Невідкладна хірургія

Визначення і загальна характеристика

НЕВІДКЛА́ДНА ХІРУРГІ́Я — розділ хірургії, що вивчає особливості надання невідкладної (екстреної) хірургічної допомоги хворим, які перебувають у станах, що загрожують життю, та постраждалим у мирний або воєнний час. До неї входить термінова діагностика та хірургічне лікування. Особливістю Н. х. є дуже короткий термін для прийняття рішень та здійснення оперативного лікування. Зазвичай, Н. х. об’єд­нує низку окремих галузей, що сприя­ють проведенню невідкладних втручань (абдомінальна, торакальна, кардіо-, судинна і дитяча хірургія, травматологія, нейрохірургія, транс­плантологія, військово-польова хірургія, анестезіологія тощо). У хі­рургічній допомозі існує 3 види показань до операції:

• життєві (якщо протягом 2-х год. людину не прооперують — вона загине), 
• абсолютні (без оперативного втручання хворий загине протягом найближчих місяців),
  
• відносні (операцію можна відкласти, але у хворого в найближчі 6–12 місяців виникнуть ускладнення, що загрожують його життю).

До Н. х. належать перші показання. Невідкладну хірургічну допомогу мають надавати цілодобово.

Історична довідка

Історія Н. х. — це невід’ємна частина історії хірургії загалом. Потреба виконувати невідкладні хірургічні втручання виникала давно. Поранення та травми під час вій­ни та полювання спонукали здійснювати обробку ран, трепанації черепа, ампутації. Перші відомості про це датують 5 тис. до н. е.

Давньогрецький вчений Гіппократ детально описав лікування переломів, вивихів, проведення оперативних втручань при різних хворобах. Давньоримський лікар Цельс залишив відомості про лікування запалень, ампутації кінцівок тощо. Трактати давньоримського вченого Галена з фізіології та анатомії були головною науковою базою для лікарів аж до пізнього Середньовіччя. Перський лікар Авіценна у праці «Канон лікарської науки» описав низку невідкладних хірургічних операцій, зокрема трахеотомію, методи лікування ран і травм, видалення каменів. У середні віки Н. х. займалися лише цирульники, оскільки оперативні втручання (ампутації, припікання, кровопускання) вважалися негідним для лікарів заняттям. Тому Н. х. тривалий час розвивалася повільніше, ніж інші медичні галузі. Найвідомішим хірургом того часу був француз А. Паре, який запропонував власний спосіб лікування різних поранень, а також удосконалював методи ампутації кінцівок і розробляв способи перев’язки судин. Розвитку хірургії сприяла велика кількість війн, що вимагало знань про лікування ран і надання невідкладної допомоги під час бойових дій.

Справжній прорив у Н. х. здійснив М. Пирогов. Він вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболенням в польових умовах, застосував гіпсову пов’язку, що прискорювало процес загоєння переломів, та запропонував первинне хірургічне оброблення ран. Найважливішою його заслугою стало запровадження у пере­в’я­зувальному пункті медичного сортування поранених залежно від тяжкості їхнього стану. Саме М. Пирогова вважають засновником військово-польової хірургії.

В історію світової Н. х. увійшло ім’я харківського лікаря А. Подрєза, який 1897 вперше успішно прооперував вогнепальне поранення серця, а також опублікував низку праць, присвячених питанням хірургії: «О лечении перитонитов чревосечением» (1886), «О вырезывании селезенки “Splenotimia”» (1887), «К вопросу о пределах чревосечения при перитонитах» (1891), «О подкожных разрывах почки и показаниях к ее удалению при повреждениях» (1898).

1930 у Харкові з ініціативи В. Шамова засновано Український інститут переливання крові і Н. х., який 1965 реорганізовано у Харківський НДІ загальної та невідкладної хірургії (нині Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В. Зайцева НАМНУ; див. Загальної та невідкладної хірургії Інститут АМНУ). 1972 у Києві створено Київський НДІ клінічної і експериментальної хірургії (нині Хірургії та трансплантології Національний інститут ім. О. Шалiмова), а 1999 у Донецьку засновано Невідкладної і відновної хірургії Інститут ім. В. Гусака НАМНУ (від 2014 — у Києві). Визначними хірургами були вчені, засновники і директори профільних інститутів Н. х.: О. Шалімов, В. Зайцев, В. Гусак.

Невідкладні хірургічні хвороби

Невідкладні хірургічні хвороби — найбільша за обсягом група захворювань у загально-хірургічних стаціонарах, а їх лікування потребує суттєвих організаційних, структурних, професійних і фінансових ресурсів. Хірургічна допомога при невідкладних хірургічних захворюваннях органів черевної порожнини має свої особливості: ця патологія виникає раптово, нерідко має перебіг, що прогресує, тому своєчасне надання допомоги важливе для досягнення позитивного результату. Окрім того, виникає потреба у постійному динамічному спостереженні й швидкому прийнятті рішень щодо діагностичної і лікувальної тактики. Успішний результат надання медичної допомоги хворим із гострими хірургічними захворюваннями та травмами залежить від інтенсивної діяльності та своєчасності прийняття клінічних рішень медичних працівників різних рівнів (первинного, вторинного та третинного).

Важливою складовою невідкладної хірургічної допомоги є можливість інтенсифікації роботи лікарняних закладів, тобто дотримання принципів «Fast Track» хірургії (прискорення різних етапів лікувального процесу) для організації інтенсивної роботи лікувальних закладів за допомогою впровадження нових технологій, підвищення кваліфікації медичного персоналу та забезпечення медикаментами і витратними матеріалами. Надання невідкладної хірургічної допомоги здійснюють згідно з уніфікованими стандартами медичних технологій діагностично-лікувального процесу та протоколами надання медичної допомоги хворим із невідкладними хірургічними захворюваннями, затвердженими МОЗ України.

В останні роки значення Н. х. зросло у зв’язку з проведенням бойових дій на Сході України. Українська військова доктрина передбачає, що допомогу пораненим мають надавати не лише військові шпиталі, а й цивільні клініки. Під час антитерористичної операції (нині операція Об’єднаних сил) клінічні установи НАМНУ організували надання висококваліфікованої невідкладної хірургічної допомоги ургентним пацієнтам із Донецької і Луганської обл. та пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям.

Завантажити статтю