Неврології, психіатрії та наркології Інститут НАМНУ

НЕВРОЛО́ГІЇ, ПСИХІАТРІ́Ї ТА НАРКОЛО́ГІЇ Інститут НАМНУ Веде свою історію від 1920, коли в Харкові засн. Укр. центр. психоневрол. інститут (дир. — О. Гейманович). У його структурі функціонували групи: морфол., експерим.-біол., з вивчення особистості, клін. лікув., соц. психоневрології. 1926 Харків. психіатр. лікарню реорганізовано в Укр. інститут клін. психіатрії та соц. психогігієни (дир. — В. Протопопов), що складався з 6-ти відділів: клін. психіатрії, судової психопатології, дефектив. дитинства, експерим.-лаборатор. дослідж., статистики та профілактики. 1932 Укр. психоневрол. інститут, Укр. інститут клін. психіатрії та соц. психогігієни та психоневрол. факультет Харків. мед. інституту (засн. 1931) об’єднано в Укр. психоневрол. академію, президентами якої були О. Затонська (1932–33) та Л. Рохлін (1933–37). У її структурі діяло 6 інститутів: клін. психоневрології, експерим. психоневрології, психоневрології дитинства, соц. психоневрології, психології, психоневрол. кадрів. 1937 Академію реорганізовано в Укр. психоневрол. інститут. Від 1965 — Харків. НДІ неврології і психіатрії; від 1992 — Укр. НДІ клін. та експерим. неврології та психіатрії, від 2000 — сучасна назва (відтоді — в структурі НАМНУ). У різний час Інститут очолювали: А. Найман (1937–40), М. Зеленський (1940–50), Р. Усачов (1951–53), П. Коваленко (1953–61), О. Степаненко (1961–67), Я. Пішель (1967–77), П. Волошин (1977–2017), від 2017 — І. Лінський. За роки функціонування Інститут мав кілька філій та респ. центрів, зокрема 1932–41 діяли філія неврол. профілю в Дніпропетровську (нині Дніпро, кер. — М. Міртовський) та с.-г. лікув.-труд. психіатр. колонія на 300 ліжок у с. Стрілеча (Харків. р-н Харків. обл.); 1982–92 у м. Феодосія (нині АР Крим) функціонувала інститут. поліклініка № 2, на базі якої організовано Респ. психотерапевт. наркол. центр (кер. — О. Довженко); 1982 у Харкові створ. Респ. наук.-метод. центр з психотерапії, що проводив роботу з організації психотерапевт. служби в Україні (кер. — Н. Ліпгарт), 1988 — Респ. центр патології мови у дітей (кер. — В. Підкоритов), того ж року в Києві відкрито філію з клін. нейровегетології (кер. — В. Берсенєв). Нині у структурі Інституту — 6 секторів: неврології та функціон. нейрохірургії (відділи: судин. патології головного мозку та реабілітації; аутоімун. і дегенератив. захворювань нерв. системи, центр розсіяного склерозу; дит. психоневрології та пароксизмал. станів; функціон. нейрохірургії; клін. діагностики), психіатрії (відділи: клін., соц. та дит. психіатрії; погранич. психіатрії; мед. психології; нейропсихокібернетики), наркології (відділи: клін. та соц. наркології; невідклад. психіатрії та наркології), клін. (клініка; поліклініка; відділ.: фізіотерапевт., променевої діагностики; клін.-діагност. лаб.; каб.: ультразвук. діагностики, мед. статистики), лабораторно-експерим. (лаб.: нейрофізіології та імунології; біохімії; патоморфології; наук.-вироб. лаб. з вирощування мед. п’явок; віварій), наук.-організац. (відділи: наук. організації неврол. та психіатр. допомоги; патентно-ліцензій. роботи; інформ. забезпечення з б-кою). Працюють 550 співроб., з них — 21 д-р н., 12 проф., 92 канд. н., 34 доцент; 5 лауреатів Держ. премії України в галузі науки і техніки (1993, 1999, 2014), 8 засл. діячів н. і т. України. В Інституті створ. базу і старт. потенціал для розроблення фундам. напрямів, що визначали стратегію розвитку світ. психоневрол. науки. Авторами цих праць були М. Країнський, О. Гейманович, О. Лурія, О. Леонтьєв, В. Протопопов, О. Ющенко, Т. Юдін, К. Платонов, О. Грінштейн, С. Давиденков, З. Гейманович, В. Данилевський та ін. Зокрема Харків. психол. школа (О. Лурія, О. Леонтьєв) багато в чому визначила стратегії та напрями розвитку як вітчизн., так і світ. психол. науки. С. Давиденков і Т. Юдін — засн. нейропсихогенетики. О. Грінштейн заклав основи вчення про вегетативну