Нейролінгвістика

НЕЙРОЛІНГВІ́СТИКА (від нейро… і лінгвістика) — роз­діл мово­знавства на пере­тині нейрологічних наук, психології та лінгвістики, що ви­вчає мозкову природу мовлен­нєвої діяльності у її проекції на механізми кодува­н­ня і декодува­н­ня мовле­н­ня. Найтісніше Н. повʼязана з психолінгвістикою, мед.-біо­логічними, психол.-педагогічними та інформ.-технічними науками. Термін «Н.» у 1960-х рр. увів у науковий обіг нейропсихолог О. Лурія. Нині з огляду на тісний звʼязок Н. із психолінгвістикою пропонують синоніміч. назву «нейропсихолін­гвістика» (К. Сєдов).

Обʼєктом дослідж. Н. є система мови у її спів­від­ношен­ні з мозк. механізмами породже­н­ня і ро­зумі­н­ня мовле­н­ня в різних ситуаціях соц. взаємодії. На перших етапах осн. предметом дослідж. Н. була мозк. природа мовлен­нєвої діяльності в нормі та при локал. ураже­н­нях мозку — афазіях (О. Лурія, О. Леонтьєв, Р. Якобсон). Нині у Н. ви­вчають і різнорівневі роз­лади і дефекти мовле­н­ня при поруше­н­нях вегетатив. нерв. системи, дис­функціях мотор. і сенсор. систем, у змінених станах сві­домості тощо. Таким чином, предмет Н. — мозк. організація комунікат. компетенції особистості (В. Бєлянін, К. Сєдов, Т. Чернігівська).

Перед­умовами формува­н­ня Н. стали від­кри­т­тя в галузі нейрофізіології, лінгвістики та психології. Так, на поч. 19 ст. австр. лікар, засн. френології Ф.-Й. Ґалль виявив локалізацію псих. процесів у корі головного мозку. У 2-й пол. 19 ст. франц. хірург П. Брока довів існува­н­ня функцій. асиметрії головного мозку та зон, що від­повід­ають за породже­н­ня мовле­н­ня. Саме його вважають фундатором афазіології (термін М. Трус­со) — галузі медицини, скерованої на виріше­н­ня практ. зав­дань діагностики і корекції патологій мовле­н­ня, спричинених локал. ураже­н­нями мозку. Надалі ці теорії роз­робляли М. Берн­штейн, Н. Бехтерева, Дж.-Х. Джексон, Р. Спер­рі, Р. Якобсон та ін. Наук. статус афазіологія як початок становле­н­ня сучас. Н. набула у працях О. Лурії в серед. 20 ст.

Практично в цей час у лінгвістиці було доведено необхідність роз­межува­н­ня мови та мовле­н­ня (роботи В. фон Гумбольдта, Я. Бодуена де Куртене, Л. Щерби і насамперед — дослідж. амер. вченого, фундатора транс­формац. граматики Н. Хомського). Ці напрацюва­н­ня сприяли становлен­ню й актив. роз­витку психолінгвістики, започаткованої у працях амер. дослідників Р. Брауна, Дж. Міл­лера, Д. Слобіна та ін. У 1960–70-х рр. на теренах СРСР сформувалися потужні Моск. і Петербур. психолінгвіст. школи, пред­ставлені у роз­робках Л. Виготського, О. Леонтьєва, М. Жинкіна, Л. Сахарного, укр. дослідників О. Потебні, П. і В. Зінченків, О. Лактіонова, П. Блонського та ін., що заклали основи ви­окремле­н­ня Н. як самост. галузі гуманітарно-природн. зна­н­ня.

У 1960-х рр. О. Лурія вперше за­пропонував нейролінгвіст. метод дослідж. мовлен­нєвих патологій, що уможливив висновок про функційну специфіку мозк. діяльності у процесах породже­н­ня мовле­н­ня. Нині дослідниц. апарат Н. пред­ставлено методами клін. спо­стереже­н­ня, проникного втруча­н­ня (тести Вада, унілатерал. електросудомна терапія, метод електростимуляції окремих ділянок мозку, стереотаксич. метод), методами дихотич. прослуховува­н­ня і рентґено­графії, нейровізуал. (електроенцефало­графія, мозк. сканува­н­ня, ядрово-магніт. резонанс, позитрон­на емісійна томо­графія) та ін. методами функційно-структур. мапува­н­ня мозку. Релевантними для Н. стали й поширені у психолінгвістиці екс­перим. методи асоціатив. екс­перименту, семант. диференціала, доповнен­ня, градуал. шкалюва­н­ня тощо.

Сучас. стан роз­витку Н. найширше від­бивають праці пред­ставників амер., європ. та рос. наук. шкіл. Осн. про­блематика амер. та європ. дослідників охоплює неврол. реабілітацію при локал. ураже­н­нях мозку (А. Бассо, Д. Бенсон, Ф. Бол­лер, М. Форбс); новітні методи дослідж. мозк. діяльності (К.-М. Браун, П. Гаґоорт, Д. Нор­ріс, Дж.-М. Мак-Квін, А. Катлер, Л. Остерхоут); екс­перим. обчислювал. моделі ви­вче­н­ня норматив. мовле­н­ня та його порушень при пост­травматич. роз­ладах (Д.-А. Майхенбаум, Ф. Шапіро); ви­вче­н­ня моделювал. властивостей дзеркал. нейронів, їхньої ролі в комунікатив. процесах та при аутич. псих. захворюва­н­нях (Дж. Ріц­цолат­ті, М. Якобоні, А.-Е. Гар­ріс, С.-Л. Смолл); дискурсивну специфікацію мови (Р.-А. Мудар, С.-Б. Чепмен, В.-Ф. Рейна, Дж. Конфрі); пошуки неінвазив. методів дослідж. мозку (С. Лак, Т. Генді); ви­вче­н­ня звʼязків між невербал. поведінкою та механізмами мозк. обробки мовних сигналів (Н.-Дж. Ґордон, В.-Л. Фляйшер); нейролінгвіст. аспектів білінгвізму (Е. Альсен, М. Ґораль, Е.-С. Леві, Дж.-Л.-К. Облер) тощо.

Пред­ставники Моск. (Т. Ахутіна, І. Зимня, В. Петренко, Є. Тарасов) і Петербур. (Т. Чернігівська, Л. Балонов, В. Деглін, Г. Доброва) ней­ролінгвіст. шкіл опрацьовують заг.-теор. і прикладні аспекти Н., що стосуються роз­робок у галузі афазіології (Х. Кючуков, О. Ушакова, В. Яшина), логопедії (В. Вороб­йова, Т. Філічева, Г. Чиркіна); судових екс­пертиз (Т. Аверʼя­но­ва, В. Козлов, О. Скрипников) та психодіагностик (А. Баранов, В. Бєлянін); про­блем комунікат. впливу (А. Журавльов, М. Димшиць, І. Черепанова), змінених станів сві­домості та порушень сенсорно-мотор. систем мовле­н­ня (В. Бельтюков, Л. Дергачов, О. Мещеряков, С. Сироткин, М. Шакенова) тощо.

В Україні дослідж. з Н. пред­ставлені у межах Пере­яслав. психолінгвіст. школи, де від 2008 видають фаховий зб. наук. праць «Психолінгвістика». Пере­важна більшість опубліков. дослідж. стосується ви­вче­н­ня порушень і дефектів мовле­н­ня (Л. Засєкіна, В. Мілінчук, І. Ревуцька), процесів породже­н­ня і ро­зумі­н­ня мовле­н­ня в різних дискурсах (Н. Акімова, О. Балабан, М. Лила, С. Максименко, Б. Ткач) тощо.

Нейролінгвіст. про­блематика у працях укр. дослідників ґрунтовно роз­роблюється в галузях логопедії (школа Є. Соботович) та змінених станів сві­домості (школа Е. Носенко), авторо­знав. та судово-лінгвіст. екс­пертизи (С. Вул, О. Довженко, Н. Клименко, Л. Кузниченко, Т. Литвин, О. Лин­ник, О. Мусієнко), лінгвоґендерології (О. Горошко). Проте най­активніше опрацьовується про­блема комунікат. і мовлен­нєвого впливу, пред­ставлена у роз­робках пред­ставників Одес. школи сугестив. лінгвістики (Т. Ковалевська, Н. Кутуза, М. Дружинець, А. Ковалевська, І. Лакомська, О. Олексюк, В. Щербак), якими вперше укладено асоціативні словники реклам. лексики, та Київ. лінгвіст. школи (Н. Слухай, О. Акульшин, О. Климентова, Л. Компанцева, С. Кудінов, В. Петрик, М. Присяжнюк).

Завантажити статтю