Неврології, психіатрії та наркології Інститут НАМНУ

Визначення і загальна характеристика

НЕВРОЛО́ГІЇ, ПСИХІАТРІ́Ї ТА НАРКОЛО́ГІЇ Ін­ститут НАМНУ Веде свою історію від 1920, коли в Харкові засн. Укр. центр. психоневрол. ін­ститут (дир. — О. Ге­йманович). У його структурі функціонували групи: морфол., екс­перим.-біол., з ви­вче­н­ня особистості, клін. лікув., соц. психоневрології. 1926 Харків. психіатр. лі­карню реорганізовано в Укр. ін­ститут клін. психіатрії та соц. психогігієни (дир. — В. Протопопов), що складався з 6-ти від­ділів: клін. психіатрії, судової психопатології, дефектив. дитинства, екс­перим.-лаборатор. дослідж., статистики та профілактики. 1932 Укр. психоневрол. ін­ститут, Укр. ін­ститут клін. психіатрії та соц. психогігієни та психоневрол. факультет Харків. мед. ін­ституту (засн. 1931) обʼ­єд­нано в Укр. психоневрол. академію, президентами якої були О. Затонська (1932–33) та Л. Рохлін (1933–37). У її структурі діяло 6 ін­ститутів: клін. психоневрології, екс­перим. психоневрології, психоневрології дитинства, соц. психоневрології, психології, психоневрол. кадрів. 1937 Академію реорганізовано в Укр. психоневрол. ін­ститут. Від 1965 — Харків. НДІ неврології і психіатрії; від 1992 — Укр. НДІ клін. та екс­перим. неврології та психіатрії, від 2000 — сучасна назва (від­тоді — в структурі НАМНУ). У різний час Ін­ститут очолювали: А. На­йман (1937–40), М. Зеленський (1940–50), Р. Усачов (1951–53), П. Коваленко (1953–61), О. Степаненко (1961–67), Я. Пішель (1967–77), П. Волошин (1977–2017), від 2017 — І. Лінський. За роки функціонува­н­ня Ін­ститут мав кілька філій та респ. центрів, зокрема 1932–41 діяли філія неврол. профілю в Дні­пропетровську (нині Дні­про, кер. — М. Міртовський) та с.-г. лікув.-труд. психіатр. колонія на 300 ліжок у с. Стрілеча (Харків. р-н Харків. обл.); 1982–92 у м. Фео­досія (нині АР Крим) функціонувала ін­ститут. поліклініка № 2, на базі якої організовано Респ. психотерапевт. наркол. центр (кер. — О. Довженко); 1982 у Харкові створ. Респ. наук.-метод. центр з психотерапії, що проводив роботу з організації психотерапевт. служби в Україні (кер. — Н. Ліпгарт), 1988 — Респ. центр патології мови у дітей (кер. — В. Під­коритов), того ж року в Києві від­крито філію з клін. нейровегетології (кер. — В. Берсенєв). Нині у структурі Ін­ституту — 6 секторів: неврології та функціон. нейрохірургії (від­діли: судин. патології головного мозку та реабілітації; аутоімун. і дегенератив. захворювань нерв. системи, центр роз­сіяного склерозу; дит. психоневрології та пароксизмал. станів; функціон. нейрохірургії; клін. діа­гностики), психіатрії (від­діли: клін., соц. та дит. психіатрії; по­гранич. психіатрії; мед. психології; ней­ропсихокібернетики), наркології (від­діли: клін. та соц. наркології; невід­клад. психіатрії та наркології), клін. (клініка; поліклініка; від­діл.: фізіотерапевт., променевої діагностики; клін.-діагност. лаб.; каб.: ультра­звук. діагностики, мед. статистики), лабораторно-екс­перим. (лаб.: нейрофізіо­логії та імунології; біо­хімії; патоморфології; наук.-вироб. лаб. з вирощува­н­ня мед. пʼявок; віварій), наук.-організац. (від­діли: наук. організації неврол. та психіатр. допомоги; патентно-ліцензій. роботи; інформ. забезпече­н­ня з б-кою). Працюють 550 спів­роб., з них — 21 д-р н., 12 проф., 92 канд. н., 34 доцент; 5 лауреатів Держ. премії України в галузі науки і техніки (1993, 1999, 2014), 8 засл. діячів н. і т. України. В Ін­ституті створ. базу і старт. потенціал для роз­робле­н­ня фундам. напрямів, що ви­значали стратегію роз­витку світ. психоневрол. науки. Авторами цих праць були М. Країнський, О. Ге­йманович, О. Лурія, О. Леонтьєв, В. Протопопов, О. Ющенко, Т. Юдін, К. Платонов, О. Грінштейн, С. Давиденков, З. Ге­йманович, В. Данилевський та ін. Зокрема Харків. психол. школа (О. Лурія, О. Леонтьєв) багато в чому ви­значила стратегії та напрями роз­витку як вітчизн., так і світ. психол. науки. С. Давиденков і Т. Юдін — засн. нейропсихогенетики. О. Грін­штейн заклав основи вче­н­ня про вегетативну нерв. систему, а О. Ющенко став основоположником біо­хім. напряму у психіатрії. К. Платонов та його школа зробили знач. внесок у становле­н­ня психотерапії. В. Протопопов є одним із засн. психогігієни. До 1950 у формуван­ні і роз­витку укр. нейрохірургії провід­на роль належала нейрохірург. центру Ін­ституту (З. Ге­йманович, М. Горбачов). О. Ге­йманович зробив знач. внесок у від­кри­т­тя і ви­вче­н­ня епідеміч. енцефаліту. Згодом історію Ін­ституту творили П. Волошин, Н. Ліпгарт, Т. Вороб­йова, І. Кутько, В. Тайцлін, В. Під­коритов, В. Сухоруков, В. Мерцалов, Н. Марута, І. Лінський, Т. Міщенко, Л. Шестопалова, Н. Волошина, Л. Танцура та ін. Їхні дослідж. стосуються най­актуальніших мед.-соц. про­блем сучасності: у клініці та екс­перименті вперше показано, що навіть малі дози радіації призводять до поруше­н­ня структури та функцій головного мозку (П. Волошин, Т. Вороб­йова); ви­вче­н­ня псих., психосомат. і поведінк. роз­ладів в умовах соц. і воєн. стресу та методів їх профілактики (Н. Марута, І. Лінський, Л. Шестопалова, В. Під­коритов); роз­робле­н­ня нових епідеміол. та генет. під­ходів у ви­вчен­ні різних форм залежностей (І. Лінський, О. Мінко); наук. об­ґрунтува­н­ня, роз­робка і викори­ста­н­ня систем зворот. біол. звʼязку як методу упр. функціон. станом людини (П. Волошин, В. Мерцалов, В. Сухоруков, Н. Марута); демієлінізуючі і нейродегенерат. захворюва­н­ня та хвороби малих судин головного мозку (Т. Міщенко, Н. Волошина); мед.-соц. про­блеми сну та пароксизмал. станів (В. Сухоруков, Л. Танцура); роз­робле­н­ня екс­перим. моделей осн. неврол., псих. і наркол. захворювань (Т. Вороб­йова, О. Берченко). 20 спів­роб. Ін­ституту стали академік і чл.-кор. укр. і союз. академій, 16 — отримали зва­н­ня засл. діячів н. і т., 5 — стали лауреатами Держ. премії України у галузі н. і т., О. Леонтьєв — лауреатом Ленін. премії за книгу «Про­блемы развития психики» (Москва, 1959).Фахівці Ін­ституту приділяють увагу пита­н­ням наук. роз­робле­н­ня і практ. організації психоневрол. допомоги насел. країни. Від 1927 Ін­ститут виконував роль консультатив. органу при Нар. комісаріаті охорони здоровʼя УРСР з питань організації психіатр. допомоги. Гол. консультантом Нар. комісаріату охорони здоровʼя УРСР з цих питань був В. Протопопов. М. Погибко, працюючи в Ін­ституті кер. від­ділу судово-психіатр. екс­пертизи, був одночасно і гол. судово-психіатр. екс­пертом МОЗ УРСР. Кер. наркол. від­ділу З. Болотова була гол. позаштат. наркологом МОЗ УРСР (1960–92), яку на цій посаді змінив ст. н. с. від­ділу наркології Е. Первомайський, а 1998 — керівник від­ділу наркології О. Мінко. 2009–13 гол. психіатром і наркологом МОЗ України була кер. від­ділу по­гранич. психіатрії Н. Марута; гол. неврологом МОЗ України 2005–17 — керівник від­ділу судин. патології головного мозку Т. Міщенко. Ін­ститут спільно з Неврологів, психіатрів та наркологів України Асоціацією видає «Український вісник психоневрології».

