Невідкладних станів медицина

НЕВІД­КЛА́ДНИХ СТА́НІВ МЕДИЦИ́НА — галузь медичної науки, що ви­вчає причини виникне­н­ня різного походже­н­ня раптових порушень діяльності організму, їх діагностику та методи від­новле­н­ня його жит­тєво важливих функцій. Осн. метою Н. с. м. є досягне­н­ня такого стану пацієнта, коли від­падає необхідність термінових мед. заходів й на­стає етап від­носно термінових і нетермінових заходів медичної допомоги. 1974 на Нараді міністрів охорони здоровʼя європ. країн у Будапеш­ті за­пропоновано ви­значе­н­ня невід­кладної медичної допомоги: «Поня­т­тя невід­кладності в медичній допомозі перед­бачає усуне­н­ня всіх патологічних станів, зумовлених зовнішніми або внутрішніми факторами, що незалежно від ступеня їх тяжкості потребують негайної діагностики й лікува­н­ня». Рекомендовано роз­різняти 5 видів невід­клад. станів: 1) існує без­посередня за­гроза життю: якщо хворому вчасно не надати мед. допомогу, вірогідний летал. наслідок; 2) без­посеред. за­грози життю немає, але такий стан може виникнути в будь-який час; 3) без­посеред. за­грози життю немає, але нена­да­н­ня своєчас. мед. допомоги може при­звести до стійких змін в окремих органах та організмі загалом; 4) за­грози життю немає, але в найкоротші терміни потрібно полегшити страж­да­н­ня хворого; 5) за­грози життю немає, однак поведінка хворого потребує термінового мед. втруча­н­ня, оскільки становить небезпеку для оточе­н­ня. На­да­н­ня невід­клад. допомоги при станах 1, 2 і 5 покладено на станції (від­діл.) екс­треної медичної допомоги, а при станах 3 і 4 — на пункти (від­діл.) невід­клад. мед. допомоги, що функціонують при поліклініках. Враховуючи, що причиною погірше­н­ня стану пацієнта може стати будь-яка нозологія, Н. с. м. є багато­профіл. галуз­зю, що включає ви­вче­н­ня як хірург., так і терапевт. дисциплін для забезпече­н­ня адекват. на­да­н­ня допомоги пацієнту.

Задум організації невід­клад. мед. допомоги на місці не­звичай. події зʼявився ще в 18 ст. 1767 в Антверпені (Бельгія) створ. Товариство на­да­н­ня допомоги потерпілим при нещасних випадках. Згодом такі товариства організували в Парижі й Гамбурзі (Німеч­чина), але вони про­існували не довго. Після засн. 1868 в Нью-Йорку першої рятувал. станції, система на­да­н­ня першої мед. допомоги при нещасних випадках почала стрімко роз­виватися. 1878 у Лондоні створ. Асоц. швидкої допомоги св. Іоан­на, що організувала станції та пости з на­да­н­ня невід­клад. мед. допомоги. 1881 у Німеч­чині засн. організацію «SamariterVerein». Того ж року в Києві з ініціативи Товариства лікарів створ. Гурток лікарів для нічних лікар. чергувань, а при міській управі на добровіл. засадах почав функціонувати пункт нічних чергувань, до яких було залучено 19 лікарів (1882 — 21, у 1883 — 29 лікарів). Невід­кладну допомогу при нещасних випадках надавали без­коштовно. Виклики додому до хворих оплачувалися. Важлива роль в організації цього пункту належить проф. Університету св. Володимира в Києві Ю. Мацону. У Швейцарії, Швеції та Норвегії таке зав­да­н­ня взяли на себе Товариства Червоного хреста, в Італії — аптеки, у Данії — цирульники. 1898 у Москві при поліцей. будинках організовано сан. кінні карети, на­ступ. року у С.-Пе­тербурзі за сприя­н­ня Рос. товариства Червоного хреста від­крили пункти на­да­н­ня першої допомоги. Однією з кращих організац.-функціон. мед. структур з на­да­н­ня невід­клад. допомоги на дошпитал. етапі виявилася станція швидкої мед. допомоги. Поштовхом до її створе­н­ня стала пожежа 1881 у Віден. Рінґтеатрі, під час якої потерпілі тривалий час лежали на бруківці без на­да­н­ня мед. допомоги. Це спонукало лікаря Я. Мунді 1883 організувати Віден. станцію швидкої мед. допомоги. 1887 таку станцію від­крито в Будапеш­ті, 1898 — у Варшаві, 1900 — у Лодзі (Польща), у червні 1902 — у Києві (за сприя­н­ня Товариства швидкої мед. допомоги), восени того ж року — у Вільно (нині Вільнюс), 1903 — в Одесі (на пожертву міль­йонера М. Толстого), на­ступ. року — у Ризі, 1910 — у Харкові (з ініціативи І. Оболенського), згодом у Мінську, Казані, Ростові-на-Дону (обидва — Росія), Катеринославі (нині Дні­про), 1912 — у Москві. Спочатку станція швидкої мед. допомоги працювала як служба, що надає допомогу потерпілим і тяжкохворим у громад. місцях, на вулицях, під­приємствах і в установах. Допомогу вдома при раптових захворюва­н­нях і різкому погіршен­ні стану хворих надавали чергові пункти невід­клад. мед. допомоги амбулаторно-поліклін. мережі, що почали створювати в 1930-х рр. Невід­кладну мед. допомогу на дошпитал. етапі роз­поділили на 2 під­види — більш термінову і менш термінову. 1927 затверджено перше положе­н­ня про станцію швидкої мед. допомоги, що ви­значило її зав­да­н­ня, структуру і функції, а 1938 — «Єдине положе­н­ня про роботу станції швидкої допомоги в містах». Від 1946 прийнято низку норматив. актів, що забезпечили створе­н­ня єдиної системи швидкої мед. допомоги. Зав­да­н­ня, що раніше виконували чергові пункти невід­клад. мед. допомоги, по­ступово почали пере­давати станціям, а самі пункти стали частиною її структури. Повне зли­т­тя невід­клад. і швидкої мед. допомоги в єдину службу від­булося лише в 1960–80-х рр., що зумовило збільше­н­ня обсягу роботи станцій. Значно роз­ширено під­стави для зверне­н­ня за швидкою допомогою і покази до направле­н­ня бригад. У лікарнях почали створювати від­діл. екс­прес-методів діагностики й інструм. дослідж., реанімації та інфарктні від­діл., рентґенол. кабінети, що працюють цілодобово. Від 1968 організовують лікарні швидкої мед. допомоги для на­да­н­ня невід­клад. стаціонар. допомоги, а станції швидкої мед. допомоги почали обʼ­єд­нувати з лікарнями. 1992 на базі Київ. клін. лікарні швидкої мед. допомоги засн. Київ. наук.-практ. обʼ­єдн. швидкої мед. допомоги та медицини ката­строф, 1997 з його під­роз­ділів створ. гол. заклад Держ. служби медицини ката­строф — Екс­треної медичної допомоги та медицини ката­строф Український науково-практичний центр. Нині в Україні Н. м. д. надають 41 373 мед. працівники, з них 4733 лікарі та 35 332 фельд­шери й медсестри. Викла­да­н­ня дисципліни «Н. с. м.» здійснюють на каф. вищих мед. навч. закладів перед­диплом. та післядиплом. освіти І–ІV рівнів акредитації. Також сформувалися та діють кілька наук. шкіл, зокрема в Харкові, Запоріж­жі та Києві. Харків. школа Н. с. м. функціонує у Харків. мед. академії післядиплом. освіти, де 1980 організовано першу в СРСР каф. швидкої та невід­клад. допомоги, яку очолив Л. Хименко (від 1995 — В. Ніконов). Її осн. клін. базою є Харків. міська клін. лікарня швидкої та невід­клад. мед. допомоги. Серед викл. — С. Курсов, В. Загуровський, Є. Кіношенко, О. Феськов, О. Чернов, Г. Яцина, О. Гавриков, К. Лизогуб, О. Огієнко, С. Скоропліт. Запоріз. школа Н. с. м. діє у Запоріз. мед. академії післядиплом. освіти. Засн. і першим завідувач кафедри медицини невід­клад. станів (від 1995) був В. Букін, від 2007 її очолює Б. Голдовський. На каф. працюють К. Серіков, Є. Сідь, І. Філімонова, Д. Лелюк. У Нац. університеті охорони здоровʼя України (Київ) сформувалася Київ. школа Н. с. м. Профіл. каф. засн. 1988, її клін. базами стали Київ. міська клін. лікарня швидкої мед. допомоги та Центр. станція швидкої мед. допомоги Києва. У різний час каф. очолювали Я. Гоєр (1988–91), І. Зозуля (1991–2019), Б. Слонецький (2019–20), від 2020 — А. Волосовець. Нині працюють І. Зозуля, В. Боброва, А. Зозуля, О. Іващенко, І. Вербицький, П. Набухотний, О. Крамарева, А. Бойко.

Завантажити статтю