­кладної хірургії (нині Ін­ститут загальної та невід­кладної хірургії ім. В. Зайцева НАМНУ; див. Загальної та невід­кладної хірургії Ін­ститут АМНУ). 1972 у Києві створено Київський НДІ клінічної і екс­периментальної хірургії (нині Хірургії та транс­плантології Національний ін­ститут ім. О. Шалiмова), а 1999 у Донецьку засновано Невід­кладної і від­новної хірургії Ін­ститут ім. В. Гусака НАМНУ (від 2014 — у Києві). Ви­значними хірургами були вчені, засновники і директори профільних ін­ститутів Н. х.: О. Шалімов, В. Зайцев, В. Гусак.

Невід­кладні хірургічні хвороби

Невід­кладні хірургічні хвороби — найбільша за обсягом група захворювань у загально-хірургічних стаціонарах, а їх лікува­н­ня потребує сут­тєвих організаційних, структурних, професійних і фінансових ресурсів. Хірургічна допомога при невід­кладних хірургічних захворюва­н­нях органів черевної порожнини має свої особливості: ця патологія виникає раптово, нерідко має пере­біг, що про­гресує, тому своєчасне на­да­н­ня допомоги важливе для досягне­н­ня позитивного результату. Окрім того, виникає потреба у по­стійному динамічному спо­стережен­ні й швидкому прийнят­ті рішень щодо діагностичної і лікувальної тактики. Успішний результат на­да­н­ня медичної допомоги хворим із гострими хірургічними захворюва­н­нями та травмами залежить від інтенсивної діяльності та своєчасності прийня­т­тя клінічних рішень медичних працівників різних рівнів (первин­ного, вторин­ного та третин­ного).

Важливою складовою невід­кладної хірургічної допомоги є можливість інтенсифікації роботи лікарняних закладів, тобто дотрима­н­ня принципів «Fast Track» хірургії (при­скоре­н­ня різних етапів лікувального процесу) для організації інтенсивної роботи лікувальних закладів за допомогою впровадже­н­ня нових технологій, під­вище­н­ня кваліфікації медичного персоналу та забезпече­н­ня медикаментами і витратними матеріалами. На­да­н­ня невід­кладної хірургічної допомоги здійснюють згідно з уніфікованими стандартами медичних технологій діагностично-лікувального процесу та протоколами на­да­н­ня медичної допомоги хворим із невід­кладними хірургічними захворюва­н­нями, затвердженими МОЗ України.

В остан­ні роки значе­н­ня Н. х. зросло у звʼязку з проведе­н­ням бо­йових дій на Сході України. Українська військова доктрина перед­бачає, що допомогу пораненим мають надавати не лише військові шпиталі, а й цивільні клініки. Під час антитерористичної операції (нині операція Обʼ­єд­наних сил) клінічні установи НАМНУ організували на­да­н­ня висококваліфікованої невід­кладної хірургічної допомоги ургентним пацієнтам із Донецької і Луганської обл. та пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям.

Літ.: Неотложная хирургия брюшной полости. К., 1989; Невід­кладна хірургія органів черевної порожнини (стандарти організації та професійно-орієнтовані алгоритми на­да­н­ня медичної допомоги). К., 2018; Цимбалюк В. І., Лурін І. А. та ін. На­да­н­ня медичної допомоги військовослужбовцям і цивільному населен­ню в клінічних установах НАМН України під час АТО/ООС // Мед. пер­спективи. 2020. Т. 25, № 3.

В. В. Бойко, І. А. Тарабан

Завантажити статтю