Літ.: Протопопов В. П. Украинский Государствен­ный ин­ститут клинической психиатрии и социальной псих­о­гигиены. Х., 1927; 25 лет Украинского психоневрологического ин­ститута // Тр. Укр. психоневрол. ин-та. Х., 1945. Т. 15; Зеленский Н. М. 150 лет Сабуровой дачи. К.; Х., 1946; Волошин П. В. История Украинского на­учно-ис­следова­тельского ин­ститута клинической и экс­периментальной неврологии и психиатрии // История укр. психиатрии: Сб. науч. работ Укр. НИИ клин. и экспе­рим. неврологии и психиатрии и Харьков. город. клин. психиатр. больницы № 15 (Сабуровой дачи). Х., 1994. Т. 1; Волошин П. В., Волошина Н. П. К истории Ин­ститута неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины // Междунар. мед. журн. 2001. Т. 7, № 4; Вони ж. Харьков — центр и колыбель неврологии и психиатрии в Украине // Univer­sitates. Наука та просвіта. 2006. № 3; Смирнова С. Н. Очерки истории Сабуровой дачи. Х., 2007; Волошина Н. П., Марута Н. А. Ин­ституту неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украи­ны — 85 лет! // Междунар. неврол. журн. 2007. № 3.

П. В. Волошин

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю