Неврологія

Визначення і загальна характеристика

НЕВРОЛО́ГІЯ (від невро... та ...логія) — галузь медицини, що ви­вчає нервову систему та її функціональні й органічні поруше­н­ня. Н. роз­робляє методи діагностики, лікува­н­ня і профілактики захворювань головного та спин­ного мозку, периферій. нервів і нейро-мʼязових сполучень (див. Нервові хвороби). Цей термін уперше викори­став англ. дослідник Т. Віл­ліс у праці «Cerebri Anatome: Cui Accessit Nervorum Descriptio Et Usus» («Анатомія мозку: з додатком опису нервів та їх функцій», Лондон, 1664). До Н. входять анатомія, гістологія, ембріологія, порівнял. анатомія нерв. системи, а також клін. Н., що охоплює як між­дисциплінарні (нейроімунологія, ней­рогенетика, нейропсихіатрія, нейроендокринологія та ін.), так і диференці­йов. внутр.-дисциплі­нарні напрями (педіатрична Н., ангіоневрологія, епілептологія, рухові роз­лади тощо). Суміжними з Н. є дисципліни, що ви­вчають ін. аспекти нерв. системи — нейрофізіологія, нейрохімія, ней­ропсихологія, нейролінгвістика та ін., їх обʼ­єд­нують під заг. на­звою «нейронауки». Лікарі стародав. світу мали елементарні зна­н­ня з нейроморфології (диференціація понять «головний мозок» і «спин­ний мозок», встановле­н­ня звʼязку периферій. нервів з центр. нерв. системою, опис мозк. оболонок). Фламанд. вчений А. Везалій у 16 ст. започаткував морфофункціон. напрям у ви­вчен­ні нерв. системи. У 19 ст. закладено основи її мікро­скопіч. дослідж., здійснено опис нейрона, провід. шляхів і центрів нерв. системи. Поряд із гістологією та описовою анатомією роз­вивалася нейрофізіологія, зокрема роз­почато екс­перим. ви­вче­н­ня мозку шляхом видале­н­ня окремих його частин у тварин (англ. вчений Р. Бойль, італ. лікар Ф. Реді). Роз­виток екс­перим. Н. у 1-й пол. 19 ст. до­зволив австр. анатому Ф.-Й. Ґаллю висунути ідею про мозк. локалізацію дис­крет. функцій. Виявлено спец. центри в головному і спин. мозку, що ви­значають рухові та чутливі функції, поруше­н­ня яких (зокрема при пере­тинан­ні половини спин. мозку) описав франц. лікар Ш. Броун-Секар (1849). Удосконале­н­ня мікро­скопіч. техніки та роз­робле­н­ня методів фіксації мозку сприяли дослідж. мікро­структури нерв. тканини. У 2-й пол. 19 ст. досягнуто успіхів у ви­вчен­ні васкуляризації головного мозку (нім. патолого­анатом Ю.-Ф. Конгайм), мікро­скопіч. дослідж. його структур (нім. невролог П. Флексіґ, франц. анатом і гістолог Л. Ранвʼє та ін.), філогенезу і онтогенезу нерв. системи. Особливе значе­н­ня для роз­витку Н. на межі 19–20 ст. мали фізіол. дослідж. І. Сеченова, британ. вченого Ч. Шер­рінґтона та ін. Серед найважливіших неврол. досягнень 20 ст. — вче­н­ня І. Па­влова про вищу нерв. діяльність, роз­кри­т­тя еволюц.