нерв. систему, а О. Ющенко став основоположником біохім. напряму у психіатрії. К. Платонов та його школа зробили знач. внесок у становлення психотерапії. В. Протопопов є одним із засн. психогігієни. До 1950 у формуванні і розвитку укр. нейрохірургії провідна роль належала нейрохірург. центру Інституту (З. Гейманович, М. Горбачов). О. Гейманович зробив знач. внесок у відкриття і вивчення епідеміч. енцефаліту. Згодом історію Інституту творили П. Волошин, Н. Ліпгарт, Т. Воробйова, І. Кутько, В. Тайцлін, В. Підкоритов, В. Сухоруков, В. Мерцалов, Н. Марута, І. Лінський, Т. Міщенко, Л. Шестопалова, Н. Волошина, Л. Танцура та ін. Їхні дослідж. стосуються найактуальніших мед.-соц. проблем сучасності: у клініці та експерименті вперше показано, що навіть малі дози радіації призводять до порушення структури та функцій головного мозку (П. Волошин, Т. Воробйова); вивчення псих., психосомат. і поведінк. розладів в умовах соц. і воєн. стресу та методів їх профілактики (Н. Марута, І. Лінський, Л. Шестопалова, В. Підкоритов); розроблення нових епідеміол. та генет. підходів у вивченні різних форм залежностей (І. Лінський, О. Мінко); наук. обґрунтування, розробка і використання систем зворот. біол. зв’язку як методу упр. функціон. станом людини (П. Волошин, В. Мерцалов, В. Сухоруков, Н. Марута); демієлінізуючі і нейродегенерат. захворювання та хвороби малих судин головного мозку (Т. Міщенко, Н. Волошина); мед.-соц. проблеми сну та пароксизмал. станів (В. Сухоруков, Л. Танцура); розроблення експерим. моделей осн. неврол., псих. і наркол. захворювань (Т. Воробйова, О. Берченко). 20 співроб. Інституту стали академік і чл.-кор. укр. і союз. академій, 16 — отримали звання засл. діячів н. і т., 5 — стали лауреатами Держ. премії України у галузі н. і т., О. Леонтьєв — лауреатом Ленін. премії за книгу «Проблемы развития психики» (Москва, 1959).Фахівці Інституту приділяють увагу питанням наук. розроблення і практ. організації психоневрол. допомоги насел. країни. Від 1927 Інститут виконував роль консультатив. органу при Нар. комісаріаті охорони здоров’я УРСР з питань організації психіатр. допомоги. Гол. консультантом Нар. комісаріату охорони здоров’я УРСР з цих питань був В. Протопопов. М. Погибко, працюючи в Інституті кер. відділу судово-психіатр. експертизи, був одночасно і гол. судово-психіатр. експертом МОЗ УРСР. Кер. наркол. відділу З. Болотова була гол. позаштат. наркологом МОЗ УРСР (1960–92), яку на цій посаді змінив ст. н. с. відділу наркології Е. Первомайський, а 1998 — керівник відділу наркології О. Мінко. 2009–13 гол. психіатром і наркологом МОЗ України була кер. відділу погранич. психіатрії Н. Марута; гол. неврологом МОЗ України 2005–17 — керівник відділу судин. патології головного мозку Т. Міщенко. Інститут спільно з Неврологів, психіатрів та наркологів України Асоціацією видає «Український вісник психоневрології».

Літ.: Протопопов В. П. Украинский Государственный институт клинической психиатрии и социальной психогигиены. Х., 1927; 25 лет Украинского психоневрологического института // Тр. Укр. психоневрол. ин-та. Х., 1945. Т. 15; Зеленский Н. М. 150 лет Сабуровой дачи. К.; Х., 1946; Волошин П. В. История Украинского научно-исследовательского института клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии // История укр. психиатрии: Сб. науч. работ Укр. НИИ клин. и эксперим. неврологии и психиатрии и Харьков. город. клин. психиатр. больницы № 15 (Сабуровой дачи). Х., 1994. Т. 1; Волошин П. В., Волошина Н. П. К истории Института неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины // Междунар. мед. журн. 2001. Т. 7, № 4; Вони ж. Харьков — центр и колыбель неврологии и психиатрии в Украине // Universitates. Наука та просвіта. 2006. № 3; Смирнова С. Н. Очерки истории Сабуровой дачи. Х., 2007; Волошина Н. П., Марута Н. А. Институту неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины — 85 лет! // Междунар. неврол. журн. 2007. № 3.

П. В. Волошин