-генет. закономірностей формува­н­ня структури та функцій мозку, доповне­н­ня уявлень про горизонт. рівні інтеграції нерв. діяльності новими даними про т. зв. вертикал. рівні організації мозк. діяльності і їх морфофункціон. ос­нову (амер. нейрофізіолог Х. Меґоун, італ. лікар Д. Моруц­ці, канад. вчені В. Пенфілд та Г. Джаспер), за­стосува­н­ня методу електростимуляції глибин. структур мозку для ви­вче­н­ня його функцій (іспан. нейробіо­лог Х. Дельґадо, Р. Хаслер), успіхи в галузі хімії нейронів, біо­хім. диференціації різних структур центр. і периферій. нерв. систем. Роз­виток кібернет. уявлень під­штовхнув до спроб узагальне­н­ня морфофізіол. дослідж. на основі матем. інте­грува­н­ня процесів, що протікають в мозку. Принцип. можливість пред­ставити рефлекторні церебрал. процеси у ви­гляді кібернет. схем від­криває пер­спективи за­стосува­н­ня в Н. методів матем. і компʼютер. моделюва­н­ня. Клін. Н. зародилася у Франції і по­­вʼязана з імʼям лікаря Ж.-М. Шарко, який вперше для дослідж. хвороб нерв. системи за­стосував метод клін.-анатом. кореляції та 1882 заснував першу неврол. клініку на базі шпиталю «Сальпетрієр» у Парижі. З істор. пер­спективи найпотужніші неврол. школи в кін. 19 — на поч. 20 ст. створ. у Франції (Ж. Дежерін, П. Марі, Ґ. Дюшенн), Німеч­чині (М. Ромберґ, В. Ерб, К. Верніке, Г. Оп­пенгайм), Великій Британії (Дж. Джексон, С. Вілсон, В. Ґоверс, Г. Гед) та США (В. Гам­монд, Ч. Чад­док, О. Сакс). Важливим етапом роз­витку Н. стало роз­робле­н­ня методів електроенцефало­графії (ЕЕГ), що реєструє електр. активність головного мозку (Г. Бергер, 1920-і рр.), люмбал. пункції з подальшим аналізом спин­номозк. рідини (Г. Квінке, 1891) та церебрал. ангіо­графії (Е. Моніш, 1927), що до­зволило неврологам під­вищити точність діагностики. На­ступ. рев. подією стало за­провадже­н­ня компʼютер. томо­графії (КТ) на поч. 1970-х рр. та магнітно-резонанс. томо­графії (МРТ) у 1980-х рр., що дало змогу детально і неінвазивно візуалізувати центр. нервову систему. Ідентифікація різних біо­актив. агентів у головному мозку (серотонін, ацетилхолін, дофамін тощо) та зʼясува­н­ня їхньої ролі в пере­даван­ні та блокуван­ні нерв. імпульсів сприяли роз­роблен­ню широкого спектра лікар. засобів, що можуть полегшити різні неврол. роз­лади, зокрема хворобу Паркінсона, хворобу Альцгаймера, роз­сіяний склероз, епілепсію, хроніч. біль. Нейрохірургія, що тісно повʼязана з Н., також отримала пере­ваги від КТ, МРТ та ін. точніших методів локалізації уражень нерв. тканини. Неврологи працюють із пацієнтами в стаціонар. і амбулатор. умовах. Окрім заг.-мед., неврол. обстеже­н­ня перед­бачає оцінку когнітив. функцій, вегетатив. ре­активності, череп. нервів, моторики, чутливості, рефлексів, ко­ординації та ходи. У деяких випадках виникає необхідність за­стосува­н­ня додатк. діагностич. обстежень, напр., КТ, МРТ чи ультра­звук магістрал. судин голови та шиї. Також у неврол. діагностиці використовують нейрофункціон. дослідж., зокрема ЕЕГ, електроміо­графію та викликані потенціали. Остан­ні успіхи генет. тестува­н­ня зробили його важливим інструментом діагностики вроджених нерв.-мʼязових та багатьох нейрогенет. захворювань.

Серед станів, що найчастіше лікують неврологи, — головний біль, радикулопатії, невропатії, інсульти, деменції, епілепсія, хвороба Паркінсона, боковий аміотрофіч. склероз, роз­сіяний склероз, сирингомієлія, черепно-мозк. травма, роз­лади сну, нерв.-мʼязові патології, нейроінфекції, пріонові захворюва­н­ня, паразитарні ураже­н­ня нерв. системи, нейросифіліс, ураже­н­ня нерв. системи при ВІЛ-інфекції та туберкульозі. Неврол. консультація необхідна для кон­статації смерті мозку в пацієнтів, які пере­бувають у термінал. стані. Варіанти лікува­н­ня в Н. залежать від суті неврол. про­блеми. Це може бути фізіотерапія і моторна/мовна/психол. реабілітація, фармакотерапія або скерува­н­ня на оперативне втруча­н­ня (інсульт, вертеброневрол. про­блеми, обʼємні внутр.-черепні процеси). Ко­ординацію дослідж. з Н. здійснює Всесвітня федерація неврології (World Federation of Neurology; засн. 1957). Між­нар. кон­греси з Н. проводять від 1897. Серед великих дослід. центрів за кордоном — Нью-Йорк. неврол. ін­ститут, Нац. ін­ститут нерв. і псих. хвороб США, Нац. шпиталь нерв. хвороб Великої Британії, Ін­ститут неврол. дослідж. в Кельні (Німеч­чина), Монреал. неврол. ін­ститут (Канада), клініки «Сальпетрієр» в Парижі й «Шаріте» в Берліні. Результати неврол. дослідж. висвітлюють у заг.-мед. і спеціалізов. часописах: «Journal of Nervous and Mental Diseases» (1874), «Brain» (1878), «Revue neu­rologique» (1893), «Nervenartz» (1928), «Neurology» (засн. 1951), «Journal of the Neurological Scien­ces» (1964), «European Neurology» (1968) тощо. Моделі ви­вче­н­ня і післядиплом. спеціалізації з Н. мають від­мін­ності у різних країнах. Напр., у США та Канаді резидентура з Н. триває 4 р., охоплюючи 1 р. внутр. медицини. В Німеч­чині для заверше­н­ня неврол. резидентури обовʼязковим є 1 р. роботи у психіатр. клініці. У Великій Британії (та Ірландії) перед вступом до резидентури з цієї спеціальності потрібно пройти 2-річну заг.-мед. інтернатуру та здати іспит на членство в Королів. колегії лікарів. В Україні неврол. школи за­звичай повʼязані з мед. ф-тами університетів, найдавніші каф. неврології існують в Харкові (1884), Києві (1903), Львові, Одесі (обидві — 1905) та Дні­прі (1919). Н. як предмет ви­вчають у мед. університетах на 4-му курсі, післядипломна спеціалізація (інтернатура) триває 2 р. Центр. н.-д. координуюча структура з Н. — Неврології, психіатрії та наркології Ін­ститут НАМНУ (Харків; дир. — І. Лінський). Неврологами були ректори Львів. (Д. Панченко, 1948–52), Чернів. (М. Маньковський, 1950–55), Вінн. (В. Білик, 1974–88) мед. ін­ститутів та Полтав. стоматол. академії (В. Дельва, 1974–87). Серед укр. вчених та науковців укр. походже­н­ня в галузі патології нерв. системи здобули між­нар. ви­зна­н­ня проф. Університету св. Володимира у Києві 2-ї пол. 19 ст. В. Бец (описав пірамідні нейрони кори головного мозку), О. Горникевич (досліджував нейрохім. механізми хвороби Паркінсона, номінов. на Нобелів. премію), В. Гачинський (Канада; роз­робив шкалу для диференц. діагностики деменцій, на­звану його імʼям), Л. Фрей (Польща; описала син­дром ураже­н­ня вушно-скроневого нерва, на­званий її імʼям). Працювали та працюють у наук. установах РФ неврологи, які народилися в Україні, — Я. Попелянський, О. Скоромець, Б. Гехт та ін. Академік АН УРСР був Г. Маркелов, чл.-кор. НАМНУ є Л. Дзяк, В. Козявкін, С. Кузнецова, Є. Мачерет. Лауреатами Держ. премії УРСР та України в галузі науки і техніки стали: В. Білик (створе­н­ня Музею медицини УРСР, від­новле­н­ня Музею-садиби М. Пирогова, 1983); М. Маньковський (механізми старі­н­ня фізіол. систем організму як перед­умови роз­витку патології нерв., серц.-судин. і опорно-рухової систем, 1984); П. Волошин, І. Самосюк, А. Руденко, Є. Мачерет, І. Зозуля, Є. Дубенко (початк. і зворотні форми порушень мозк. кровообігу, 1993); Ю. Курако, В. Мартинюк, С. Євтушенко, Н. Волошина, В. Козявкін (органічні ураже­н­ня нерв. системи у дітей, 1999); Л. Дзяк (імплант. при­строї для лікува­н­ня захворювань центр. нерв. системи, 2001). Серед неврологів, які стали засл. діячами н. і т. УРСР та України, — С. Віничук, Н. Волошина, Ю. Головченко, І. Григорова, Н. Грицай, Л. Дзяк, Є. Дубенко, С. Євтушенко, І. Зозуля, І. Карабань, М. Кузнецова, Г. Маркелов, Т. Міщенко, Д. Панченко, А. Руденко, С. Шкробот. В Україні пита­н­ня Н. висвітлюють у ви­да­н­нях: «Журнал неврології ім. Б. М. Маньковського», «Між­народний неврологічний журнал», «НейроNews: психоневрологія і нейропсихіатрія», «Східно-європейський журнал хвороби Паркінсона й екс­трапірамідних захворювань», «Східно-європейський неврологічний журнал», «Український вісник психоневрології», «Український неврологічний журнал» та ін.

Літ.: Архангельский Г. В. История неврологии от истоков до XX века. Мос­ква, 1965; S. Finger. Origins of Neuroscience: A History of Explorations into Brain Func­tion. 2001; Frontiers of Neurology and Neuroscience. Vol. 29. Following Charcot: A Forgotten History of Neurology and Psychiatry. 2010; Handbook of Clinical Neurology. Vol. 95. History of Neurology. 2010; Сиделковский А. Л., Догузов В. Д. Этюды истории клас­сической неврологии. К., 2016; Івасюк Г., Негрич Т., Матвієнко Ю. та ін. Кафедра неврології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (заснува­н­ня, становле­н­ня, наукова діяльність). Л., 2018.

Т. І. Негрич, Ю. О. Матвієнко

Завантажити статтю